Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №825/545/16

касаційне провадження №К/9901/13134/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 (головуючий суддя - Бородавкіна С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 (головуючий суддя - Земляна Г.В.., судді: Межевич М.В., Сорочко Є.О.) у справі №825/545/16 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Ніжинське об'єднане управління Пенсійного фонду України про визнання вимоги нечинною,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Ніжинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, у якому, з урахування уточнених позовних вимог, просив визнати вимогу відповідача про сплату боргу від 25.01.2016 № 408-17 нечинною.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ним у повному обсязі погашена заборгованість зі сплати єдиного внеску; починаючи з липня 2013 року підприємцем своєчасно та у повному обсязі здійснювались поточні платежі по сплаті єдиного внеску.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судами попередніх інстанції у межах спірних правовідносин встановлено, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011. Починаючи із 2011 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати ЄСВ, поточні платежі сплачені позивачем зараховувались в порядку черговості на погашення заборгованості за минулі періоди. Між УПФУ у м. Ніжині та Ніжинському районі та податковим органом було складено акт передачі боргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно якого, станом на 01.10.2013 за позивачем обліковувалась заборгованість у сумі 7488,93 грн. (6430,75 грн. недоїмка, 567,27 грн. штрафні санкції та 490,91 грн. пеня). Позивач протягом 2013-2014 року поступово сплачував заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску та поточні внески, однак станом на 31.12.2015 заборгованість у повному обсязі не погашена, у зв'язку з чим, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-408 на суму 687,38 грн., яка в подальшому була пред'явлена до примусового виконання.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем в неповному обсязі здійснювалось погашення заборгованості, у т.ч. і за вимогою від 17.05.2013 №Ф-1570, яка стягувалась в примусовому порядку, а також несвоєчасно здійснювалась сплата нарахованого в автоматичному режимі щоквартального єдиного соціального внеску за період з 2013 по 2015 роки. З огляду на те, що на обліковому рахунку суб'єкта підприємницької діяльності рахувалась недоїмка по сплаті ЄСВ відповідачем правомірно здійснено нараховання пені за несвоєчасну сплату позивачем сум єдиного внеску та виставлено оспорювану у даній справі вимогу.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем своєчасно та у повному обсязі здійснювалась сплата ЄСВ; заборгованість за вимогою від 17.05.2013 №Ф-1570 повністю погашена у процедурі виконавчого провадження. Таким чином, на переконання скаржника, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність станом на 31.12.2015 за позивачем недоїмки зі слати єдиного внеску у сумі 687,38 грн., що безпідставно залишено судами попередніх інстанцій без уваги. Також скаржник вказав на те, що при передачі заборгованості між пенсійним та контролюючим органом звірка суми боргу не проводилась; пенсійним органом безпідставно включено до суми заборгованості недоїмку, яка стягувалась за вимогою від 17.05.2013 №Ф-1570 у примусовому порядку та була погашена у повному обсязі.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Позивач є платником єдиного внеску у розумінні статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (пункт 4 частина 1 статті 4).

Обов'язки платників єдиного внеску визначені статтю 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Заходи впливу та стягнення визначені статтею 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а відповідальність за порушення вимог цього Закону передбачена статтю 26.

11 серпня 2013 року набрав чинності Закон України від 04 липня 2013 року №406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким урегульовано питання щодо передачі функцій з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від Пенсійного фонду України Міністерству доходів і зборів України.

Згідно з абзацами 1-3 пункту 3 Прикінцевих положень вказаного Закону процедури адміністрування, які здійснюють органи доходів і зборів, встановлені цим Законом, поширюються на періоди до набрання чинності цим Законом. Заходи адміністрування органами доходів і зборів здійснюються не раніше дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи". Органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування.

Пунктом 5 Прикінцевих положень зазначеного Закону встановлено, що суми єдиного внеску, які надійшли на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах для зарахування таких сум, підлягають перерахуванню на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах.

Таким чином, облік страхувальників, забезпечення збору та обліку страхових коштів, контроль за повнотою та своєчасністю їх сплати, ведення Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб до набрання чинності Закону України від 04 липня 2013 року №406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» здійснювали органи пенсійного фонду, а після набрання чинності цього Закону, функції з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюють органи доходів і зборів, в межах компетенції, визначеної законом.

Обставини справи свідчать, що станом на 01.10.2013 Ніжинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду було передано до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції заборгованість по єдиному соціальному внеску Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в сумі 7488,93 грн., у т.ч., по вимозі від 17.05.2013 № Ф-1570 у сумі 6430,75 грн., яка стягувалась у примусовому порядку. Акту передачі адміністрування єдиного внеску матеріали справи не містять.

Позивач у ході розгляду справи у суді першої інстанції та у суді апеляційної інстанції заперечував наявність у нього будь-якої заборгованість станом на момент передачі такої від пенсійного органу до органу доходів і зборів, у т.ч. за вимогою від 17.05.2013 № Ф-1570. Позивач вказував, що недоїмка за вказаною вимогою повністю погашена у межах виконавчого провадження ВП №38978103, а єдиний внесок за платежами вчасно та у повному обсязі сплачувався на відповідні рахунки. В підтвердження надав до суду власний розрахунок сплати ЄСВ за період з 01.02.2011 по 31.12.2013 (а.с.31-35). Зазначив, що з метою звірки заборгованості звертався до пенсійного органу із пропозицією надати наявні у нього квитанції по сплаті єдиного внеску, однак запрошення на проведення звірки від пенсійного органу так і не надходило. Також позивачем було заявлено у суді першої інстанції клопотання про витребування доказів (а.с.36-38), у якому зазначив підстави та перелік документів, які, з метою повного з'ясування обставин у справі, необхідно витребувати від пенсійного органу та органу доходів і зборів.

Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанції виходили з відомостей зазначених у облікових картках по рахунку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 наданих до суду суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до частин четвертої - п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною другою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

За змістом статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що завданням адміністративного судочинства є повне, всебічне та об'єктивне встановлення обставин у справі, суд вживає необхідні заходи для з'ясування обставин у справі, у т.ч. шляхом витребування доказів за клопотанням осіб або власної ініціативи. Питання витребовування доказів за клопотанням осіб вирішується шляхом постановлення ухвали (про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів).

Разом з тим, як свідчать обставини справи, судом першої інстанції заявлене у ході розгляду справи позивачем клопотання про витребування доказів у порядку встановленому законом не вирішено. Судом першої інстанції також залишені поза увагою доводи позивача про сплату ним у повному обсязі заборгованості з ЄСВ, при тому, що позивач неодноразово наголошував на тому, що має усі банківські документи в підтвердження сплати (реквізити квитанцій та сплачені суми наведені у розрахунку (а.с.31-35). Такі доводи судом першої інстанції не перевірялись.

В силу положень статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судом апеляційної інстанції помилка суду першої інстанції у межах визначених Кодексом повноважень не виправлена. Не розглянуто питання необхідності витребовування додаткових доказів у справі, а також не було запропоновано сторонам надати додаткові докази на підтвердження або спростування їх доводів.

Поміж тим, судом апеляційної інстанції справу розглянуто без участі у справі третьої особи - Ніжинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, незважаючи на те, що така була залучена у справу судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Зокрема, суди не перевірили та не з'ясували чи мала місце несвоєчасна сплата позивачем обов'язкових платежів, у т.ч. за вимогою від 17.05.2013 № Ф-1570, внаслідок чого станом на кінець 2013 року за позивачем утворилась заборгованість у розмірі 7488,93 грн., яка в подальшому передана пенсійним органом до органу доходів і зборів; не запропонували сторонам надати до суду додаткові докази в підтвердження або спростування доводів, а також не вирішили питання витребовування доказів у порядку встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно частини 2 статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постановлені у справі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 та Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 у справі 825/545/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк