Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

27 лютого 2018 року

справа №826/1513/17

адміністративне провадження №К/9901/3758/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (судді - Кузьмишина О.М., Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.) у справі №826/1513/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У січня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі, скаржник у справі) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач у справі, податковий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2016 року №0012811306 та №0012801306.

Позов мотивований тим, що позивач у справі не є фізичною особою-підприємцем та при продажу власних об'єктів нерухомості сплачував податок на доходи фізичних осіб не як з доходів від підприємницької діяльності; сума податку, що підлягала сплаті при продажу належного позивачу нерухомого майна, визначалась нотаріусом як податковим агентом, який є відповідальним за нарахування, утримання та сплату до бюджету податку, а тому позивач не може нести відповідальності за це, навіть в разі допущення порушення вимог податкового законодавства; визначення відповідачем грошових зобов'язань відбулося поза межами строку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2016 року №0012811306 та №0012801306.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фінансово відповідальними за порушення норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податків з доходів платника податку, що здійснюється особами, визначеними цим Законом податковими агентами, є такі особи. Окрім того операції з подальшого постачання житла звільняються від оподаткування відповідно підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2016 року №0012811306 та в цій частині в задоволенні позову відмовлено.

Частково відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, апеляційний суд виходив з того, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, яка повинна оподатковуватися за відповідними ставками, незалежно від визначення видів господарської діяльності платника.

У поданій касаційній скарзі із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права позивач у справі просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що доводи позивача у справі не були прийняті до уваги та ніяк не спростовані судом апеляційної інстанції, що призвело до невідповідності висновків, викладених в постанові Київського апеляційного адміністративного суду, матеріалам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судом фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в ньому норм матеріального і процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення рішення суду апеляційної інстанції) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне.

Позивач у справі на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2005 року придбав земельну ділянку площею 3,1202 га на території Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, на яку 24 березня 2006 року Крюківщинською сільською радою видано державний акт на право власності.

В подальшому на вищезазначеній земельній ділянці площею 3,1202 га здійснювалось самочинне будівництво двоквартирних та чотирьохквартирних жилих будинків із залученням власних коштів позивача та коштів, що були спільною сумісною власністю подружжя, а сплата послуг підрядних організацій здійснювалась або самостійно готівкою позивача у справі або з розрахункового рахунку її чоловіка ОСОБА_2 НОМЕР_1, відкритого в AT "Родовід Банк", копія виписки з якого залучена до матеріалів справи.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 березня 2007 року по справі №2-1014/2007 позов позивача у справі задоволено та визнано за нею право власності на самочинно побудовані будинки на земельній ділянці площею 3,1202 га в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2007 року по справі №2-1014/2007, з урахуванням ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2007 року про виправлення описки, уточнено право власності позивача у справі та визначено окремі квартири в побудованих будинках, на які визнано право власності.

В квітні 2007 року право власності позивача на усі квартири в жилих будинках зареєстровані на підставі вищезазначених судових рішень Києво-Святошинського районного суду Київської області в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області».

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27 січня 2009 року позивачем у справі набуто право власності на земельну ділянку розміром 3,1202 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3.

22 квартири із частинами земельних ділянок відчужено позивачем у справі 19 лютого 2009 року на підставі договорів купівлі-продажу на загальну суму 69 516 659,52 грн., які нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М.

При здійсненні продажу вказаної нерухомості позивач сплатила податок на доходи фізичних осіб у сумі 3 441 432,55 грн. за ставками 1% (перший продаж) та 5%, що визнається у акті перевірки.

При цьому приватним нотаріусом Пинзеник О.М., як податковим агентом, 30 квітня 2009 року подано до ДПІ у Дарницькому районі міста Києва податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум утриманого з них податку за I квартал 2009 року, в якому, крім іншого, відображено суму податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3 441 432,55 грн., сплачену позивачем з продажу нерухомого майна.

Отримання платником податків позивачем у справі у 2009 році доходу у сумі 69 516 659,52 грн. від продажу нерухомості за вищезазначеними договорами підтверджується відомостями з ДРФО за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2015 року.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі від 29 серпня 2016 року №0012801306 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та частини першої пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3 та 9.4 статті 9, пункту 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 17 379 164,89 грн., в тому числі 13 903 331,91 грн. - за основним платежем та 3 475 832,98 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані вище рішення прийняті на підставі акта №1156/13-06-2637120020 від 05 серпня 2016 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з питань повноти та своєчасності сплати податків і зборів за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2015 року".

Судом першої інстанції вірно встановлено, що порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у 2009 році регламентувався статтею 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Підпунктом 11.1.1 пункту 11.1 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що при продажу нерухомого майна, яке перебувало у власності платника податку на момент набрання чинності цим Законом, дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку не перевищує 100 квадратних метрів.

В той же час, згідно з підпунктом 11.1.2 пункту 11.1 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного з об'єктів нерухомості, зазначених у підпункті 11.1.1 цього пункту, або від продажу об'єкта нерухомості, іншого ніж зазначене у підпункті 11.1.1 цього пункту, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону, тобто 5%.

У відповідності до підпункту 11.1.3 пункту 11.1 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.

Разом з тим, відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Пунктом 17.2 статті 17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Підпунктом "а" пункту 20.2 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, є такі особи.

Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язку погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Аналізуючи зазначені вище норми, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідальність за порушення норм Закону в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0012811306 від 29 серпня 2017 року помилково застосував норми Податкового кодексу України, який на момент сплати позивачем у справі податку на доходи фізичних осіб за 2009 ще не набрав чинності.

Окрім того, суди попередніх інстанцій правильно прийшли до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0012801306 від 29 серпня 2016 року.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент спірних відносин у 2009 році) платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" платником податку є: будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" було передбачено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

У відповідності до пункту 9.3 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Як визначено у пункті 9.4 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Також, згідно з підпунктом 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" звільняються від оподаткування операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється:

а) перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) з такої реконструкції чи капітального ремонту за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на першу поставку дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд), індивідуальних гаражів чи індивідуальних місць на гаражних стоянках.

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування відповідно підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на підприємство-замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Закону України "Про податок на додану вартість", не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість".

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, а саме визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення №0012811306 та №0012801306 від 29 серпня 2016 року. Суд апеляційної інстанції застосовуючи норми Податкового кодексу України помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року у справі №826/1513/17 скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф.Ханова

С.С.Пасічник

В.П.Юрченко