Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №803/517/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

Київ

справа №803/517/17

адміністративне провадження №К/9901/23818/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О. В.,

суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №803/517/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області - про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Лозовського О. А., суддів Димарчук Т. М., Плахтій Н. Б., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Старунського Д. М., суддів Багрія В. М., Рибачука А. І.

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Державної міграційної служби України від 29 березня 2017 року №100-17 про відмову у визнанні його, громадянина Сирійської Арабської Республіки, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач не взяв до уваги реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Сирії. У випадку повернення, його життю буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, в якій вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. На думку позивача, рішення відповідача є незаконним, оскільки він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні та заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, позов задоволено повністю: визнано протиправним і скасовано рішення Державної міграційної служби України від 29 березня 2017 року №100-17; зобов'язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що факти, викладені позивачем у заяві та протоколі співбесіди, є правдоподібними, не суперечать загальновідомим фактам та є достатніми для висновку про те, що у разі примусового повернення заявника до Сирійської Арабської Республіки будуть порушені положення статті 2 та 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись із постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Державна міграційна служба України подала касаційну скаргу.

5. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. У позивача відсутні реальні побоювання зазнати переслідувань на Батьківщині. Крім того, ані під час проведення співбесід, ані під час судових засідань позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання. Ситуація в країні походження позивача не є підставою для надання особі статусу біженця або додаткового захисту в Україні.

IV. Позиція інших учасників справи

6. Позивач правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу не скористався.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року.

8.15 лютого 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Білоусу О. В. (головуючого судді), Бевзенку В. М., Стрелець Т. Г.

9. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 30 травня 2019 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О. В. (головуючого судді), Радишевській О. Р., Уханенку С. А на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк від 30 травня 2019 року №528/0/78-19.

10. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 19 серпня 2019 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження.

11. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 27 листопада 2019 року.

VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

12. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Ідліб, Сирійської Арабської Республіки, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин, освіта вища.

13. У 2004-200 роках навчався у Дніпропетровський медичній академії за спеціальністю "стамотологія". Після навчального закладу позивач повернувся до Сирійської Арабської Республіки та до травня 2012 року працював на Батьківщині. 15 травня 2012 року він повернувся до України для вступу в інтернатуру та втечі від військових дій. 25 травня 2012 року ОСОБА_1 шлюб з громадянкою України ОСОБА_2. У серпні того ж року у них народилася донька - ОСОБА_3, інвалід дитинства підгрупи А, страждає на епілепсію.

14.02 жовтня 2014 року позивач подав до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав неможливості повернення в країну походження, оскільки там триває війна і відсутні безпечні умови проживання.

15. За результатами розгляду особової справи позивача №2017LT0001, підтримуючи висновок Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 09 березня 2017 року, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 29 березня 2017 року №100-17 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Як убачається з вказаного рішення, відмова позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтована відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

17. У висновку Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 09 березня 2017 року зазначено, що ОСОБА_1 не надав достовірних чи правдоподібних фактів його особистого переслідування в країні постійного проживання, фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину.

Повідомлені заявником факти не дають підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

18. Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

19. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до
15.12.2017)

Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина перша статті 5. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Абзац п'ятий Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI, відсутні.

Частини 1-2 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Абзац перший частини п'ятої статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН в справах біженців, видання 1992 року

Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

23. Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04

Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

24. ~law11~

Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання.

Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

VІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

26. Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

27. Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення офіційною позицією Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Ураховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, Міністерство внутрішніх справ Великобританії зазначало, що альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом.

Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах.

28. У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція ІV від 15 листопада 2015 року) зазначено, що конфлікт в Сирії триває вже п'ятий рік і гуманітарна ситуація, як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб.

За оцінками, на кінець 2014 року понад чотири з кожних п'яти сирійців жили в бідності, при цьому майже 65 відсотків - в крайній бідності, маючи можливість забезпечити себе лише самими основними продовольчими і непродовольчими товарами, необхідними для виживання їх сімей. 30 відсотків населення, як установлено, живе в крайній убогості: сім'ї не можуть навіть забезпечити нагальні потреби в їжі, а ті, що живуть в районах конфлікту, стикаються з проблемами голоду, недоїдання і виснаження (пункт 27 Рекомендацій УВКБ ООН).

29. Згідно з доповіддю Генерального секретаря ООН від 16.09.2016,18.10.2016,15.11.2016,14.12.2016 про виконання Резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

30. З цього питання Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 лютого 2017 року по справі "С. К. проти Росії" (заява № 52722/15) зазначив, що гуманітарна ситуація і обстановка в області безпеки, а також характер і динаміка військового конфлікту в Сирії помітно посилилися в період між прибуттям С. К. у Росію в жовтні 2011 року і виданням наказу про його висилку в лютому 2015 року.

Також можна простежити погіршення ситуації з часу наказу до відхилення клопотання заявника про надання притулку. За наявними даними, незважаючи на угоду про припинення вогню, яка була підписана в лютому 2016 року, сторони конфлікту продовжують використовувати методи ведення війни, які можуть призвести до жертв серед цивільного населення. Це підтверджують повідомлення про хаотичні обстріли і напади на цивільне населення.

31. ЄСПЛ у цьому рішенні також указав, що уряд не обґрунтував свій аргумент, що безпека С. К. буде гарантована тим, що його вишлють в Дамаск, і що він також буде в безпеці при переїзді в своє рідне місто або іншу частину Сирії. Уряд не надав будь-якого підтвердження, що для С. К. у Дамаску буде забезпечений достатній рівень безпеки або, що він зможе виїхати з Дамаска в безпечний регіон Сирії.

32. Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 27 червня 2019 року (справа №815/4969/16).

33. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. У силу обставин, що змінилися позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту відповідно до вимог пунктів 4, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

34. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

35. Наведені обставини спростовують посилання касатора на те, що позивачем не зазначено обґрунтованих побоювань реальної загрози його життю та свободі.

36. Колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів, що аналіз ситуації, яка склалася в Сирійській Арабській Республіці в результаті озброєного конфлікту, свідчить про реальну загрозу життю та свободі позивача, у разі повернення його до цієї країни.

37. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

38. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні та обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

IХ. Судові витрати

39. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року в справі №803/517/17 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко