Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.12.2020 року у справі №580/2987/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 580/2987/20

адміністративне провадження № К/9901/31368/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів Жука А. В., Калашнікової О. В.,

розглянув в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року (у складі судді-доповідача Бабич А. М. )

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Парінова А. Б., суддів Беспалова О. О., Ключковича В. Ю.)

у справі №580/2987/20

за позовом ОСОБА_1

до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 8 червня 2015 року №1092 УМВС України в Черкаській області про його звільнення з органів внутрішніх справ, як дільничного інспектора міліції СДІМ Христинівського РВ УМВС;

- поновити на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Христинівського РВ УМВС;

- стягнути з Ліквідаційної комісії УМВС України у Черкаській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 155646,64 грн.

2. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

3. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року, позовну заяву повернуто позивачу.

4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

6. Повертаючи позовну заяву у зв'язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведеної жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.

7. Відхиливши доводи позивача щодо виникнення у нього права на звернення до суду з указаним позовом після набрання законної сили ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 2 липня 2020 року, якою залишено без змін вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2017 року про визнання його невинуватим та яким його виправдано у вчиненні злочину, суди зазначили, що спірний наказ про звільнення позивача виданий не з підстав притягнення його до кримінальної відповідальності.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

9. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, позивач стверджує, що оскаржувані рішення судів у цій справі створюють йому перешкоду для реалізації права на звернення за захистом до суду та права на те, що його справа буде розглянута і вирішена судом. Також позивач цитує положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", які, на його думку, надають йому право на відшкодування шкоди, поновлення на роботі.

10. Наголошує, що суди, встановивши, що його звільнення проведене не у зв'язку з засудженням, не врахували положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" і протиправно відмовили у прийнятті до розгляду його позову. Також необґрунтовано та протиправно, вважає позивач, суди не врахували, що можливість скористатись правом на звернення до суду з цим позовом він набув лише після вступу в законну вислу виправдувального вироку суду, тобто після 2 липня 2020 року.

11. Крім того позивач вважає неправильним застосування у розглядуваному спорі висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові від 6 лютого 2020 року в справі №160/1139/19, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

13. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині 2 статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної норм процесуального права.

14. Спірним у справі є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом у спорі щодо звільнення його з посади дільничного інспектора міліції та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

15. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 статті 4 КАС України).

16. Оскільки ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції та звільнений з неї, то цей спір є публічно-правовим спором з приводу звільнення з публічної служби.

17. Як установлено судами попередніх інстанцій, вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року у кримінальній справі №702/1044/13-к, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов'язків у органах державної влади, правоохоронних та органах місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки. Відповідно до вимог статті 54 КК України позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання "капітан міліції".

18. Наказом УМВС України в Черкаській області від 8 червня 2015 року №1092 ОСОБА_1, дільничного інспектора міліції СДІМ Христинівського РВ УМВС, було звільнено з органів внутрішніх справ.

19. Спірний наказ виданий відповідачем на підставі пунктів 62,66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

20. У подальшому, після призначення судом касаційної інстанції нового розгляду справи №702/1044/13-к, вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2017 року у кримінальній справі №702/1044/13-к, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 2 липня 2020 року, обвинуваченого ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, визнано невинуватим і по суду виправданим на підставі пункту 1 частини 1 статті 373 КПК України, в зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.

21. Про спірний наказ позивач дізнався 8 червня 2015 року, тобто в день його видання, що не заперечується й самим позивачем, а з позовом до суду, з метою відновлення своїх порушених прав, що були спричинені незаконним засудженням, він звернувся 31 липня 2020 року, тобто з пропуском визначеного строку звернення до суду з позовом.

22. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого статті 122 КАС України або іншими законами.

23. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

24. Для захисту прав, свобод та інтересів особи статті 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

25. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення КАС України та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у КАС України.

26. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України, і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

28. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 5 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з наданням десятиденного строку для усунення її недоліків. Суд першої інстанції встановив, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом, водночас останній не заявив клопотання про його поновлення.

29. На усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій зазначив про те, що право на звернення до суду з цим позовом виникло у нього з 2 липня 2020 року - дати набрання законної сили вироком суду, яким його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. З огляду на це та враховуючи, що позовну заяву ним було направлено до суду засобами поштового зв'язку 31 липня 2020 року, позивач просив суд поновити йому строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин.

30. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав неповажними наведені позивачем підстави для поновлення процесуального строку.

31. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.

32. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

33. Верховний Суд, розглядаючи спори за схожих фактичних обставин, що й у цій справі, в частині строків звернення до суду з позовом неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22 квітня 2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

34. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

35. Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

36. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

37. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

38. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

39. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

40. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

41. Обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, наведені ним у суді першої інстанції та про які йдеться в касаційній скарзі, належним чином оцінені судами попередніх інстанцій та правильно визнані цими судами неповажними, оскільки вони не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності.

42. Аргументи позивача, що право на звернення до суду з цим позовом він набув лише після набрання законної сили виправдувального вироку суду, тобто після 2 липня 2020 року, не заслуговують на увагу, оскільки, як установлено судами попередніх інстанцій та не спростовано позивачем, підставою для звільнення останнього стало не притягнення його до кримінальної відповідальності, а скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, що є значно ширшим поняттям, ніж скоєння злочину. До того ж скоєння особою рядового і начальницького складу органу внутрішніх справ кримінального правопорушення є окремою підставо для звільнення зі служби відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

43. Тому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що набрання законної сили вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2017 року у кримінальній справі №702/1044/13-к не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду з позовом про оскарження наказу УМВС України в Черкаській області від 8 червня 2015 року №1092.

44. Також варто зазначити, що у своїй постанові від 25 березня 2020 року у справі №9901/588/19 Верховний Суд у складі Великої Палати вказав, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

45. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

46. У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

47. Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду, що свідчить про безпідставність відповідних доводів позивача.

48. Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

49. Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

50. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

51. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

52. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №580/2987/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіМ. В. Білак А. В. Жук О. В. Калашнікова