Історія справи

Постанова КАС ВП від 24.10.2024 року у справі №640/25187/19
Ухвала КАС ВП від 12.04.2021 року у справі №640/25187/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №640/25187/19

адміністративне провадження № К/990/7711/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023 (колегія суддів у складі: Вівдиченко Т. Р., Горяйнова А. М., Пилипенко О. Є.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 20219 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2046ц, згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях з 24.12.2019;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019 на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2046ц.

Наказом Генерального прокурора від 06.09.2021 № 1296ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.

Постановою Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19 ОСОБА_1 поновлено з 26.12.2019 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора від 15.12.2021 № 1695ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 17.12.2021.

Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 03.02.2022 № 21-79зп середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1558,11 грн.

З розрахункового листа за грудень 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 у грудні 2019 року при звільненні нараховано та виплачено 56 451,79 грн.

Відповідно до копії розрахункового листа за вересень 2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 33 499,37 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 4 від 19.12.2019 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 № 2110ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.12.2019 до дати фактичного поновлення на роботі. Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати середньої заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 02.12.2021 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийнято у частині позовних вимог про поновлення на посаді нову постанову. Поновлено ОСОБА_1 з 26.12.2019 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. Адміністративну справу № 640/25187/19 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі № 640/25187/19 залишено без змін.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 по 03.09.2021 та з 20.12.2021 по 17.08.2022 в сумі 884 227,42 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. Рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції, посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), встановив, що середньоденний заробіток позивача без відрахування обов`язкових відрахувань становив 1558,11 грн. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на думку суду, необхідно обчислювати таким чином:

- з 26.12.2019 (тобто з дня, коли позивача постановою Верховного Суду від 02.12.2021 поновлено на посаді) по 03.09.2021 (останній день перед виданням наказу від 15.12.2021 № 1296ц про поновлення на посаді) (2 робочих дні у грудні 2019 року; 251 робочий день у 2020 році; 19 робочих днів у січні 2021 року, 20 робочих днів у лютому 2021 року, 22 робочих дня у березні 2021 року, 22 робочих дні у квітні 2021 року, 18 робочих днів у травні 2021 року, 20 робочих днів у червні 2021 року, 22 робочих дня у липні 2021 року, 21 робочий день у серпні 2021 року, 3 робочих дні у вересні 2021 року), що становить 429 робочих дні та дорівнює у грошовому еквіваленті 668 429,19 грн.

- з 20.12.2021 (наступний робочий день після звільнення позивача з посади на підставі наказу від 15.12.2021 № 1695ц) по 17.08.2022 (день постановлення рішення у справі) (9 робочих днів у грудні 2021 року; 19 робочих дні у січні 2022 року, 20 робочих днів у лютому 2022 року, 22 робочі дні у березні 2022 року, 21 робочий день у квітні 2022 року, 22 робочих дні у травні 2022 року, 22 робочих дні у червні 2022 року, 21 робочий день у липні 2022 року, 13 робочих днів у серпні 2022 року), що становить 160 робочих дні та дорівнює у грошовому еквіваленті 249 297,60 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу належить до виплати сума у розмірі 917 726,79 грн. Проте, оскільки позивачу у вересні 2021 року було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць, виплаті підлягає середній заробіток у розмірі 884 227,42 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023 частково задоволено апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 по 03.09.2021 та з 20.12.2021 по 17.08.2022 в сумі 884 227,42 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів скасовано та прийнято в цій частині нове рішення. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 по 02.11.2020 у розмірі 330 319,32 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи в цій частині нове рішення виходив з того, що Офіс Генерального прокурора повинен був здійснити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020, зокрема, в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального на рівнозначній посаді з 24.12.2019. Таким чином, вимушеним прогулом є період з 26.12.2019 (як визначено Верховним Судом у постанові від 02.12.2021) по 02.11.2020 (дата винесення рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді). Інші періоди, на думку суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції безпідставно включено в період, з якого обчислюється розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки, вони можуть бути включені в період затримки виконання рішення суду чи в період, коли позивача було поновлено на посаді.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 у справі № 640/39174/21 вже визначено розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2021 по 12.09.2022, який охоплює період, зазначений судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні у цій справі. Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу періоду необхідно обчислювати за період з 26.12.2019 по 02.11.2020.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач указує на відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно того, що скасоване судове рішення не може породжувати будь-яких юридичних наслідків для будь-якої особи.

Крім того, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що Окружним адміністративним судом міста Києві в рішенні від 17.08.2022 неправильно визначено період стягнення заборгованості, а тому уважав за подвійне стягнення заборгованості у період з 20.12.2021 по 17.08.2022, оскільки за вказаний період ухвалено рішення у справі № 640/39174/21 щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас, на думку скаржника, справа № 640/25187/19 та справа № 640/39174/21 не пересікаються ні предметом, ні підставами. Ці справи не суперечать одна одній, адже відповідачем було звільнено позивача двічі з двох різних посад з різними окладами за різними підставами. Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції неправильно дослідив докази та ототожнив ці спори.

Позиція інших учасників справи

Офіс Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

06.03.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/25187/19.

Ухвалою Верховного Суду від 14.03.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023.

Адміністративна справа № 640/25187/19 надійшла до Верховного Суду 22.08.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 2 Порядку № 100 працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, виходить із такого.

Одним із ключових у цій справі є питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції, стягуючи з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, необхідно обчислювати таким чином:

- з 26.12.2019 (тобто з дня, коли позивача постановою Верховного Суду від 02.12.2021 поновлено на посаді) по 03.09.2021 (останній день перед виданням наказу № 1296ц про поновлення на посаді) (2 робочих дні у грудні 2019 року; 251 робочий день у 2020 році; 19 робочих днів у січні 2021 року, 20 робочих днів у лютому 2021 року, 22 робочих дня у березні 2021 року, 22 робочих дні у квітні 2021 року, 18 робочих днів у травні 2021 року, 20 робочих днів у червні 2021 року, 22 робочих дня у липні 2021 року, 21 робочий день у серпні 2021 року, 3 робочих дні у вересні 2021 року), що становить 429 робочих дні та дорівнює у грошовому еквіваленті 668 429,19 грн.

- з 20.12.2021 (наступний робочий день після звільнення позивача з посади на підставі наказу від 15.12.2021 № 1695ц) по 17.08.2022 (день постановлення рішення у справі) (9 робочих днів у грудні 2021 року; 19 робочих дні у січні 2022 року, 20 робочих днів у лютому 2022 року, 22 робочі дні у березні 2022 року, 21 робочий день у квітні 2022 року, 22 робочих дні у травні 2022 року, 22 робочих дні у червні 2022 року, 21 робочий день у липні 2022 року, 13 робочих днів у серпні 2022 року), що становить 160 робочих дні та дорівнює у грошовому еквіваленті 249 297,60 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу належить до виплати сума у розмірі 917 726,79 грн. Проте, оскільки позивачу у вересні 2021 року було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць, виплаті підлягає середній заробіток у розмірі 884 227,42 грн.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та приймаючи в цій частині нове рішення виходив з того, що Офіс Генерального прокурора повинен був здійснити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020, зокрема в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального на рівнозначній посаді з 24.12.2019, а відтак вимушеним прогулом є період з 26.12.2019 (як визначено Верховним Судом у постанові від 02.12.2021) по 02.11.2020 (дата винесення рішення суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді). Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 у справі № 640/39174/21 вже визначено розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2021 по 12.09.2022, який охоплює період, зазначений судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні у цій справі.

Водночас скаржник наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції неправильно визначено період, за який підлягає стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2046ц позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 у справі № 640/25187/19 ОСОБА_1 поновлено в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019.

Крім того, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 у справі № 640/25187/19, зокрема, в частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання.

Стаття 129-1 Конституції України закріплює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.10.2020 у справі № 712/9213/18, Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.04.2021 у справі № 826/19766/16, від 21.04.2021 у справі № 640/6398/19 вимушеним прогулом, у розумінні статті 235 КЗпП України, є період часу, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.

У постановах від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 02.10.2019 у справі № 823/1507/18, від 29.01.2020 у справі № 820/2894/16, від 05.03.2020 у справі № 280/360/19, від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 01.09.2021 у справі № 540/677/20 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Отже, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, Офіс Генерального прокурора повинен був здійснити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020, зокрема, в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального на рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача 06.09.2021 наказом Генерального прокурора № 1296ц поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.

У подальшому постановою Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 скасовано, зокрема, в частині поновлення позивача на посаді та прийнято у цій частині позовних вимог нову постанову, якою позивача поновлено на попередній посаді, з якої його було незаконно звільнено, а саме: прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 26.12.2019.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимушеним прогулом є період з 26.12.2019 (як визначено у постанові Верховного Суду від 02.12.2021) по 02.11.2020 (дата винесення рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді).

Водночас, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, інші періоди безпідставно включено судом першої інстанції у період, з якого обчислюється розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони можуть бути включені в період затримки виконання рішення суду чи в період, коли позивача було поновлено на посаді.

Твердження скаржника, що остаточним рішенням у цій справі є постанова Верховного Суду від 02.12.2021, якою скасовано рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді та стягнення коштів, до суду першої інстанції справу передано виключно для перегляду рішення щодо розміру стягнення коштів, адже як поновлення, так і виплати за вимушений прогул не відбулось, Верховний Суд уважає необґрунтованими, оскільки Верховний Суд в цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення позивача, проте зазначив, що при прийнятті рішення про поновлення позивача на посаді суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 235 КЗпП України, а тому дійшов висновку про поновлення позивача на попередній посаді.

При цьому, Верховний Суд у цій справі не визначав кінцеву дату закінчення вимушеного прогулу, позаяк, вона завжди є сталою - дата винесення рішення про поновлення на посаді, якою, як зазначено вище, є дата винесення рішення суду першої інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість посилання позивача на те, що його поновлення відбулось не на рівнозначній посаді, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, цій обставині правова оцінка повинна надаватися в рамках вирішення питання щодо наявності факту виконання рішення суду.

Щодо доводів скаржника про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо подвійного стягнення заборгованості за період з 20.12.2021 (наступний робочий день після звільнення позивача з посади на підставі наказу від 15.10.2021 № 1695ц) по 17.08.2022 (день постановлення рішення у справі), колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Генерального прокурора від 15.12.2021 № 1695ц позивача звільнено із займаної посади з 17.12.2021.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, зокрема, про визнання протиправним та скасування наказу Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 № 1695ц.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 у справі № 640/39174/21 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України № 1 від 08.11.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 15.12.2021 № 1695ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях або рівнозначній посаді в Генеральній прокуратурі України з 20.12.2021. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 261,81 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях або рівнозначній посаді в Генеральній прокуратурі України з 20.12.2021 та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 640/39174/21 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 змінено. Виключено з абзацу четвертого резолютивної частини рішення словосполучення «або рівнозначній посаді». В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 залишено без змін.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 у справі № 640/39174/21 вже визначено розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2021 по 12.09.2022, який охоплює період, зазначений судом першої інстанції у справі № 640/25187/19.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в касаційній скарзі позивач не наводить обґрунтувань щодо неправильного визначення судом апеляційної інстанції суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на його користь, тому Суд не наводить мотивів і висновків щодо цього.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до нормам матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статей 349 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк