Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.07.2018 року у справі №810/4477/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 липня 2018 року

Київ

справа №810/4477/16

адміністративне провадження №К/9901/31889/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року

у справі №810/4477/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер»

до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Росер» (далі - Товариство) звернулося в Київський окружний адміністративний суд з позовом до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про безпідставність висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу. Позивач вказав, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не наведено жодних доказів на підтвердження того, що укладання угод, на підставі яких Товариством сформовано його грошові зобов'язання, не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття господарських прав та обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок невиконання цих господарських угод.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року позов задоволено:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 03.01.2017 №0000021401;

стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області судовий збір у сумі 4 370 грн. 42 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами: отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989; Банк отримувача: ГУДКСУ у Київській обл. м. Київ; код банку отримувача (МФО):821018; рахунок отримувача: 31213206784001; код класифікації доходів бюджету: 22030001.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Ідеал - Інвест» та ТОВ «Вейсес» у перевіряємий період, з огляду на те, що наявні в матеріалах справи первинні документи, в сукупності з іншими доказами, підтверджують реальний характер господарських операцій Товариства з вказаними контрагентами та дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, з огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності його прийняття.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року скасовано, та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 4 807 грн. 46 коп. на рахунок Державної судової адміністрації України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не доведено реальності здійснення господарських операцій, за наслідками укладених між Товариством з ТОВ «Ідеал - Інвест» та ТОВ «Вейсес» угод.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції не містить жодних посилань на докази, надані контролюючим органом в підтвердження правомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а також жодних доводів нереальності (безтоварності) господарських операцій, укладених між ТОВ «Росер» та ТОВ «Ідеал - Інвест», ТОВ «Вейсес».

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної

скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Росер" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Ідеал Інвест" та ТОВ "Вейсес" за період з 01.06.2015 по 31.07.2015.

За результатами перевірки складено акт від 16.12.2016 №1006/10-02-14-01/35942281/115.

Як вбачається з акту, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 233 089, 00 грн., в т.ч. за червень 2015 року на суму 75 965,00 грн. та за липень 2015 року на суму 157 124, 00 грн.

На підстав акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 03.01.2017 №0000021401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 291 361, 00 грн., з яких: 233 089, 00 грн. - за основним платежем та 58 272, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «Ідеал - Інвест», ТОВ «Вейсес» за перевіряємий період.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції не надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Наявні в матеріалах справи докази та первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як податкові накладні, акти надання послуг, рахунки на оплату, платіжні доручення, тощо, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з ТОВ «Ідеал - Інвест», ТОВ «Вейсес» сформовано безпідставно за господарськими операціями, які фактично не виконувались.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за

наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року - скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова