Історія справи

Постанова КАС ВП від 24.09.2025 року у справі №500/2322/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа №500/2322/24

адміністративне провадження № К/990/7795/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,

розглянувши в попередньому судовому провадженні справу № 500/2322/24

за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Спеціалізоване комунальне підприємство «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 (головуючий суддя Матковська З. М., судді Гінда О. М., Ніколін В. В.),

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради (далі також відповідач), у якому просив визнати протиправним та нечинним Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади, затверджене рішенням Тернопільської міської ради від 21.08.2020 № 7/54/30 «Про затвердження Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади», в частині:

пункту 3.9 Положення «надання дозволів на встановлення намогильних споруд»;

пункту 8.5 Положення «з дозволу адміністрації кладовища»;

пункту 8.10 Положення в цілому.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що вимоги оскаржуваних ним пунктів Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади (щодо отримання дозволів на встановлення намогильних споруд від Спеціалізованого комунального підприємства «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради) суперечать приписам частини другої статті 19 Конституції України, частини шостої статті 30 Закону України «Про поховання та похоронну справу», частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку утримання місць поховання, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193.

Позивач наголошував, що спірні норми порушують його право, передбачене статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну діяльність», на встановлення намогильної споруди на могилі сина в межах виділеної земельної ділянки та покладають додатковий обов`язок на отримання від адміністрації кладовища дозволу на такі дії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 20.08.2024 позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 25 Закону України від 10.07.2003 № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» чітко визначено, що для встановлення надмогильної споруди необхідна згода користувача місця поховання (особи, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання).

При цьому нормою цієї ж статті також передбачений обов`язок спеціалізованого комунального підприємства видати свідоцтво про поховання, яке дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили та реєстрацію намогильної споруди у книзі обліку намогильних споруд.

З метою реалізації положень Закону України «Про поховання та похоронну справу» наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193 затверджено такі документи:

- Типове положення про ритуальну службу в Україні;

- Необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг;

- Необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення;

- Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань (далі - Порядок № 193).

Суд врахував, що відповідно до пункту 2.11 Порядку № 193 після здійснення поховання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання видається відповідне свідоцтво про поховання, яке дає право на встановлення намогильної споруди в межах могили, вирішення питання про проведення підпоховання, облаштування місця поховання, здійснення інших дій, які не суперечать чинному законодавству.

Згідно з пунктом 2.13 Порядку № 193 на могилах (місцях родинного поховання), у межах наданої земельної ділянки, можуть установлюватися намогильні споруди та елементи благоустрою могили.

Для установлення намогильної споруди до ритуальної служби або виконавчого органу сільської, селищної, міської ради подаються такі документи: оригінал свідоцтва про смерть похованого; свідоцтво про поховання або в разі його відсутності письмову згоду користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання) на встановлення намогильної споруди; документи, що підтверджують придбання намогильної споруди, її ціну та дату реалізації; реквізити виконавця намогильної споруди.

Одразу після отримання ритуальною службою або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради документів, визначених у цьому пункті, вони мають забезпечити безперешкодний доступ на територію кладовища транспортного засобу, на якому перевозиться намогильна споруда, визначена у документі.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції підсумував, що Порядком № 193 чітко визначено обов`язок ритуальної служби забезпечити безперешкодний доступ на територію кладовища транспортного засобу, на якому перевозиться намогильна споруда після отримання відповідних документів. При цьому отримання будь-якого іншого дозволу на встановлення/заміну намогильної споруди, в тому числі від ритуальної служби, не передбачено ні Законом України «Про поховання та похоронну справу», ні Порядком № 193. Відсутні такі повноваження ритуальної служби і у затвердженому Типовому положенні про ритуальну службу в Україні.

Також суд зазначив, що з огляду на протиправність вимог оскаржуваного Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади щодо отримання дозволу адміністрації кладовища на встановлення намогильних споруд, ритуальна служба не наділена повноваженнями на демонтаж намогильних споруд за відсутності такого дозволу.

Суд взяв до уваги, зокрема, висновок Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування щодо відповідності рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 16.08.2023 № 975 «Про погодження Положення про Пантеон Героїв Тернополя» вимогам законодавства України, наданий на звернення позивача, зазначивши, що вказаний висновок відповідає встановленим судом обставинам щодо невідповідності спірних норм оскарженого Положення вимогам Закону України «Про поховання та похоронну справу» та Порядку № 193.

Суд першої інстанції додатково вказав, що відповідно до статті 29 Закону України «Про поховання та похоронну справу» власником намогильної споруди, склепу вважається особа, яка за власні кошти встановила цю споруду на могилі (місці родинного поховання).

Намогильні споруди складаються з пам`ятника, постаменту, намогильної плити (пункт 2 Розділу 5 ДСТУ Б В.2.2-35:2013. Намогильні споруди та склепи. Загальні технічні вимоги (60530)).

Згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Законодавство про поховання не містить спеціальних норм, які б передбачали умови та порядок демонтажу намогильних споруд без згоди їх власника, в тому числі адміністрацією кладовища (ритуальною службою) в одноосібному порядку, а тому до таких правовідносин застосовуються норми загального законодавства, в тому числі положення Цивільного кодексу України та містобудівного законодавства.

Врахувавши наведене, суд виснував, що норми пункту 8.10 Положення, яким визначено непередбачені законодавством умови та повноваження ритуальної служби (адміністрації кладовища) щодо демонтажу намогильних споруд (в тому числі установлених без дозволу адміністрації кладовища), в одноосібному та невстановленому законом порядку, без згоди їх власника та/або рішення суду, не відповідають Закону України «Про поховання та похоронну справу», Порядку № 193, Цивільному кодексу України та містобудівному законодавству України.

Вищезазначене в підсумку зумовило висновок суду про обґрунтованість доводів позивача та про наявність підстав для задоволення позову.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.01.2025 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Свою позицію суд апеляційної інстанції мотивував тим, що нормами статті 8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» надано повноваження органам місцевого самоврядування та їх виконавчим органам в межах своєї компетенції вирішувати відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону; забезпечення будівництва, утримання в належному стані та охорону місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону; створення ритуальних служб; вирішення питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв`язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; здійснення контролю за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб`єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності та здійснення інших повноважень, передбачених цим та іншими законами.

Приписами статті 23 цього ж Закону виконавчим органам сільської, селищної, міської ради надано право визначати порядок функціонування місць поховань.

Тобто, орган місцевого самоврядування з метою урегулювання відносин при наданні ритуальних послуг та функціонуванні міських кладовищ, відповідальності ритуальної служби, інших суб`єктів господарювання, порядку організації поховань і ритуального обслуговування населення, зокрема м. Тернополя, прийняв Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади та надав відповідні повноваження Спеціалізованому комунальному підприємству «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради.

Апеляційний суд зазначив, що пункт 3.9 в частині «надання дозволів на встановлення намогильних споруд»; пункт 8.5 в частині «з дозволу адміністрації кладовища» та пункт 8.10 Положення в цілому не суперечать Закону України «Про поховання та похоронну справу», оскільки спрямовані на дотримання порядку організації поховань і ритуального обслуговування, контролю за цим та є взаємопов`язаними.

За висновком суду, вимоги, встановлені вищевказаними пунктами, надають змогу контролювати дотримання інших пунктів Положення, зокрема щодо розмірів місць земельної ділянки, могили, відповідність їх встановленим стандартам і технологіям, прибирання територій після облаштування могил тощо.

Щодо Висновку Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування про те, що вимоги Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 21.08.2020 № 7/54/30, (щодо отримання дозволів на встановлення намогильних споруд від СКП «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради) суперечать Порядку № 193, чим порушують норми частини шостої 30 Закону України «Про поховання та похоронну справу», а також частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», апеляційний суд зазначив, що вказаний висновок не є доказом, а має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Урахувавши власні висновки щодо відповідності нормам чинного законодавства Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 21.08.2020 № 7/54/30, в частині наділення ритуальної служби (Спеціалізоване комунальне підприємство «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради) повноваженнями щодо надання окремих дозволів на встановлення/заміну намогильних споруд, а також повноваженнями на їх демонтаж, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги згаданий висновок.

Крім того апеляційний суд зауважив, що порушене позивачем питання виходить за межі індивідуального інтересу особи, оскільки фактично пов`язане із облаштуванням кладовища «Пантеон Героїв Тернополя».

Стосовно демонтажу намогильних споруд, які є власністю, то апеляційний суд вказав, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 16.08.2023 № 975 погоджено Положення про Пантеон Героїв Тернополя, яким визначені розміри могил, зразок та розміри надмогильних споруд.

17.08.2023 СКП «Ритуальна служба» видало наказ № 52 «Про впорядкування поховань військових», пунктом 1 якого вирішено здійснювати почесні поховання загиблих осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України у війні російської федерації проти України у відповідності до Положення про Пантеон Героїв Тернополя на земельній ділянці площею 0,06 га, виділеній під меморіальний комплекс для одиночних поховань загиблих в Антитерористичній операції, що знаходиться на базі меморіального комплексу загиблих у II Світовій війні (сектор 7) на Микулинецькому кладовищі за адресою вул. Микулинецька, 29.

Суд апеляційної інстанції виснував про те, що Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади в частині: пункту 3.9 «надання дозволів на встановлення намогильних споруд»; пункту 8.5 «з дозволу адміністрації кладовища»; пункту 8.10 в цілому узгоджується з правовим регулюванням спірних правовідносин.

Що стосується висновків суду першої інстанції про те, що поховання ОСОБА_2 та видача свідоцтва про поховання відбулось в жовтні 2022 року, тобто до прийняття рішення № 975 від 16.08.2023 «Про погодження Положення про Пантеон Героїв Тернополя», суд апеляційної інстанції зауважив, що встановлення намогильної споруди розпочато 23.10.2023, тобто вже на момент чинності Положення про Пантеон Героїв Тернополя, коли уже були визначені розміри могил, зразок та розміри надмогильних споруд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2025 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.08.2024.

На обґрунтування касаційної скарги позивач вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права внаслідок неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.01.2021 у справі № 440/2720/20, від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 (щодо скасування нормативного акта суб`єкта владних повноважень з мотивів звуження обсягу існуючих прав та свобод особи, невідповідності такого акта вимогам актів вищої юридичної сили).

Крім того позивач зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо спорів про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування з мотивів звуження обсягу існуючих прав та свобод саме користувача місця поховання стосовно необхідності отримання дозволу на встановлення/заміну намогильної споруди, а також невідповідності такого акта вимогам актів вищої юридичної сили.

Наголошує, що суд апеляційної інстанції жодним чином не мотивував свій висновок про відповідність оскаржуваних пунктів Положення приписам Закону України «Про поховання та похоронну справу»; не зробив аналізу, співставлення та не навів норм права, які б підтверджували право органу місцевого самоврядування звужувати зміст прав користувачів місць поховання, визначених статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» та встановлювати додатковий обов`язок отримувати дозвіл у ритуальної служби на встановлення намогильної споруди, які не встановлені ані цим Законом, ані Порядком № 193.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Чиркін С. М. - головуючий суддя, судді Шарапа В. М., Берназюк Я. О.

Верховний Суд ухвалою від 17.03.2025 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2025 задоволено заяву судді Чиркіна С. М. про самовідвід та відведено його від розгляду справи № 500/2322/24, у зв`язку з чим призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.05.2025 вказану справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Тацій Л. В. - головуючий суддя, судді: Стрелець Т. Г., Стеценко С. Г.

У зв`язку з обранням судді Стрелець Т. Г. до Великої Палати Верховного Суду розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.07.2025 вказану справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Тацій Л. В. - головуючий суддя, судді: Гриців М. І., Стеценко С. Г.

У зв`язку перебуванням судді Гриціва М. І. у відпустці проведено повторний автоматизований розподіл справи та визначено склад суду для розгляду справи: головуючий суддя Тацій Л. В., судді: Рибачук А. І., Стеценко С. Г.

Тернопільська міська рада та Щирба Надія Антонівна (під час апеляційного перегляду справи приєдналася до апеляційної скарги відповідача) подали відзиви на касаційну скаргу, відповідно до яких просять відмовити в задоволенні скарги, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 - залишити без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій установлено, що з метою врегулювання відносин при наданні ритуальних послуг та функціонування міських кладовищ, відповідальності ритуальної служби, суб`єктів господарювання, які працюють на ринку ритуальних послуг, порядку організації поховань і ритуального обслуговування населення, відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу», наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 № 193 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України «Про поховання та похоронну справу»», Державних санітарних правил та норм «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» (ДСанПіН 2.2.2.028-99), керуючись статтями 25, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновок постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, екології, надзвичайних ситуацій, енергозабезпечення та енергоефективності, Тернопільська міська рада 21.08.2020 прийняла рішення № 7/54/30, яким затвердила Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади (далі - Положення).

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 Положення воно є обов`язковим до виконання для всіх підприємств, установ, організацій і приватних осіб, які здійснюють супровід тіла померлої особи з моменту смерті до поховання або надають ритуальні послуги на території Тернопільської міської територіальної громади.

Організацію поховання померлих, надання передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг та ритуальних послуг, не передбачених цим переліком, а також реалізацію предметів ритуальної належності здійснює Спеціалізоване комунальне підприємство "Ритуальна служба" Тернопільської міської ради (далі - СКП "Ритуальна служба" ТМР).

Відповідно до пункту 3.9 Положення відповідальність за організацію похоронного обслуговування, благоустрою місць поховання і санітарного стану території кладовища покладається на СКП "Ритуальна служба" ТМР, яка зобов`язана забезпечити:

- своєчасну підготовку могил, поховання померлих, встановлення табличок;

- своєчасне і якісне виконання заявок на послуги, які надаються на кладовищі;

- здійснення благоустрою території кладовища;

- роботу колодязів, туалетів, систематичного прибирання території кладовища (крім могил);

- надання послуг по прибиранню та догляду за могилою;

- надання дозволів на встановлення намогильних споруд та прийняття їх на збереження;

- дотримання встановлених норм і правил поховання;

- утримання у належному стані військових і братських меморіалів, могил та пам`ятників воїнів, які загинули під час Другої світової війни 1939-1945 р.р, інших могил і пам`ятників, які мають історичну або художню цінність та занесених до державного реєстру нерухомих пам`яток історії та культури відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадини";

- збереження механізмів, інвентарю;

- виконання інших вимог, передбачених чинним законодавством.

Згідно з пунктом 8.5 Положення намогильні споруди (пам`ятники, огорожі, квітники, цоколі та ін.) на могилах заміняються на інші з дозволу адміністрації кладовища при пред`явленні документів на їхнє виготовлення (придбання).

Пунктом 8.10 Положення передбачено, що намогильні споруди, виготовлені з порушенням встановлених стандартів та технологій, виготовлені з порушенням розмірів та установлені без дозволу адміністрації кладовища у наданому місці на земельній ділянці кладовища для поховання, після відповідного попередження власника у двомісячний термін підлягають демонтажу, після чого зберігаються на господарчому подвір`ї кладовища з метою передачі власнику для приведення у відповідність. Демонтаж здійснюється за рахунок коштів порушників. Порушник в обов`язковому порядку повинен відшкодувати витрати, що були понесені СКП "Ритуальна служба" ТМР у зв`язку із демонтажем.

Не погоджуючись із пунктом 3.9 в частині щодо надання дозволів на встановлення намогильних споруд СКП "Ритуальна служба" ТМР, пунктом 8.5 в частині щодо заміни надмогильних споруд з дозволу адміністрації кладовища та пунктом 8.10 вцілому, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Також судами встановлено, що ОСОБА_3 (загиблий син позивача) з 02.03.2022 проходив військову службу у Збройних Силах України, ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув при виконанні бойового завдання, приймаючи участь у заходах із забезпечення оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, проявивши сміливість і мужність при захисті Батьківщини.

На підставі свідоцтва про смерть Спеціалізованим комунальним підприємством "Ритуальна служба" Тернопільської міської ради видано Свідоцтво про поховання від 07.10.2022 № 419.

Згідно вказаного Свідоцтва, поховання ОСОБА_2 здійснено 08.10.2022 на ділянці № АТО, в одинарній могилі, на Микулинецькому кладовищі в м. Тернополі.

У вказаному свідоцтві зазначено, що відповідно до статті 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» користувач має право на встановлення надмогильної споруди в межах виділеної земельної ділянки для поховання чи надання згоди на встановлення надмогильної споруди іншим членам родини; вирішення питань про проведення підховання в зазначену могилу інших померлих членів родини, розпорядження щодо догляду за могилою; здійснення інших дій, пов`язаних з використанням місця поховання, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Родина загиблого ОСОБА_2 вирішила виготовити та встановити індивідуальну намогильну споруду за власні кошти.

Так, у кінці липня 2023 року на могилі ОСОБА_2 проведено земляні роботи для визначення щільності ґрунту, виготовлено дерев`яну конструкцію (опалубку) для фундаменту під встановлення замовленої надмогильної споруди; 16.10.2023 залито фундамент під намогильну споруду; 18.10.2023 встановлено гранітну плиту, що є основою пам`ятника.

Начальником СКП "Ритуальна служба" 19.10.2023 складено вимогу № 95 на ім`я матері ОСОБА_2 , якою запропоновано самостійно демонтувати надмогильну споруду в термін до 23.10.2023 та повідомлено, що у разі відсутності її реакції на дану вимогу, надмогильна споруда буде демонтована СКП "Ритуальна служба" без попередження з подальшим відшкодуванням вартості робіт з демонтажу.

Як слідує зі змісту вказаної вимоги, ритуальною службою зроблено висновок про самовільне встановлення конструкції надмогильної споруди на місці поховання ОСОБА_2 на Пантеоні Героїв у м. Тернопіль, чим порушено Закон України «Про поховання і похоронну справу», наказ Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193 «Про порядок утримання кладовищ та інших місць поховань» та Положення Про Пантеон Героїв у м. Тернополі, затверджене рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради.

Позивач звернувся до начальника СКП "Ритуальна служба" із заявою від 23.10.2023, в якій просив надати дозвіл на проїзд на Микулинецьке кладовище для установлення одинарної намогильної споруди.

Листом від 23.10.2023 № 86 начальник СКП "Ритуальна служба" повідомив позивача, що самовільне встановлення надмогильної споруди на об`єкті будівництва Пантеон Героїв м. Тернополя заборонено, тому у видачі перепустки на здійснення будівельних робіт на кладовищі СКП "Ритуальна служба" відмовляє.

24.10.2023 СКП "Ритуальна служба" демонтовано намогильну плиту та фундамент на могилі ОСОБА_2 .

Листом від 24.10.2023 № 88 начальник СКП "Ритуальна служба" повідомив, що плити граніту можна забрати з території СКП "Ритуальна служба" по вул. Микулинецька, 27.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин першої - третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, заперечення щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Закон України від 10.07.2003 № 1102-IV «Про поховання та похоронну діяльність» (далі - Закон № 1102-IV) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Статтею 2 цього Закону визначено терміни:

місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;

користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

Правову основу діяльності в галузі поховання становлять Конституція України, цей Закон, інші закони України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України (частина перша статті 3 Закону № 1102-IV).

Частинами першою, п`ятою та шостою статті 8 Закону № 1102-IV передбачено, що організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції:

1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону;

2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону;

3) створюють ритуальні служби;

4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв`язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом;

5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб`єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності;

6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

Згідно зі статтею 9 Закону № 1102-IV ритуальні служби - спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, з метою здійснення організації поховання померлих і надання ритуальних послуг, передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону.

Ритуальні служби можуть також надавати ритуальні послуги, не передбачені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності, виготовляти предмети ритуальної належності. Тарифи щодо оплати таких послуг та предметів ритуальної належності встановлюються в межах, визначених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статті 23 Закону № 1102-IV для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов`язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Рішенням виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у місцях поховання можуть бути відведені сектори для почесних поховань, поховання померлих (загиблих) військовослужбовців (сектори військових поховань), а також сектори для поховання померлих за національною чи релігійною ознакою.

Для почесних поховань органи місцевого самоврядування можуть відводити земельні ділянки поза територією місць поховання, на яких створюються меморіальні бульвари, сквери, парки і кургани Слави.

Порядок функціонування місць поховань визначається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

Як установлено статтею 30 Закону № 1102-IV, утримання кладовищ, військових кладовищ, військових ділянок на кладовищах, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховання знайдених невпізнаних трупів забезпечується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону.

Утримання військових кладовищ, військових ділянок на цивільних кладовищах, військових братських та одиночних могил забезпечують виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, органи виконавчої влади із залученням органів охорони культурної спадщини відповідно до їх повноважень.

Зміст згаданих норм Закону № 1102-IV дає підстави для висновку, що органам місцевого самоврядування та їх виконавчим органам в межах своєї компетенції надано, серед іншого, повноваження на вирішення відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, забезпечення будівництва, утримання в належному стані та охорону місць кладовищ, поховань, військових ділянок на кладовищах, визначення порядку функціонування місць поховань, забезпечення планування та впорядкування території місць поховання тощо.

З метою врегулювання відносин при наданні ритуальних послуг та функціонування міських кладовищ, відповідальності ритуальної служби, суб`єктів господарювання, які працюють на ринку ритуальних послуг, порядку організації поховань і ритуального обслуговування населення, відповідно до Закону № 1102-IV, наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 № 193 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України «Про поховання та похоронну справу», Державних санітарних правил та норм «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» (ДСанПіН 2.2.2.028-99), керуючись статтями 25, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновок постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, екології, надзвичайних ситуацій, енергозабезпечення та енергоефективності, Тернопільська міська рада 21.08.2020 прийняла рішення № 7/54/30, яким затвердила Положення про порядок надання ритуальних послуг на території Тернопільської міської територіальної громади (далі - Положення).

У відповідності до пунктів 1.2 та 1.3 цього Положення останнє є обов`язковим до виконання для всіх підприємств, установ, організацій і приватних осіб, які здійснюють супровід тіла померлої особи з моменту смерті до поховання або надають ритуальні послуги на території Тернопільської міської територіальної громади.

Організацію поховання померлих, надання передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг та ритуальних послуг, не передбачених цим переліком, а також реалізацію предметів ритуальної належності здійснює Спеціалізоване комунальне підприємство «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради (далі - СКП «Ритуальна служба» ТМР).

Відповідно до пункту 3.9 Положення відповідальність за організацію похоронного обслуговування, благоустрою місць поховання і санітарного стану території кладовища покладається на СКП «Ритуальна служба» ТМР, яка зобов`язана забезпечити: своєчасну підготовку могил, поховання померлих, встановлення табличок; своєчасне і якісне виконання заявок на послуги, які надаються на кладовищі; здійснення благоустрою території кладовища; роботу колодязів, туалетів, систематичного прибирання території кладовища (крім могил); надання послуг по прибиранню та догляду за могилою; надання дозволів на встановлення намогильних споруд та прийняття їх на збереження; дотримання встановлених норм і правил поховання; утримання у належному стані військових і братських меморіалів, могил та пам`ятників воїнів, які загинули під час Другої світової війни 1939-1945 р.р, інших могил і пам`ятників, які мають історичну або художню цінність та занесених до державного реєстру нерухомих пам`яток історії та культури відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадини»; збереження механізмів, інвентарю; виконання інших вимог, передбачених чинним законодавством.

Пунктом 8.5 Положення визначено, що намогильні споруди (пам`ятники, огорожі, квітники, цоколі та ін.) на могилах заміняються на інші з дозволу адміністрації кладовища при пред`явленні документів на їхнє виготовлення (придбання).

Згідно із пунктом 8.10 Положення намогильні споруди, виготовлені з порушенням встановлених стандартів та технологій, виготовлені з порушенням розмірів та установлені без дозволу адміністрації кладовища у наданому місці на земельній ділянці кладовища для поховання, після відповідного попередження власника у двомісячний термін підлягають демонтажу, після чого зберігаються на господарчому подвір`ї кладовища з метою передачі власнику для приведення у відповідність. Демонтаж здійснюється за рахунок коштів порушників. Порушник в обов`язковому порядку повинен відшкодувати витрати, що були понесені СКП «Ритуальна служба» ТМР у зв`язку із демонтажем.

За висновком суду апеляційної інстанції вимоги, встановлені пунктами 3.9, 8.5 та 8.10 Положення (стосовно обов`язкового отримання користувачем місця поховання поряд зі свідоцтвом про поховання додаткового дозволу від ритуальної служби на встановлення намогильної споруди, а також права на демонтаж такої споруди за відсутності відповідного дозволу), не суперечать Закону № 1102-IV, оскільки спрямовані на дотримання порядку організації поховань і ритуального обслуговування, контролю за цим та є взаємопов`язаними.

У контексті справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу, що тут мова має йти про пошук балансу між індивідуальними інтересами особи, яка здійснила поховання померлого, як користувача місця поховання, та колективними громадськими інтересами щодо впорядкування території місць поховання й пам`ятних споруд, які встановлюються на могилах та увічнюють пам`ять про померлих, що становить суспільний інтерес, у тому числі й у створенні рівних умов для поховання військовослужбовців, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Аналіз норм чинного законодавства та обставин справи дає підстави дійти висновку, що в даному випадку домінує необхідність захисту прав саме колективних (суспільних) інтересів.

Право на встановлення намогильних споруд не є абсолютним, навіть попри те, що Закон № 1102-IV і Порядок № 193 не містять прямої норми про необхідність погодження або дозволу органу місцевого самоврядування чи ритуальної служби на встановлення намогильної споруди. У межах власної компетенції органи місцевого самоврядування, як балансоутримувачі кладовищ та організатори діяльності в галузі поховання, мають право встановлювати порядок благоустрою кладовищ, у тому числі й щодо єдиного зразка намогильних споруд, матеріалів, розмірів тощо. Дозвіл на встановлення намогильної споруди у цьому контексті слід розуміти не як дозвільний документ у формальному значенні, а як відповідність проекту споруди вимогам ДБН (Державних будівельних норм), ДСП (Державних санітарних правил), інших нормативно - правових актів щодо облаштування і утримання кладовищ.

Відтак, обґрунтовуючи свою позицію, апеляційний суд правильно виходив з того, що встановлені оскаржуваними позивачем пунктами Положення вимоги надають змогу контролювати дотримання інших пунктів Положення, зокрема щодо розмірів місць земельної ділянки, могили, відповідність їх встановленим стандартам і технологіям, прибирання територій після облаштування могил тощо. Тобто порушене позивачем питання виходить за межі індивідуального інтересу особи, оскільки фактично пов`язане із облаштуванням й утриманням кладовища, що становить значний суспільний інтерес.

До того ж судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.2016 № 1027 «Про виділення території під меморіальний комплекс» погоджено СКП "Ритуальна служба" ТМР використання земельної ділянки площею 0,06 га під меморіальний комплекс для одиночних поховань загиблих в Антитерористичній операції та померлих внаслідок отриманих поранень в зоні АТО, що знаходиться на базі меморіального комплексу загиблих у II Світовій війні (сектор 7) на міському кладовищі за адресою вул. Микулинецька, 29 у м. Тернополі . Це свідчить, що саме з 2016 року й, відповідно, станом на момент прийняття відповідачем Положення, окремі пункти якого оскаржуються позивачем, в місті Тернополі було започатковано створення меморіального комплексу для гідного вшанування полеглих Героїв.

На переконання Суду, такі обставини додатково свідчать на користь висновку про наявність значного суспільного інтересу у впорядкуванні території місць поховання й пам`ятних споруд у Тернопільській міській територіальній громаді, у тому числі й у створенні рівних умов для поховання військовослужбовців.

У взаємозв`язку із наведеним слід також зазначити, що суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 КАС адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу. Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, законами України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню адміністративного судочинства.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідач в площині спірних правовідносин діяв відповідно до повноважень, у порядку та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом № 1102-IV.

В обсязі установлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, з огляду на доводи скаржника, підстави стверджувати про прийняття судом апеляційної інстанції рішення за неправильного застосування норм матеріального права відсутні.

Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 відповідає вимогам статті 242 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в своєму судовому рішенні, не містять вагомих підстав для його зміни чи скасування.

При цьому касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що апеляційний суд в оскарженому рішенні застосував одні й ті ж самі норми матеріального права всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, згаданому у вираженому (відображеному) правовому висновку Верховного Суду у постановах, на які, як на підставу касаційного оскарження, послався позивач.

Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

За правилами частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

За наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статей 341 350 КАС, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.В. Тацій А.І. Рибачук С.Г. Стеценко