Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2018 року

Київ

справа № 826/23028/15

провадження № К/9901/17420/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, за участю третьої особи - Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: Межевича М. В. (головуючий), Земляної Г. В., Сорочка Є. О.,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ГУ МВС в місті Києві), в якому просив:

визнати протиправними та скасувати накази ГУ МВС в місті Києві від 12 вересня 2015 року № 607 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лейтенанта міліції ОСОБА_1.» та від 15 вересня 2015 року № 788 о/с «Щодо особового складу»;

поновити позивача на посаді оперуповноваженого сектору БЗПТЛ Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Голосіївське РУ).

Позов обґрунтовано незаконністю звільнення позивача, адже, за його твердженням, факт безпідставного застосування ним фізичної сили до особи та примусового поміщення її до автомобіля не підтверджується належними доказами і не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що позивач порушив дисципліну, оскільки до ГУ МВС в місті Києві надійшла інформація про те, що по вул. Великій Васильківській, 45 у місті Києві о 01 год. 25 хв. сталася бійка, під час якої застосовано вогнепальну зброю та працівника СБУ насильно посадили до автомобіля і поїхали у невідомому напрямку; за результатами службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 та чоловіком на ім'я ОСОБА_8 безпідставно застосували фізичну силу до громадянина ОСОБА_7 та насильно посадили його до автомобіля.

Ухвалою від 9 жовтня 2015 року Окружний адміністративний суду міста Києва залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Голосіївське РУ.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 13 вересня 2016 року позов задовольнив:

визнав протиправними та скасував накази ГУ МВС в місті Києві від 12 вересня 2015 року № 607 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лейтенанта міліції ОСОБА_1.» та від 15 вересня 2015 року №788 о/с «Щодо особового складу».

поновив лейтенанта міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Голосіївського РУ.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2016 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що наказом ГУ МВС в місті Києві від 12 вересня 2015 року № 607 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лейтенанта міліції ОСОБА_1.» за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у безпідставному застосуванні фізичної сили до особи та примусового поміщення її до автомобіля, що призвело до порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, розділів 3 та 4 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, на начальника оперуповноваженого сектору БЗПТЛ Голосіївського РУ лейтенанта міліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

На підставі вказаного наказу відповідач видав наказ від 15 вересня 2015 року №788 о/с «Щодо особового складу», яким відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом «є» (за порушення дисципліни) пункту 64 лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-053161) оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, 18 вересня 2015 року.

Вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду.

Також суди встановили, що підставою для проведення, складення висновків службового розслідування та подальшого звільнення позивача слугували події, що мали місце з 7 вересня 2015 року на 8 вересня 2015 року. Відповідно до висновку службового розслідування, троюрідний брат позивача попросив допомоги у встановленні місця перебування третьої особи з метою повернення коштів, наданих у позику. В результаті до вказаної особи за безпосередньою участю позивача застосовано фізичну силу.

У своїх поясненнях, наданих власноручно під час службового розслідування, позивач, серед іншого, зазначив: «Ми разом, я, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 наздогнали через декілька метрів ОСОБА_7 та, застосовуючи фізичну силу (тримали за руки), посадили його до автомобіля Мерседес (ОСОБА_8). Після чого ОСОБА_8 швидко поїхав».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали службового розслідування не містять достатніх доказів на підтвердження обставин, що ставляться в провину позивачу, а відповідач не довів необхідності застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення.

Апеляційний суд з такою позицією не погодився та, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходив із доведеності спірних обставин і відповідності виду стягнення допущеному позивачем проступку.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом підпункту «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Статут), дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За визначенням, закріпленим у частині першій статті 1 Статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

За змістом статті 7 Статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 затверджено присягу працівника органів внутрішніх справ України:

«Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю.

Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ.

Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський по рядок.

Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону».

Під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що фактично позивач у наданих під час службового розслідування не заперечив безпідставного застосування ним фізичної сили (фізичного примусу) до іншої особи, що слід розцінювати як грубе ставлення до громадян, прояв жорстокого, принизливого ставлення до людей, що, в свою чергу, не може сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ та свідчити про гідність і честь поводження в позаслужбовий час, дотримання позивачем громадського порядку.

Враховуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів наголошує на обґрунтованості висновку апеляційного суду про те, що відсутність претензій інших осіб відносно вказаних вище подій не впливає на наявність чи відсутність останніх.

До того ж, наявність постанови слідчого про закриття кримінального провадження внаслідок відсутності у діях позивача складу кримінального правопорушення не свідчать про відсутність у таких діях складу дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 14 Статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Відповідно до статті 12 Статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Суд апеляційної інстанції належним чином дослідив характер вчиненого позивачем дисциплінарного проступку та дійшов обґрунтованого висновку про відповідність застосованого до нього виду дисциплінарного стягнення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, підстави для його скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадане судове рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі № 826/23028/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець