Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.12.2019 року у справі №826/23883/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2019 року

Київ

справа №826/23883/15

адміністративне провадження №К/9901/15170/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФО24" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування санкцій за касаційною скаргою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кузьменка В. А. від 06 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лічевецького І. О., Мельничука В. П., Мацедонської В. Е. від 17 листопада 2016 року,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФО24" (далі - позивач, ТОВ "ІНФО24") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - відповідач, Нацрада), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13 серпня 2015 року № 1205 "Про стан виконання ТОВ "ІНФО24", м. Київ, пункту 3 рішення Національної ради від 09 квітня 2015 року № 510 (НР № 00319-м від 29 грудня 2011 року, супутникове ТБ, логотип "ТВі")".

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Національної ради від 13 серпня 2015 року № 1205 "Про стан виконання ТОВ "ІНФО24", м. Київ, пункту 3 рішення Національної ради від 09 квітня 2015 року № 510 (НР №00319-м від 29 грудня 2011 року, супутникове ТБ, логотип: "ТВі")" є протиправним з огляду на неправомірність застосування до ТОВ "ІНФО24" санкції у вигляді попередження та усунення порушення шляхом відновлення мовлення з програмною концепцією 24 год. /добу супутникове телебачення, логотип: "ТВі". Крім того, позивач посилається на порушення порядку розгляду питання про накладення стягнення, зокрема оскаржуване рішення прийнято без проведення перевірки та без складання акта перевірки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що перед прийняттям оскаржуваного рішення Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення зобов'язана була провести позапланову перевірку, оформити її результати відповідним актом, який є підставою для застосування санкції за порушення вимог законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Нацрада звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 08 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/23883/15, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/23883/15 за касаційною скаргою Нацради на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Разом з касаційною скаргою представником Нацради подано клопотання про участь у розгляді справи у касаційному порядку у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до рішення від 13 серпня 2015 року № 1205 "Про стан виконання ТОВ "ІНФО24", м. Київ, пункту 3 рішення Національної ради від 09 квітня 2015 року № 510 (НР №00319-м від 29 грудня 2011 року, супутникове ТБ, логотип: "ТВі")" Національна рада вирішила:

визнати порушення ТОВ "ІНФО24" вимог частини 7 статті 27, пункту "а" частини 1 статті 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" у зв'язку з відсутністю мовлення за програмною концепцією 24 год. /добу, супутникове телебачення, логотип: "ТВі", що свідчить про неусунення порушень після винесення попередження, оголошеного 09 квітня 2015 року рішенням № 510, і є підставою для застосування санкції у формі стягнення штрафу згідно з абзацом другим частини 8 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення";

застосувати до ТОВ "ІНФО24" санкцію у формі стягнення штрафу у розмірі 5% від розміру ліцензійного збору, нарахованого ліцензіату за видачу ліцензії, не враховуючи умов (зменшення/збільшення).

Вказане рішення прийняте у зв'язку із невиконанням позивачем рішення Національної ради від 09 квітня 2015 року № 510 "Про призначення позапланової перевірки ТОВ "ІНФО24", м. Київ, (НР №00319-м від 29 грудня 2011 року, супутникове ТБ, логотип: "ТВі ") ", яким визнано наявність порушення ТОВ "ІНФО24" вимог частини 7 статті 27 пункту "а" частини 1 статті 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" у зв'язку з відсутністю мовлення; оголошено позивачу попередження та зобов'язано протягом місяця привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки актам моніторингу від 18 червня 2015 року та 23 липня 2015 року, що містяться у матеріалах справи, якими підтверджено неусунення ТОВ "ІНФО24" порушень, визначених пунктом 3 рішення Національної ради від 09 квітня 2015 року № 510. Також скаржник вважає, що суди дійшли до помилкового висновку про те, що застосування санкції до позивача може бути здійснено лише на підставі проведеної перевірки, оскільки такі висновки не відповідають положенням частини 4 статті 71 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Крім того, скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли до уваги один доказ - лист позивача про усунення порушень, та без належного мотивування відхилили інший, зокрема, акти моніторингу Нацради від 18 червня 2015 року та 23 липня 2015 року, що свідчить про порушення судами норм процесуального права.

Від ТОВ "ІНФО24" заперечення або відзиву на касаційну скаргу Нацради не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у спірних правовідносинах, урегульовано, зокрема, законами України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телебачення і радіомовлення" (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

статті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" передбачено, що Національна рада, зокрема, здійснює нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; контроль та нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), а за їх відсутності - про всіх власників та учасників телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги і всіх фізичних осіб та власників і учасників юридичних осіб на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги, про пов'язаних осіб та про структуру власності телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги.

Контроль здійснюється шляхом подання Національною радою запитів про надання інформації до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, запитів на отримання інформації з державних реєстрів, а також запитів про надання інформації до компетентних органів іноземних держав відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України.

Відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення передбачена статтею 71 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Згідно з положеннями частини другої вказаної статті міру відповідальності та відповідні санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлює суд. У визначених статтею 71 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" випадках санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюються Національною радою.

Відповідно до частини 1 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених частини 1 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" випадках, за рішенням Національної ради.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що Національна рада застосовує санкції до телерадіоорганізацій у разі порушення ними вимог частини 1 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" або ліцензійних умов.

Згідно з положеннями частини 5 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" Національна рада приймає рішення про застосування санкцій на підставі наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених частини 5 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" органів державної влади.

Частиною 6 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачено, що Національна рада може застосувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради.

Рішення про оголошення попередження приймається у разі першого порушення законодавства чи умов ліцензії телерадіоорганізацією або першого порушення законодавства провайдером програмної послуги (частина сьома статті 72).

Рішення про стягнення штрафу приймається: якщо після винесення попередження відповідні порушення не були усунені; якщо телерадіоорганізація за час після видачі (продовження) ліцензії вже отримала не менше трьох попереджень; якщо провайдер програмної послуги за час після сплати ним попереднього штрафу вже отримав не менше трьох попереджень (частина восьма статті 72).

Розгляд Національною радою питань про порушення телерадіоорганізацією або провайдером програмної послуги законодавства України та умов ліцензії визначається статтею 73 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавцем установлено окремі документи (документальні свідчення, акти перевірок, звернення органів державної влади), на основі яких встановлюється відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення та приймається Національною радою рішення про застосування санкцій за такі порушення. При виявленні на підставі документальних свідчень, актів перевірки чи подання органів державної влади порушень Закону України "Про телебачення і радіомовлення" або ліцензійних умов телерадіоорганізаціями, Національна рада, на підставі вказаних документів, приймає рішення про застосування санкцій. Крім того, норма статті 73 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" не забороняє приймати рішення про застосування передбачених статті 73 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" санкцій на підставі інших документальних свідчень, як це передбачено частиною 5 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", у разі, якщо перевірка не проводилась і такий акт перевірки не складався.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 826/2810/15, від 12 грудня 2019 року у справі № 826/4026/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, ТОВ "ІНФО24" було допущено порушення умов ліцензії у зв'язку з відсутністю мовлення за програмною концепцією 24 год. /добу, супутникове телебачення, логотип "ТВі", що зафіксовано в пункті 1 рішення Національної ради від 09 квітня 2015 року № 510 (НР №00319-м від 29 грудня 2011 року, супутникове ТБ, логотип "ТВі ") ". Цим рішенням ТОВ "ІНФО24" оголошено попередження та зобов'язано протягом місяця привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства.

Судами також встановлено, що оскаржуване рішення від 13 серпня 2015 року № 1205 прийнято Нацрадою на підставі актів проведення моніторингу від 18 червня 2015 року та від 23 липня 2015 року, якими встановлено відсутність мовлення.

Вважаючи, що вказані акти моніторингу не є належним доказом того, що ТОВ "ІНФО24" не усунуло порушення, виявлені Національною радою та зафіксовані в рішенні від 09 квітня 2015 року № 510, оскільки за вказаним фактом не проводилось перевірки та не складався акт перевірки, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.

Однак, колегія суддів вважає неправильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що застосування санкцій до позивача могло бути здійснено лише на підставі проведеної перевірки, за результатом якої складено акт перевірки, оскільки такий висновок не узгоджується з положеннями частини 5 статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Колегія суддів також враховує, що суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що ТОВ "ІНФО24" приведено свою діяльність у відповідність до законодавства, приймаючи до уваги лише лист від 30 квітня 2015 року № 42, зареєстрований в Національній раді від 13 травня 2015 року за вхідним № 16/2212, яким ТОВ "ІНФО24" повідомило Нацраду про приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства та поновлення мовлення телеканалу "ТВі" з 27 квітня 2015 року відповідно до ліцензії та програмної концепції.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи актам моніторингу від 18 червня 2015 року та від 23 липня 2015 року, якими встановлено відсутність мовлення; не перевірено зміст цих актів, зокрема, чи зазначено та належним чином зафіксовано в актах моніторингу місце та засоби здійснення моніторингу, місце доведення сигналу, наявність або відсутність сигналу телерадіопрограми позивача, обладнання, на якому проводились моніторинги, форма та спосіб фіксації моніторингів, доведення сигналу позивача до приймального обладнання споживачів телеканалу, на підставі якого розпорядчого документа (рішення, наказу, протоколу тощо) проводились моніторинги.

Аналогічна правова позиція щодо обсягу фактичних обставин, які належить встановити в подібних спірних правовідносинах для прийняття обґрунтованого та законного судового рішення, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 826/4026/17.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект та повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v.

Bulgaria", заява №. 30985/96).

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про те, що касаційну скаргу Нацради слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. У разі необхідності суд може зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 3,341,344,349,353,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко