Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2020 року

Київ

справа №808/2824/16

касаційне провадження №К/9901/34118/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої особи - ОСОБА_3 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2017 (головуючий суддя: Прудивус О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 (головуючий суддя: Білак С.В., судді: Юрко І.В., Шальєва В.А.) у справі №808/2824/16 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої особи - ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка-1), ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_2 або позивач-2), звернулися до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - відповідач), в якому просили:

визнати протиправними дії відповідача щодо невзяття ОСОБА_1 та її малолітньої дитини - ОСОБА_3 на облік, як внутрішньо переміщених осіб;

зобов`язати відповідача взяти позивачку-1 та її малолітню дитину на облік, як внутрішньо переміщених осіб, про що видати довідку;

стягнути з відповідача на користь позивачки-1 кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідача, з моменту подачі позовної заяви по день ухвалення рішення в сумі 442 грн на місяць;

стягнути з відповідача на користь позивача-2 кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідача, з 28.04.2016 по день ухвалення рішення в сумі 884 грн на місяць;

стягнути з відповідача на користь позивачки-1 та її малолітньої дитини, в особі її законного представника ОСОБА_2 , кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконної діями, в розмірі 3 600 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що є внутрішньо переміщеними особами, позаяк у зв`язку із загостренням конфлікту на сході країни були змушені переїхати на підконтрольну Україні територію в с. Тимошівка, Запорізької області, де ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася донька. 28.04.2016 ОСОБА_2 на підставі його особистої заяви було взято на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території та видано довідку №375 від 28.04.2016. Позивачка-1 засобами поштового зв`язку звернулася до відповідача із заявами про взяття її та малолітньої дитини на облік, як внутрішньо переміщених осіб. Проте, листом від 19.08.2016 №649/01-14 відповідач відмовив у взятті на облік та видачі відповідної довідки. Зазначена відмова зумовила звернення з цим позовом до суду.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що фактично (встановлено у ході судового розгляду справи) підставою для відмови у взятті на облік та видачі довідки слугувало порушення позивачами порядку звернення за видачею довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зокрема, те, що мало місце звернення засобами поштового зв`язку, а не особисто, як того вимагає законодавець. Суди попередніх інстанцій також встановили, що після пред`явлення цього позову позивачка-1 та позивач-2, який діє, як законний представник малолітньої особи - ОСОБА_3 , звернулися особисто до відповідача із заявами про постановлення їх на облік та, 08.11.2016 відповідачем було прийнято позитивне рішення.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивачі подали касаційну скаргу, у якій просять суд касаційної інстанцій скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржники зазначають, що звернення до відповідача засобами поштового зв`язку було зумовлене безпідставною відмовою останнього в усній формі прийняти від позивачів пакет документів. Також скаржники вказують на те, що судами попередніх інстанцій оцінка дійсним підставам відмови, викладеним у листі від 19.08.2016 №649/01-14, не надавалася.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24.03.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Відповідач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 2005 року по 2014 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проживали у м. Донецьку. У зв`язку з початком проведення антитерористичної операції на території м. Донецька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переїхали до с. Тимошівка Запорізької області. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька - ОСОБА_3

ОСОБА_2 з метою постановлення його на облік, як особи, яка є переміщеною з тимчасово окупованої території, 28.04.2016 особисто звернувся до відповідача із заявою. Цього ж дня ОСОБА_2 було взято на облік та видано йому довідку №375 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

28.07.2016 ОСОБА_1 була складена заява про постановлення її та ОСОБА_3 на облік, як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, яка разом із доданими до неї документами була направлена на адресу відповідача засобами поштового зв`язку.

Листом від 19.08.2016 №649/01-14 відповідач з посиланням на пункт 8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок №509), відмовив ОСОБА_1 у видачі довідки про взяття її та ОСОБА_3 на облік, як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Законом України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до положень статті 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Заява подається внутрішньо переміщеною особою, у тому числі неповнолітніми дітьми, особисто, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, - через законного представника (далі - заявник).

Заява підписується заявником або особою, зазначеною в абзацах другому - четвертому цієї частини, яка дає згоду на обробку, використання, зберігання його персональних даних та персональних даних особи, від імені якої подається заява.

Аналогічні правові норми щодо необхідності особистого звернення особи до уповноважених органів з заявою щодо видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи також закріплені у пункті 2 Порядку №509.

Вимоги до змісту заяви закріплені у пункті 3 Порядку №509.

Пунктом 4 Порядку №509 передбачено, що під час подання заяви про взяття на облік заявник пред`являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

Згідно із пунктом 6 цього Порядку, у день подання заяви про взяття на облік, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 4 цього Порядку, безоплатно видається довідка за формою згідно з додатком, яка роздруковується на аркуші формату А4, підписується посадовою особою уповноваженого органу та скріплюється печаткою такого органу.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що для отримання довідки особі слід подати заяву встановленої форми, а також документ, що посвідчує особу заявника, його громадянство (чи інший документ, який підтверджує особливий статус). Для цього необхідно звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання. Так, повнолітні особи із заявою звертаються особисто, а від імені неповнолітніх, малолітніх дітей, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, звертається законний представник. Форму заяви затверджує Мінсоцполітики. Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік.

При цьому, законодавець вимагає особистої участі особи при оформленні їй особливого статусу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.07.2016 ОСОБА_1 була складена заява про постановлення її та її доньки на облік, як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, яка разом із доданими до неї документами була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку, а не подана особисто, як того вимагає законодавець.

Тобто, позивачами фактично порушено встановлений законодавством порядок подачі заяви про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

У ході судового розгляду судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що підставою для відмови у взятті ОСОБА_1 та її малолітньої доньки на облік фактично слугувало порушення заявниками порядку звернення за встановленням особливого статусу.

Відтак, враховуючи порушення заявникам встановленої законодавством процедури звернення, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті особистого звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як законного представника їх малолітньої дитини - ОСОБА_3 , до відповідача із заявами про взяття їх на облік, уповноваженим органом 08.11.2016 було прийнято позитивне рішення та видано відповідні довідки, що підтверджується документально (а.с.45-46).

Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої позивачам внаслідок протиправних дій відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Конституція України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Аналогічні за змістом норми закріплені у статтях 1173-1175 Цивільного кодексу України.

При цьому, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є доведення факту неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

За встановлених у справі обставин колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач у спірних правовідносинах діяв у межах та у спосіб визначених законодавством повноважень, що виключає цивільну відповідальність останнього.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивачів не містить.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої особи - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 у справі №808/2824/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна