Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.05.2019 року у справі №826/3694/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 826/3694/16

касаційні провадження № К/9901/11376/18, №К/9901/11377/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

за участю секретаря - Калініна О. С. ;

представників позивача 1 - Сосули О. М., Личко Л. М.,

представника відповідача 1 - Максимової В. В.,

представника відповідача 2 - Пензова С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Державної митної служби України та Закарпатської митниці Держмитслужби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року (головуючий суддя - Огурцов О. П. )

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Мєзєнцев Є. І., судді - Чаку Є. В., Шелест С. Б. )

у справі № 826/3694/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004"

до Державної митної служби України, Закарпатської митниці Держмитслужби

про визнання протиправним та скасування наказу № 138 від 16.02.2016 в частині, визнання протиправним та скасування наказу № 131 від 01.03.2016 в частині, визнання протиправним та скасування наказу № 221 від 15.03.2016 та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" (далі - позивач 1, ТОВ "Термінал") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал -2004" (далі - позивач 2, ТОВ "Термінал-2004") звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, правонаступником якої є Державна митна служба України (далі -відповідач 1), Закарпатської митниці ДФС України, правонаступником якої є Закарпатська митниця Держмитслужби (далі - відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просили:

- визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України №138 від 16.02.2016 "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" в частині, що стосується ліквідації митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнати протиправним і скасувати наказ Закарпатської митниці ДФС України від
01.03.2016 №131 "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" в частині, що стосується ліквідації митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнати протиправним наказ Державної фіскальної служби України №221 від
15.03.2016 "Про внесення змін до класифікатора ДФС, Митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи" в частині викладення у новій редакції п. 9 розділу 1 даного Класифікатора, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- зобов'язати Державну фіскальну службу України внести зміни до Класифікатора ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, включивши в перелік структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС митний пост "Тячів" та сектор митного оформлення "Хуст" з визначенням їх відповідного коду.

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що від наявності митного підрозділу, зокрема, митного поста "Тячів" та "сектора митного оформлення "Хуст " " на територіях ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004" прямо залежить господарська діяльність зазначених товариств, оскільки надання "послуг місця доставки митних вантажів" є основним видом діяльності ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004" з 2002 та 2004 років відповідно. Ліквідація структурних підрозділів "митний пост "Тячів" та "сектор митного оформлення "Хуст" Закарпатської митниці ДФС фактично призводить до повного припинення господарської діяльності Позивачів, внаслідок чого порушуються їх права.

Одночасне із ліквідацією структурних підрозділів "митний пост "Тячів" та "сектор митного оформлення "Хуст" створення "сектору митного оформлення "Великий Бичків"", який, на переконання позивачів, є менш економічно доцільний для суб'єктів зовнішньої економічної діяльності ніж умови, створені ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004", свідчить про антиконкурентні умови та дискримінацію позивачів, які тривалий час у повному обсязі виконували взяті на себе, зокрема, за договорами про співробітництво від 01 червня 2012 року № 251 та від 12 лютого 2014 року № 1 зобов'язання та понесли значних витрат на придбання необхідного для функціонування "митного поста "Тячів" та "сектора митного оформлення "Хуст" обладнання, зокрема, 60-тонної тензометричної ваги для зважування транспортних засобів та вантажів, здійснення устаткування території комплексу автоматизованою системою зчитування номерів транспортних засобів, систем відеоспостереження тощо. На виконання умов зазначених договорів про співробітництво позивачі передали митному посту "Тячів" на безоплатній умові чотири офісні приміщення та приміщення для архіву. Митний підрозділ митного поста "Тячів" та "сектор митного оформлення "Хуст" повною мірою та на безоплатній основі були забезпечені оргтехнікою, меблями та усім необхідним для належного функціонування. Рахунки за спожиту електроенергію, природний газ, телефонний та спеціалізований зв'язок тощо також у повному обсязі сплачувало ТОВ "Термінал" з подальшим компенсуванням цих витрат митницею. З огляду на викладене, на думку позивачів, оскаржувані накази є протиправними та такими, що прийняті відповідачами без дотримання принципу пропорційності, зокрема, без урахування інтересів позивачів та укладених з ними договорів про співробітництво, є такими, що спричинили негативні наслідки для позивачів, а тому прямо порушують права ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004" та підлягають скасуванню.

10 березня 2016 року позивачі подали клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року, клопотання позивачів про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задоволено повністю. Вжито заходи забезпечення адміністративного позову: зупинено дію наказу Державної фіскальної служби України "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" в частині, що стосується митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст"; зупинено дію наказу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" в частині, що стосується митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст" від 01 березня 2016 року № 131.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 07 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року, адміністративний позов задовольнив:

- визнав протиправним і скасував наказ Державної фіскальної служби України "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" від 16 лютого 2016 року №138 в частині, що стосується ліквідації митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнав протиправним і скасував наказ Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" від 01 березня 2016 року № 131 в частині, що стосується митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнав протиправним наказ Державної фіскальної служби України "Про внесення змін до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи" від 15 березня 2016 року № 221 в частині викладення в новій редакції пункту 9 розділу 1 Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- зобов'язав Державну фіскальну службу України внести зміни до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, включивши в перелік структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС митний пост "Тячів" і сектор митного оформлення "Хуст" з визначенням їх відповідного коду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за договорами про співробітництво від 01 червня 2012 року № 251 і від 12 лютого 2014 року № 1 відповідачі взяли на себе зобов'язання щодо спільного створення з ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004" належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян.

Факт здійснення позивачами всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення належних умов на митному пості "Тячів" та секторі митного оформлення "Хуст", підтверджується наявними в матеріалах справи документами та не заперечується відповідачами. За таких обставин, ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004" повністю виконали взяті на себе за договорами про співробітництво від 01 червня 2012 року № 251 і від 12 лютого 2014 року № 1 зобов'язання, а тому мали обрунтовані підстави вважати, що митний пост "Тячів" і сектор митного оформлення "Хуст" надалі будуть функціонувати, що надасть їм можливість здійснювати господарську діяльність з надання послуг "місця доставки митних вантажів" та отримувати дохід. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачі при прийнятті оскаржуваних наказів від 16 лютого 2016 року № 138 і від 01 березня 2016 року № 131 не дотримали балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивачів і цілями, на досягнення яких було спрямоване зазначене рішення (оптимізація структур Закарпатської та Сумської митниць у зв'язку зі скороченням штату працівників), тобто не дотримали принципу пропорційності. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачі звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просили їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники зазначили, що підприємства позивачів є самостійними суб'єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі статуту. Правові підстави для поєднання діяльності позивачів з функціями, що здійснює митниця чи її підрозділ, відсутні. За таких обставин, наявність чи відсутність підрозділів митниці на території підприємств позивачів не може розглядатися як можливість чи неможливість їхньої діяльності. Скаржники також указали, що висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності в митниці обов'язку продовжувати утримувати неефективний на думку відповідачів підрозділ не відповідають фактичним обставинам справи, містять ознаки необґрунтованого лобіювання інтересів суб'єкта господарювання та призводять до втручання в діяльність органу державної влади, чим порушуються його дискреційні повноваження. Ураховуючи викладене на думку відповідачів під час прийняття оскаржуваних наказів ДФС України та Закарпатська митниця діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлені законом.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Закарпатської митниці.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДФС України.

06 червня 2016 року від позивачів надійшли заперечення на касаційні скаргі, в яких вони зазначили про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційних скаргах.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року касаційні скарги були передані до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).

27 липня 2020 року від позивача 1 надійшло клопотання про заміну сторін у справі правонаступниками, у якому ТОВ "Термінал" просило замінити позивача 2 - ТОВ "Термінал-2004" на його правонаступника - ТОВ "Термінал". Заявник також просив замінити Державну фіскальну службу України та Закарпатську митницю ДФС на правонаступників - Державну митну службу України та Закарпатську митницю Держмитслужби відповідно.

03 вересня 2020 року, 08 вересня 2020 року та 14 вересня 2020 року від Закарпатської митниці Держмитслужби надійшли клопотання про заміну Закарпатської митниці ДФС на правонаступника - Закарпатську митницю Держмитслужби.

04 вересня 2020 року від Державної фіскальної служби України надійшло клопотання про заміну відповідача 1 на правонаступника - Державну митну службу України.

У судовому засіданні 15 вересня 2020 року в задоволенні клопотання ТОВ "Термінал" в частині заміни позивача 2 - ТОВ "Термінал-2004" на правонаступника - ТОВ "Термінал" відмовлено. Клопотання Закарпатської митниці Держмитслужби, Державної фіскальної служби України про заміну відповідачів та клопотання позивача в частині заміни Державної фіскальної служби України та Закарпатської митниці ДФС на правонаступників - Державну митну службу України та Закарпатську митницю Держмитслужби задоволено. Здійснено заміну відповідачів Державної фіскальної служби України та Закарпатської митниці ДФС на правонаступників - Державну митну службу України та Закарпатську митницю Держмитслужби.

27 вересня 2020 року від позивача 1 надійшли клопотання про закриття касаційного провадження у справі та встановлення судового контролю за виконанням ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2016 року.

У судовому засіданні представники позивача не підтримали вказані клопотання (про закриття касаційного провадження у справі, встановлення судового контролю) та зазначили про відсутність необхідності їх розгляду судом касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал" (Підприємство) та Чопською митницею (Митниця) укладено договір про співробітництво № 251, предметом якого є взаємне співробітництво сторін у межах митного законодавства щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб'єктів ЗЕД та громадян підрозділами Митниці, для чого Підприємство безоплатно надає митниці в тимчасове користування службові та побутові приміщення, які утримує власним коштом, а також обладнання, засоби та канали зв'язку, які розташовані на території Підприємства за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, що знаходиться у колективній власності ТОВ "Термінал" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2003 року № 118, загальною площею 107.16 кв. м. з відведенням асфальтової площадки та критого навісу з платформами загальною площею 800 кв. м.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору митниця використовує надані приміщення, визначені згідно з додатком 1, та майно згідно з актом приймання - передавання майна, що є невід'ємною частиною цього договору для забезпечення організації робочих місць структурних підрозділів митниці та здійснення в повному обсязі функцій митного контролю та оформлення майна, товарів та транспортних засобів комерційного призначення громадян та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

12 лютого 2014 року між Товариством з обмежено відповідальністю "Термінал-2004" (Підприємство) та Чопською митницею Міндоходів України (Митниця) був укладений договір про співробітництво № 1, предметом якого є взаємне співробітництво сторін в межах митного законодавства щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, суб'єктів ЗЕД та громадян підрозділами Митниці, для чого Підприємство безоплатно надає митниці в тимчасове користування службові приміщення № 1,2,3, загальною площею 65,5 кв. м. адміністративно-побутового будинку Літера "А", та асфальтобетонну площадку з навісом та оглядовими естакадами, площею 600 кв. м., які утримує власним коштом, розташовані на території підприємства за адресою: м. Хуст, вул. Сливова 40, що знаходиться у приватній власності ТОВ "Термінал-2004" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 серпня 2007 року № 7226.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору митниця використовує надані приміщення, визначені згідно з додатком 1, та майно згідно з актом приймання - передавання майна, що є невід'ємною частиною цього договору, для забезпечення організації робочих місць структурних підрозділів митниці та здійснення в повному обсязі функцій митного контролю та оформлення майна, товарів та транспортних засобів комерційного призначення громадян та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

16 лютого 2016 року Державна фіскальна служба України прийняла наказ "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" № 138, у пункті 1 якого відповідно до статті 547 Митного кодексу України з метою оптимізації структур Закарпатської та Сумської митниць ДФС наказала ліквідувати такі митні пости: "Малий Березний ", "Тячів" та "Батєве" Закарпатської митниці ДФС, "Конотоп ", "Хутір - Михайлівський ", "Суми - центральний ", "Тростянець", "Ромни" Сумської митниці ДФС.

01 березня 2016 року Закарпатська митниця Державної фіскальної служби України прийняла наказ "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" № 131, яким на виконання наказів Державної фіскальної служби України "Про внесення змін до наказу ДФС від 11.01.2016 № 17" від 10 лютого 2016 року № 124, "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" від 16 лютого 2016 року № 138 та на підставі затверджених Головою Державної фіскальної служби України 16 лютого 2016 року Переліку змін № 1 та 26 лютого 2016 року Переліку змін № 2 до організаційної структури Закарпатської митниці ДФС наказала ввести в дію перелік змін № 1 і № 2 до структури Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України. Відповідно до Переліку змін № 2 до організації структури Закарпатської митниці ДФС був виведений зі структури останньої митний пост "Тячів" (сектор митного оформлення "Хуст").

15 березня 2016 року Державна фіскальна служба України прийняла наказ "Про внесення змін до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи" № 221, який вніс зміни до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи (далі - Класифікатор), затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154. Також викладено у новій редакції пункт 9 розділу 1 Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, зокрема, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" і сектора митного оформлення "Хуст".

ТОВ "Термінал" і ТОВ "Термінал-2004" не погодилися з наказами від 16 лютого 2016 року № 138 і від 01 березня 2016 року № 131 в частині, що стосується митного поста "Тячів" і сектора митного оформлення "Хуст", а також наказом від 15 березня 2016 року № 221 в частині викладення в новій редакції пункту 9 розділу 1 Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" і сектора митного оформлення "Хуст", тому звернулися до суду з цим адміністративним позовом.

При наданні правової оцінки викладеним обставинам справи Суд виходить з такого.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Стаття 42 Конституції України встановлює, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Відповідно до частини 1 статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, Конституції України, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у Конституції України, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання Конституції України та інших законодавчих актів.

Згідно з частиною 1 статті 544 МК України призначенням органів доходів і зборів є створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення безпеки суспільства, захист митних інтересів України.

Пункти 3, 11, 19 статті 544 МК України встановлюють, що здійснюючи державну митну справу, органи доходів і зборів виконують такі основні завдання, зокрема: створення сприятливих умов для полегшення торгівлі, сприяння транзиту, збільшення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України, здійснення разом з митними органами інших держав заходів щодо удосконалення процедури пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України, їх митного контролю та митного оформлення; здійснення в межах повноважень, визначених Пункти 3, 11, 19 статті 544 МК України, контролю за діяльністю підприємств, які надають послуги з декларування товарів, перевезення та зберігання товарів, що переміщуються через митний кордон України чи перебувають під митним контролем, та здійснюють інші операції з такими товарами, надання дозволів на здійснення зазначених видів діяльності; видача сертифікатів уповноваженого економічного оператора; управління об'єктами інфраструктури органів доходів і зборів, розбудова митного кордону.

Відповідно до частини 1 статті 545 МК України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, спрямовує, координує та контролює діяльність митниць, здійснює інші повноваження, передбачені частини 1 статті 545 МК України та іншими законами України, в межах своїх повноважень видає накази, організує та контролює їх виконання.

Згідно з частинами 1 , 3 , 4 та 5 статті 546 МК України митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів.

Митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому. Не допускається втручання у діяльність митниць інших територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Митниця здійснює свою діяльність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим; область; міста Київ, Севастополь). Окремі митниці можуть здійснювати свою діяльність на територіях двох чи більше адміністративно-територіальних одиниць або на всій території України.

Створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в порядку, визначеному законом.

У населених пунктах, на залізничних станціях, в аеропортах, морських і річкових портах та інших об'єктах, розташованих у зоні діяльності митниці, в міру потреби створюються її відокремлені структурні підрозділи (митні пости).

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 та 5 статті 547 МК України (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) митний пост є органом доходів і зборів, який входить до складу митниці як відокремлений структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів.

Положення про митні пости затверджуються керівниками відповідних митниць.

Створення, реорганізація та ліквідація митних постів здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в порядку, визначеному законом.

Зони діяльності митних постів визначаються положеннями про ці пости.

Відповідно до частини 1 статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 44 ГК України встановлює, що підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів (частина 1 статті 47 ГК України).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року) адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що митний пост, який утворюється на території відповідного пункту пропуску та функціонує в межах зон митного контролю, які створюються на окремо визначених територіях пункту пропуску (пункту контролю) з метою виконання завдань, що покладенні на органи доходів і зборів, забезпечує здійснення державного контролю за додержанням законності щодо переміщення через митний кордон України комерційними чи некомерційними транспортними засобами та громадянами вантажів, товарів чи предметів. Митний пост вирішує покладені на органи доходів і зборів завдання самостійно або безпосередньо у співпраці чи у взаємодії, в межах законодавства України, з територіальними підрозділами інших центральних органів виконавчої влади (які залучені до реалізації різноманітних контрольно-наглядових функцій на державному кордонні України), окремими юридичними особами або фізичними особами - підприємцями (їх об'єднаннями). Мета його функціонування полягає в реалізації функцій держави. Митний пост бере пряму та ефективну участь у виконанні завдань, покладених на органи доходів і зборів за допомогою інформаційно-технічних, технологічно-автоматизованих ресурсів, які є в наявності та в службовому розпорядженні цих органів, що надає змогу суб'єктам владних повноважень вирішувати окремі аспекти своєї комплексної роботи в економічно-фіскальній, адміністративно-сервісній, організаційно-правовій, аналітично-пошуковій, правоохоронно-розшуковій сферах діяльності тощо. Працівники підрозділу митного оформлення виконують службові повноваження в межах тієї чи іншої зони митного контролю з урахуванням відповідного наказу керівника митниці, до організаційно-штатної структури якої належить відповідний підрозділ митного оформлення.

У пунктах пропуску через державний кордон України дозволяється розміщення суб'єктів господарювання, що забезпечують здійснення господарської або іншої діяльності, пов'язаної із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування (підприємств, що здійснюють митно-брокерську діяльність, банківську діяльність та обмін валют, підприємств з обслуговування пасажирів закордонного спрямування, підприємств з надання послуг поштового та телефонного зв'язку, підприємств громадського харчування, складських підприємств тощо).

Здатність особи брати участь у договірних відносинах, тобто здатність мати права та виконувати обов'язки, які виникають у зв'язку з укладенням договору, є можливістю бути стороною в договорі. У цьому контексті йдеться, зокрема, про можливість укладення адміністративних договорів. Абстрактна можливість укладення адміністративного договору суб'єктами владних повноважень випливає з визначення поняття адміністративного договору. Реальна можливість виникає лише за умови, що право на укладення адміністративного договору передбачене в законодавчому акті та показане в компетенції цього органу.

Адміністративний договір може укладатися з приводу реалізації норм адміністративного права для підвищення рівня управлінської діяльності завдяки взаємодії суб'єктів владних повноважень з іншими фізичними чи юридичними особами та спрямований на задоволення публічних інтересів і досягнення суспільно значущих результатів.

Ознаки адміністративного договору, які випливають із пункту 4 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, і пункту 16 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є достатніми для кваліфікації, але не є вичерпними.

На думку колегії суддів суду касаційної інстанції, укладені між митними органами та ТОВ "Термінал ", ТОВ "Термінал-2004" договори про співробітництво від 01 червня 2012 року № 251 та від 12 лютого 2014 року № 1 є адміністративними договорами, оскільки (1) однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, (2) права та обов'язки сторін договору випливають із владних управлінських функцій такого суб'єкта, (3) договір укладається з метою задоволення публічних потреб щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб'єктів ЗЕД та громадян підрозділами Митниці, (4) складовою предмета договору є рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які входять до змісту відповідної управлінської функції, (5) порядок укладення та виконання угоди за загальним правилом регулюються нормами публічного права з субсидіарним застосуванням в окремих випадках норм приватного права (господарського, цивільного тощо).

Виконання адміністративного договору має здійснюватись відповідно до вимог законодавства й умов самого договору тією особою, яка має на це повноваження.

Таке виконання має задовольнити сторони договору, тим самим припинивши дію договору. За недотримання цих параметрів виникає невиконання адміністративного договору, що призводить до настання відповідних правових наслідків, зокрема, відповідальності.

При невиконанні адміністративного договору закріплена можливість існування реакції та її закріплення у законодавстві у вигляді: адміністративної реституції (повернення сторін в початкове положення); розірвання договору (тягне припинення забезпечувального акта; припинення спільної діяльності, співробітництва).

Часткова відмова від адміністративного договору та тимчасова відмова від адміністративного договору є оперативними правовими заходами, а повна відмова від договору належать до правоохоронних заходів. За загальним правилом, розірвання здійснюється за згодою всіх сторін договору. У законодавстві можуть бути передбачені випадки одностороннього розірвання без згоди іншої сторони, зокрема, у разі суттєвої зміни умов діяльності учасників договору або за рішенням адміністративного суду. Суб'єкт владних повноважень має право розірвати договір чи перекласти його виконання за своїм вибором на іншу особу, якщо попередній контрагент порушує договір або не має можливості його виконати.

Формальною підставою для застосування судового порядку розірвання адміністративного договору є насамперед вказівка на це в тексті конкретної угоди. Для уникнення дефектів тлумачення умов договору така вказівка має бути викладена не у формі права, а як обов'язок органу звернутися до суду в разі невиконання чи виконання неналежним чином зобов'язань іншою стороною договору.

Водночас особливістю адміністративних договорів є нерозривний зв'язок прав та обов'язків суб'єкта владних повноважень як суб'єкта адміністративно-договірної компетенції, що зумовлює обов'язок суб'єкта владних повноважень здійснити діі? щодо розірвання адміністративного договору в односторонньому порядку чи звернутися з відповідним позовом до суду незалежно від позначення в тексті договору окреслених дій терміном "право".

Розірвання договору має здійснюватися у виняткових випадках, коли неможливо іншим способом досягти результату чи захистити інтереси держави, суспільства.

Водночас навіть винне порушення органом влади своїх зобов'язань за договором не може викликати розірвання договору, якщо таке рішення спричинить собою заподіяння шкоди публічним інтересам.

З аналізу викладеного можна зробити висновок, що зміст адміністративного договору передбачає взаємні права та обов'язки учасників, що мають заданий, спрямований, заздалегідь визначений характер, який залежить від компетенційних повноважень тієї чи іншої сторони. Використання адміністративного договору з боку уповноваженого суб'єкта владних повноважень є правом та обов'язком одночасно. Розірвання договору має здійснюватися у виняткових випадках, коли неможливо іншим способом досягти результату чи захистити інтереси держави, суспільства.

Як зазначалося вище, між Товариством з обмежено відповідальністю "Термінал-2004" (Підприємство) та Чопською митницею Міндоходів України (Митниця) укладено договір про співробітництво від 12 лютого 2014 року № 1. Також між Товариством з обмежено відповідальністю "Термінал" (Підприємство) та Чопською митницею (Митниця) укладено договір про співробітництво від 01 червня 2012 року № 251.

Предметом цих адміністративних договорів є взаємне співробітництво сторін у межах митного законодавства щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб'єктів ЗЕД та громадян підрозділами Митниці. За умовами зазначених договорів їх розірвання в односторонньому порядку, як і втрата ними чинності для однієї зі сторін не допускається.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що після вступу ТОВ "Термінал" і ТОВ "Термінал-2004" у відносини з митними органами, з укладенням відповідних адміністративних договорів, відбулося поєднання публічного та приватного інтересів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що укладаючи договори про співробітництво від 01 червня 2012 року № 251 та від 12 лютого 2014 року № 1 з ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004", що за своєю суттю є адміністративними договорами, митні органи діяли відповідно до вимог та у спосіб встановлений законом.

При цьому звертає увагу на те, що особливістю змісту адміністративного договору є його передбачуваний характер, зумовлений компетенційними можливостями його сторін. Виконанню дійсних договірних зобов'язань може перешкоджати наявність форс-мажорних обставин, включаючи обставини непереборної сили, що має бути доведено в установленому законом порядку, зокрема, через Торгово-промислову палату чи органами судової влади.

Приймаючи оскаржувані накази від 16 лютого 2016 року № 138 "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" та від 01 березня 2016 року № 131 "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" в частині, що стосується митного поста "Тячів" і сектора митного оформлення "Хуст", а також наказ від 15 березня 2016 року № 221 в частині викладення в новій редакції пункту 9 розділу 1 Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" і сектора митного оформлення "Хуст", відповідачі не врахували наявність у них дійсних договірних зобов'язань за укладеними з ТОВ "Термінал" та ТОВ "Термінал-2004" договорами про співробітництво від 01 червня 2012 року № 251 та від 12 лютого 2014 року № 1.

Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) платників податків з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою "трискладовий тест".

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності заходу принципу правомірності необхідно проаналізувати три критерії:

- чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством);

- чи є легітимною мета такого обмеження;

- чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини "АГОСІ проти Об'єднаного Королівства" наголошується на необхідності встановлення відношення пропорційності між можливістю застосування, характером заходів з обмеження права власності та метою, що має бути досягнута в результаті такого застосування. Міра дбайливості власника щодо відвернення правопорушення становить лише один з елементів балансу приватного та публічного інтересів, що має розглядатись у сукупності з іншими обставинами справи. У спрощеному вигляді під публічним інтересом у цьому контексті мається на увазі реалізація превентивної функції права шляхом вилучення засобів та предметів правопорушення, що загалом відповідає частині 6 статті 13 Цивільного кодексу (застосування судом до особи, яка зловживає правом користування річчю, "інших наслідків, встановлених законом").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії", йдеться про те, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення". Тобто держава має подбати про певний баланс між засобами впливу, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, якої хоче досягти держава.

На рівні національного процесуального закону (частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди обов'язково перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувані накази відповідачів є такими, що прийняті передчасно, без дотримання принципу пропорційності, зокрема, без урахування інтересів позивачів, наявності укладених з ними договорів про співробітництво та взятих відповідачами на себе за цими адміністративними договорами зобов'язань.

Викладене повністю відповідає європейським принципам адміністративного права належної адміністрації, серед яких принципи законності та пропорційності.

У параграфах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, параграф 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, параграф 128, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), № 21151/04, параграф 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, параграф 51).

Зокрема, на державні органи покладений обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, параграф 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), параграф 128, "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), параграф 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, параграф 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, параграф 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), параграф 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), параграф 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, параграф 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, параграф 67).

Принцип пропорційності має забезпечувати дотримання відповідного балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам учасників правовідносин, а також поставленим цілям адміністративного договору. Принцип пропорційності передбачає (1) використання засобів, пропорційних до переслідуваних цілей, (2) забезпечення через здійснені заходи чіткої рівноваги між публічними інтересами з правами та інтересами приватних осіб. Митні органи мають діяти відповідно до принципу пропорційності, мають застосовувати заходи, що зачіпають права або інтереси приватних осіб тільки за необхідності та в межах, необхідних для досягнення поставленої цілі. При здійсненні їхніх дискреційних повноважень, вони зобов'язані дотримуватися відповідного (належного) балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам приватних осіб, та цілі, що поставлена ними, будь-які заходи, що вживатимуться ними, не можуть бути надмірними. Тому неупорядковане, безпідставне одностороннє розірвання адміністративного договору суперечитиме принципу юридичної визначеності.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише в чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18).

Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань (постанови Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19, від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а, від 25 червня 2020 року у справі № 804/704/16, від 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а). Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій (постанови Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а).

У справі "Лелас проти Хорватії" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися зацікавленою особою, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (заява № 55555/08, параграф 74).

Принцип законності означає, що суб'єкт владних повноважень при здійсненні дискреційних повноважень не переслідує іншої мети, аніж та, для досягнення якої були надані такі повноваження. У контексті справи, яка розглядається, принцип законності вимагає не тільки, аби митні органи дотримувалися закону, а й також щоб усі їхні рішення формально та за своїм змістом відповідали вимогам закону.

У контексті викладеного, суд касаційної інстанції звертає увагу на відсутність чіткого та прозорого порядку визначення/обрання митними органами територій розміщення митних постів (відділів митного оформлення, зон митного контролю); що призводить до отримання суб'єктом господарювання виключних прав на надання послуг, пов'язаних з митним оформленням товарів і транспортних засобів.

У справі, яка розглядається, відповідачами за договорами про співробітництво № 251 від 01 червня 2012 року та № 1 від 12 лютого 2014 року було взято на себе зобов'язання щодо спільного створення з позивачами належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб'єктів ЗЕД та громадян підрозділами митниці, для чого позивачами було безоплатно надано митниці у тимчасове користування службові та побутові приміщення, які утримувались ними за власний рахунок, а також обладнання, засоби та канали зв'язку, які розташовані на території за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, що знаходиться у колективній власності позивача 1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2003 року № 118 загальною площею 107,16 кв. м. та службові приміщення № 1,2,3, загальною площею 65,5 кв. м. адміністративно-побутового будинку Літера "А" та асфальто-бетонну площадку з навісом та оглядовими естакадами, площею 600 кв. м., які утримує за власний рахунок, розташовані на території підприємства за адресою: м. Хуст, вул. Сливова 40, що знаходиться у приватній власності позивача 2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №7226 від 17 серпня 2007 року.

Таким чином, позивачами було повністю виконано взяті на себе зобов'язання за договорами про співробітництво № 251 від 01 червня 2012 року та № 1 від 12 лютого 2014 року й у них були обґрунтовані підстави вважати, що митний пост "Тячів" та сектор митного оформлення "Хуст" в подальшому будуть здійснювати відповідну діяльність, що надасть позивачам можливість для здійснення господарської діяльності з надання послуг "місця доставки митних вантажів" та отримання доходу.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційних скарг Державної митної служби України та Закарпатської митниці Держмитслужби відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова