Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року

м. Київ

справа №804/2643/14

касаційне провадження №К/9901/8270/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 (головуючий суддя - Чепурнов Д.В., судді: Поплавський В.Ю., Сафронова С.В.) у справі № 804/2643/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2013 № 0004151502 та від 05.12.2013 № 0004161501.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20.03.2014 адміністративний позов задовольнив з підстави відсутності на момент прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії чинного договору оренди земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.12.2014 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про залишення позовних вимог без задоволення.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач після закінчення строку дії договору від 16.11.2000 продовжував користуватись земельною ділянкою, яка належить до земель комунальної власності, а тому повинен був сплачувати орендну плату на умовах, визначених договором оренди, в тому числі й додатковою угодою до цього договору від 20.05.2008, а також не звільнявся від відповідальності за несвоєчасне перерахування зазначеного податку.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2014.

В обґрунтування своїх вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 31, 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 93, 125, 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 269, 270, пунктів 288.2, 288.3, 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

При цьому зазначає, що у разі закінчення строку дії договору оренди, орендодавець до моменту поновлення відповідного договору не має права вимагати від орендаря перерахування орендної плати за період фактичного користування земельною ділянкою.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2013 рік, результати якої оформлено актом від 12.11.2013 № 517/15-1/НОМЕР_3.

Перевіркою встановлено недотримання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок порушення граничного строку сплати узгоджених сум грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб.

На підставі зазначеного акта перевірки органом доходів і зборів прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.12.2013 № 0004151502, згідно з яким зобов'язано сплатити штраф у розмірі 3990,53 грн., а також від 05.12.2013 № 0004161501, згідно з яким зобов'язано сплатити штраф у розмірі 9863,84 грн.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі статтею 34 цього Закону в разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 16.11.2000 між позивачем (орендар) та Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне володіння і користування на умовах оренди земельну ділянку, площею 0,4196 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

20.05.2008 між сторонами укладено додатковий договір до договору від 16.11.2000, пунктом 3 якого продовжено його дію до 26.03.2013.

26.02.2013 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до органу доходів і зборів податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2013 рік, згідно з якими самостійно визначено до сплати орендну плату за земельну ділянку по АДРЕСА_2, загальною площею 0,2342 га, за земельну ділянку по АДРЕСА_3, загальною площею 0,2561 га, за земельну ділянку по АДРЕСА_1, загальною площею 0,4196 га.

Задекларована сума орендної плати за місяць, яка підлягає сплаті за даними платника податків, склала 19226,54 грн.

У зв'язку із закінченням 26.03.2013 терміну дії договору оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, позивачем 22.04.2013 подано до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) та зменшено річну суму орендної плати.

Слід зазначити, що принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати прибуток від використання землі, тобто обов'язок із перерахування до бюджету, зокрема, орендної плати пов'язується саме з фактичним отриманням особою права користування земельною ділянкою.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що позивачем до Дніпропетровської міської ради подано листи від 21.03.2013 та від 19.08.2013 про наміри в подальшому користуватись земельною ділянкою по АДРЕСА_1, загальною площею 0,4196 га. Більш того, після закінчення строку дії розглядуваного договору оренди земельної ділянки Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 продовжував нею користуватись.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі № 804/2643/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова