Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.10.2018 року у справі №815/39/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №815/39/17

адміністративне провадження №К/9901/63916/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (суддя Єфіменко К.С.), переглянутою в апеляційному порядку постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року (головуючий суддя Джабурія О.В., судді: Шляхтицький О.І., Семенюк Г.В.), у справі за позовом Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2017 року Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області (далі - Управління, позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, відповідач) про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 979,59 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Управління заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.

Приймаючи таке рішення, суди виходили з того, що оскільки ОСОБА_2 є платником єдиного внеску, проте не виконала обов'язку з його сплати, то відповідно до положень статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) встановлена Управлінням заборгованість зі сплати такого внеску підлягає стягненню з платника.

Крім того ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року частково задоволено клопотання ОСОБА_2 від 29 грудня 2017 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та відстрочено примусове виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у справі №815/39/17 в рамках ВП №55193991 від 04 грудня 2017 року до завершення апеляційного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 від 01 лютого 2018 року, а також повернуто ОСОБА_2 без розгляду клопотання №3 від 15 лютого 2018 року про відвід головуючого судді Єфіменка К.С., секретаря судового засідання та помічника судді при розгляді клопотання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Зазначені ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року за наслідками їх апеляційного перегляду постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року залишені без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати, зазначаючи, зокрема, про те, що вимогу пенсійного органу №Ф-636-У від 09 квітня 2012 року вона не отримувала; за час реєстрації відповідача як суб'єкта підприємницької діяльності нею своєчасно та в повному обсязі нараховувались і сплачувались всі обов'язкові платежі; крім того 14 березня 2011 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про прийняття ОСОБА_2 рішення про припинення підприємницької діяльності й після цієї дати підприємницька діяльність відповідачем не здійснювалась; відповідно ж до довідки Білгород-Дністровської ОДПІ від 26 травня 2011 року №8038/2900 станом на цю дату (26 травня 2011 року) у платника ОСОБА_2 відсутня заборгованість по податках, зборах (обов'язкових платежах).

Ухвалами від 09 листопада 2018 року та від 10 грудня 2018 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, переглянуті в апеляційному порядку постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, переглянуту в апеляційному порядку постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована в Управлінні як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 12 липня 2005 року, а з 01 січня 2011 року - як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; відповідач знаходилась на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок.

Згідно з карткою особового рахунку ОСОБА_2 20 січня 2012 року у неї утворилась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 979,59 грн., в зв'язку з чим органом Пенсійного фонду України відповідно до положень статті 25 Закону №2464 була сформована та надіслана вимога №Ф-636-У від 09 квітня 2012 року.

Оскільки відповідачем не здійснювались дії, спрямовані на погашення недоїмки з єдиного внеску, її розмір станом на 26 грудня 2016 року лишився незмінним - 979,59 грн.

Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону №2464).

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачалось, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

За змістом частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, яким є календарний місяць.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464).

Відповідно до частин 1 та 4 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. У випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (частина 16 статті 25 Закону №2464).

Як вже вказувалось в цій постанові, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди, встановивши, що ОСОБА_2, яка є платником єдиного внеску, не виконала обов'язку з його самостійної сплати, прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь Управління заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства (чинного на час прийняття рішення судом першої інстанції; далі - КАС України) було передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ч.1 ст.163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Як встановлено частинами 1 - 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови апеляційним судом), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина 4 статті 242 КАС України).

За змістом же частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини 1 статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з описової частини із зазначенням: а) короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; б) короткого змісту вимог апеляційної скарги; в) узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; г) узагальненого викладу позиції інших учасників справи; а також мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

В той же час, як частиною 1 статті 11 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), так і частиною 4 статті 9 КАС України (в чинній редакції) визначено, що на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; разом з тим саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

Разом з тим суди попередніх інстанцій залишили поза увагою посилання ОСОБА_2 на те, що ще в березні 2011 року нею було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності і 16 липня 2014 року проведено державну реєстрацію припинення такої її діяльності, про що внесено відповідні записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак не дослідили та не надали оцінки обставинам справи, у тому числі щодо періоду, за який виникла встановлена пенсійним органом недоїмка, та правомірності її нарахування як такої, зокрема й в контексті положень статей 46, 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року №755-IV, а також наявної в матеріалах справи довідки Білгород-Дністровської ОДПІ від 26 травня 2011 року №8038/2900 (форма якої встановлена Порядком обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року №80), згідно з якою станом на цю дату (26 травня 2011 року) у платника ОСОБА_2 відсутня заборгованість по податках, зборах (обов'язкових платежах).

Також під час розгляду справи суд першої інстанції питання отримання ОСОБА_2 вимоги про сплату недоїмки №Ф-636-У від 09 квітня 2012 року не досліджував; апеляційний же суд, вказавши, що така вимога одержана відповідачем 11 травня 2012 року, незважаючи на її заперечення з цього приводу, всупереч приписів статті 322 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення ним постанови) не здійснив посилань на докази, на підставі яких така обставина була ним встановлена.

За правилами частин 1, 2 та 3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (в частині апеляційного перегляду постанови суду першої інстанції) скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду