Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №823/578/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Київ

справа №823/578/16

адміністративне провадження №К/9901/25972/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочко Є. О., суддів Земляної Г. В., Межевича М. В. від 21 вересня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Верета-Союз" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Верета-Союз" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття: податкової декларації з податку на прибуток підприємства (уточнююча) за 2015 рік; податкових декларацій з ПДВ за грудень 2015 року та січень-квітень 2016 року і додатків № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до них; 2) зобов'язати відповідача прийняти такі податкові декларації та зареєструвати їх датою фактичного отримання податковим органом.

В обґрунтування позову зазначало, що засобами телекомунікаційного зв'язку Товариством подано до Інспекції згадану вище податкову звітність, яка була оформлена належним чином та містила всі обов'язкові реквізити, передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України), а тому вважає, що підстав для невизнання поданих декларацій податковою звітністю не було.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду обґрунтовано тим, що єдиною умовою для подання платником податків звітності в електронному вигляді є наявність укладеного між платником податків і органом ДФС договору про визнання електронних документів, а оскільки договір, укладений з Товариством, був розірваний відповідачем в односторонньому порядку, то податкова звітність неприйнята відповідачем в електронному вигляді за наявності правових підстав.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково; визнав протиправними дії Інспекції щодо неприйняття податкових декларацій Товариства з податку на прибуток підприємства (уточнююча) за 2015 рік, податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2015 рік та січень-квітень 2016 року і додатків №5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до них"; зобов'язав Інспекцію прийняти вищезазначені податкові декларації Товариства з додатками №5; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за відсутності доказів належного повідомлення позивача про розірвання договору про визнання електронних документів у відповідача не було законних підстав для відмови у прийнятті поданої позивачем податкової звітності, яка містила усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом
48.3 статті 48 ПК України.

Водночас, за висновком апеляційного суду, вимога про зобов'язання зареєструвати податкову звітність датою її фактичного отримання не підлягає задоволенню, адже є формою втручання в дискреційні повноваження контролюючого органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. По суті ж, як вбачається із змісту касаційної скарги, контролюючий орган не погоджується із рішенням апеляційного суду лише в частині задоволених позовних вимог.

В своїй касаційній скарзі зазначає про помилковість висновку апеляційного суду у даній справі, оскільки податкова звітність не була прийнята з огляду на розірвання 16 грудня 2015 року договору про визнання електронних документів, тобто на момент надіслання таких документів відповідний договір не діяв й правових підстав приймати електронні документи з моменту його розірвання не було.

Позивач правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством та Інспекцією укладено договір про визнання електронних документів від 27 жовтня 2015 року №271020151, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. Договір прийнято податковим органом, що підтверджується квитанцією №2.

Згідно із умовами договору орган ДФС зобов'язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді та їх комп'ютерну обробку, забезпечити направлення квитанцій на електронну адресу платника податків.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Засобами телекомунікаційного зв'язку позивачем подано до Інспекції податкову звітність: податкову декларацію з податку на прибуток підприємства (уточнююча) за 2015 рік, а також податкові декларації з ПДВ за грудень 2015 року та січень-квітень 2016 року і додатки № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до них.

Вказані податкові документи доставлено до ДФС, проте останні не були прийняті податковим органом з посиланням на те, що можливо розірвано договір про визнання електронної звітності, що підтверджується відповідними квитанціями.

Вважаючи дії щодо неприйняття податкової звітності протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених пункту 46.1 статті 46 ПК України) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як передбачено у пункті 48.1 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункті 48.1 статті 48 ПК України та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.2 статті 48 ПК України визначено, що обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений Пунктом 48.2 статті 48 ПК України статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено Пунктом 48.2 статті 48 ПК України, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пункт 49.3 статті 49 ПК України).

Водночас за змістом пункту 49.4 статті 49 ПК України податкова звітність з ПДВ подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а " і "б" пункту 49.3 цієї статті.

У відповідності до пункту 49.8 вказаної статті прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Як визначено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктом 49.8 статті 49 ПК України. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому за змістом пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Водночас ПК України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог ПК України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

Порядок подання податкових декларацій в електронному вигляді у момент спірних правовідносин визначався Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (далі - Інструкція №233).

Пунктом 7.4 розділу ІІІ вказаної Інструкції встановлено, що перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.

Відповідно до пункту 7.5 розділу ІІІ Інструкції №233 підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

При цьому пунктом 7.6 розділу ІІІ Інструкції №233 визначено, що у разі якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин.

На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що згідно квитанцій №1 податкова звітність: податкова декларації з податку на прибуток підприємства (уточнююча) за 2015 рік, а також податкові декларації з ПДВ за грудень 2015 року та січень-квітень 2016 року і додатки № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до них доставлена до ДФС України. У квитанціях зазначено про неприйняття документів у зв'язку з виявленою помилкою - порушенням вимог Інструкції №233, а саме - можливим розірванням договору про визнання електронної звітності.

Водночас пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №233 передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Розділом VІ додатку І Інструкції №233 встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Враховуючи наведене, а також відсутність доказів на підтвердження існування обставин, з якими законодавство та умови угоди пов'язують можливість її розірвання, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови у прийнятті податкових декларацій, поданих Товариством (позивачем у справі).

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування апеляційним судом згаданих норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом апеляційної інстанції, то в цій частині рішення відповідачем не оскаржується, а тому, враховуючи положення частини 1 статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко