Історія справи

Постанова КАС ВП від 26.05.2022 року у справі №420/10861/21
Постанова КАС ВП від 24.10.2023 року у справі №420/10861/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 420/10861/21

адміністративне провадження № К/990/3651/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/10861/21

за позовом ОСОБА_1

до Одеської обласної прокуратури

про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року (головуючий суддя: Димерлій О.О., судді: Крусян А.В., Танасогло Т.М.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

24 червня 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Одеської обласної прокуратури, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення його на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області;

- зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 за період з 9 вересня 2020 року до 24 березня 2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;

- визнати протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування й недоплати йому заробітної плати за період з 25 березня 2021 року до дати прийняття рішення суду;

- зобов`язати відповідача донарахувати й виплатити йому заробітну плату з 25 березня 2021 року до дати прийняття рішення суду у розмірі, встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 червня 2021 року залишив позовну заяву без руху через несплату судового збору. У порядку усунення недоліків позову ОСОБА_1 подав до суду документ про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 13 липня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд повернув ОСОБА_1 позовну заяву у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення його на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області. Суд виходив з того, що така вимога має розглядатися в порядку, передбаченому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»). Ця ухвала в апеляційному порядку не переглядалася.

Іншою ухвалою від 13 липня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі стосовно решти позовних вимог.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 за період з 9 вересня 2020 року до 24 березня 2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до законодавства. Залишаючи позов без розгляду, суди виходили з того, що ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Надалі ці судові рішення переглядалися в касаційному порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Одеської обласної прокуратури щодо неправильного нарахування та недоплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 25 березня 2021 року до дати прийняття рішення суду; зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з 25 березня 2021 року до дати прийняття рішення суду у розмірі, встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до законодавства.

Ці судові рішення не переглядалися в касаційному порядку.

26 травня 2022 року Верховний Суд прийняв постанову (провадження №К/990/1982/22), якою задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, які стосувалися залишення частини позовних вимог без розгляду, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалюючи таку постанову, Верховний Суд констатував помилковість висновку судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, установленого частиною 5 статті 122 КАС України.

Тож, продовжуючи розгляд справи, Одеський окружний адміністративний суд вирішував позовні вимоги в частині:

- зобов`язання Одеської обласної прокуратури виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 за період з 9 вересня 2020 року до 24 березня 2021 року, врахувавши усі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до законодавства.

В обґрунтування цієї вимоги ОСОБА_1 зазначав, що попередньо він мав судовий спір з відповідачем стосовно законності звільнення його з публічної служби. Цей спір був розглянутий адміністративним судом у рамках справи №420/4196/20. ОСОБА_1 указував, що рішенням від 8 вересня 2020 року суд, серед іншого, поновив його на посаді, допустивши рішення в цій частині до негайного виконання. Втім відповідач виконав цей присуд суду лише 25 березня 2021 року.

На основі цього ОСОБА_1 стверджував, що відповідач на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 9 вересня 2020 року до 24 березня 2021 року, врахувавши усі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до законодавства.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено повністю:

- зобов`язано Одеську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 за період з 9 вересня 2020 року до 24 березня 2021 року включно у розмірі: 141769,12 грн, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів;

- стягнуто з Одеської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі: 908,00 грн згідно квитанції про сплату судового збору №42 від 7 липня 2021 року.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі: 5000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді було виконане Одеською обласною прокуратурою лише 25 березня 2021 року, а відтак у відповідності до статті 236 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У цьому контексті суд першої інстанції зазначив, що згідно з довідкою Прокуратури Одеської області від 19 травня 2020 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1042,42 грн, а період невиконання рішення суду складає 136 робочих днів (з 9 вересня 2020 року до 24 березня 2021 року).

За таких обставин і міркувань суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення у сумі: 141769,12 грн.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у сумі: 15000,00 грн не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому зменшив розмір витрат до суми: 5000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року задоволено апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури, скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року і прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Скасовуючи попередні рішення й ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з неможливості задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. У цьому контексті апеляційний суд зазначав, що місцевий суд неправильно розтлумачив статтю 236 Кодексу законів про працю України щодо наявності підстав для виплати ОСОБА_1 такого заробітку.

Ці висновки апеляційний суд мотивував тим, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року і постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2020 року у справі №420/4196/20 були скасовані постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року, який ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

30 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року, просить її скасувати та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У межах цих доводів скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 236 Кодексу законів про працю України, оскільки не врахував висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 29 січня 2020 року у справі №820/2894/16, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а щодо визначення підстав, які належить встановити суду при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Також скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 236 Кодексу законів про працю України у разі стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення прокурора на посаді, яке надалі було скасоване судом вищої інстанції.

Позиція скаржника полягає в тому, що відповідач невчасно виконав рішення суду від 9 вересня 2020 року про поновлення його на посаді, тож стаття 236 Кодексу законів про працю України має бути застосована до проміжку часу, протягом якого це судове рішення було чинним і підлягало негайному виконанню.

Крім цього, скаржник послався на необхідність роз`яснення норм статті 235 Кодексу законів про працю України на предмет пріоритету в їхньому застосуванні, оскільки суд апеляційної інстанції застосував частину сьомої статті 235 Кодексу, попри те, що рішення підлягає негайному виконанню відповідно до приписів частини восьмої статті 235 Кодексу.

Зрештою скаржник мотивував скаргу відсутністю висновку щодо впливу на застосування статті 236 Кодексу законів про працю України норм статті 353 КАС України у випадку постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та/або постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

У березні 2023 року відповідач подав відзиву на касаційну скаргу, просить цю скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Позиція відповідача полягає в тому, що станом на момент ухвалення судових рішень у цій справі були відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді.

У березні 2023 року позивач подав пояснення на відзив, у яких висловив доводи, загалом подібні до змісту викладених у касаційній скарзі.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення Другої Кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №294 від 9 квітня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

- зобов`язано Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 додатковий день (дата, час, місце) для повторного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

- визнано протиправним та скасований наказ Прокуратури Одеської області №793к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області;

- поновлено ОСОБА_1 , у Прокуратурі Одеської області на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області;

- присуджено до стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі: 92775,38 грн;

- допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області;

- допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць розміром: 22933,24 грн.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2021 року змінив рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у частині, а саме:

- виклав абзац третій у такій редакції:

«Зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурорів у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки».

- виклав шостий абзац його резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 91 732,96 грн (дев`яносто одна тисяча сімсот тридцять дві гривні дев`яносто шість копійок )»

У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 залишив без змін.

25 березня 2021 року наказом Одеської обласної прокуратури №809к скасовано наказ прокурора Одеської області від 29 квітня 2020 року №793к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади», поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області з 1 травня 2020 року.

У червні 2021 року ОСОБА_2 , вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виконання рішення суду в частині поновлення на посаді прокурора, звернувся до суду із цим позовом.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №420/4196/20 задоволено касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури, скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2020 року, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин другої-третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Приписами статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).

Згідно з частиною 8 статті 235 Кодексу законі про працю України (далі також - «КЗпП») рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

IV. ОЦІНКА СУДУ

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спірні правовідносини виникли у зв?язку із затримкою виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20, допущеного до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора.

У своїх доводах ОСОБА_1 поставив під сумнів правильність застосування судом апеляційної інстанції норм статті 236 КЗпП, стверджуючи, що останній помилково відмовив у задоволенні позову.

Ключовий довід касаційної скарги стосується питання, чи правильно суд апеляційної інстанції застосував статтю 236 КЗпП у спірних правовідносинах і, як наслідок, не стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді.

На переконання скаржника, оскільки у період з 9 вересня 2020 року до 24 березня 2021 року було чинним рішення адміністративного суду, згідно з яким відповідач був зобов`язаний поновити його на посаді прокурора, то указані обставини свідчать про затримку виконання судового рішення і суд першої інстанції правильно застосував статтю 236 КЗпП до указаного періоду, стягнувши середній заробіток.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції розтлумачив статтю 236 КЗпП таким чином, що у випадку ОСОБА_1 вона не дає підстав для задоволення позову, оскільки рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 було скасоване в касаційному порядку.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги щодо подібності правовідносин цієї справи зі справами, на які покликається скаржник, звертає увагу на таке.

У постановах від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 29 січня 2020 року у справі №820/2894/16, від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19 Верховний Суд, розтлумачивши приписи статті 236 КЗпП, дійшов висновку, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Оцінка спірних правовідносин у перелічених справах та у справі ОСОБА_1 за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків сторін спору свідчить про наявність спільних рис за їхнім змістом, а отже, про подібність цих правовідносин.

У справі ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив, що зі сторони відповідача мала місце затримка виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20, допущеного до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора; встановив період затримки та провів розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку згідно з приписами статті 236 КЗпП України, залишив поза увагою висновки Верховного Суду щодо кола обставин, які належить встановити суду у таких спорах.

Одночасно з цим, суд апеляційної інстанції, врахувавши факт скасування в касаційному порядку рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 та розтлумачивши приписи статті 236 КЗпП України, дійшов висновку про неможливість задоволення позовної вимоги про стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Слід віддати належне цьому висновку суду апеляційної інстанції, позаяк викладена мотивація причини через яку, на його погляд, стаття 236 КЗпП не може бути застосована у справі ОСОБА_1 для присудження середнього заробітку за час затримки виконання рішення, має певну логіку і містить у собі раціональне зерно.

Водночас сформований апеляційним судом погляд на розв`язання указаного питання є неповним, адже не враховує того, що незастосування статті 236 КЗпП у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.

Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний і касаційний суди не переглянуть справу.

У цьому контексті слід зважати й на те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному чи касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного й касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.

Зрештою стаття 236 КЗпП не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов`язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.

На основі цих обставин і міркувань Суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.

Інакше застосування статті 236 КЗпП може атакувати принцип обов`язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.

З огляду на викладене Верховний Суд не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що скасування у касаційному порядку рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 унеможливлює застосування статті 236 КЗпП до спірних правовідносин.

Після подання касаційної скарги (30 січня 2023 року) та до відкриття касаційного провадження (27 лютого 2023 року) Верховний Суд уже висловлював подібну правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП у випадку скасування в апеляційному порядку рішення, яке підлягало негайному виконанню в частині поновлення на роботі (постанова від 15 лютого 2023 року у справі №460/16522/21).

Тож доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом приписів 236 КЗпП є обґрунтованими.

Стосовно доводів скаржника про помилку апеляційного суду у застосуванні приписів статті 235 КЗпП, то такі аргументи Суд вважає не обґрунтованими. Посилання суду апеляційної інстанції у постанові на частину сьому статті 235 КЗпП із цитуванням змісту її частини восьмої не свідчить про помилку у правозастосуванні, а є радше опискою у написанні нумерації структурних елементів статті 235 КЗпП. Тож підґрунтя для формування правового висновку з цього питання відсутнє.

Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги про необхідність надання Верховним Судом роз`яснення з приводу застосування норм статті 236 КЗпП у взаємозв`язку зі статтею 353 КАС України. Аргументація скаржника в цьому питанні немає нічого спільного з фактичними обставинами справи і суттю ухвалених судових рішень, адже предметом касаційного оскарження не є ухвала суду першої інстанції та/або постанова суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Аргументи скаржника, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, знайшли часткове підтвердження.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 236 КЗпП, внаслідок чого помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Часткова невмотивованість доводів касаційної скарги не впливає на обґрунтованість її вимог.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладені мотиви та положення статей 341 352 КАС України, Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішень суду першої інстанції.

Отже, касаційну скаргу належить задовольнити.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з квитанцією №3 від 6 лютого 2023 року за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі: 1816,00 грн.

Враховуючи, що Верховний Суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, та зважаючи на документальне підтвердження понесених витрат у суді касаційної інстанції, в силу частини першої статті 139 КАС України наявні підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 3 139 341 345 349 352 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року скасувати.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року і додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року залишити в силі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, місцезнаходження: 65026, місто Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 3) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі: 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду