ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 640/14575/22

адміністративне провадження № К/990/8089/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу №640/14575/22

за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черній Іванна Володимирівна,

на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року, постановлену суддею Гарником К.Ю.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів: Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

УСТАНОВИВ:

Суть спору

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області щодо відмови у прийнятті та реєстрації заяви-анкети ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2. зобов`язати ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області при зверненні ОСОБА_1 із заявою/заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вирішити питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011.

2. Також 28.09.2022 на адресу суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області вчиняти дії щодо звернення з позовною заявою про примусове видворення ОСОБА_1 за межі України до набрання рішення законної сили у даній справі.

2.1. Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, представник позивача зазначила, що 04.07.2022 відповідачем прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 , яке позивач оскаржив до Дніпровського районного суду міста Києва (справа №755/5878/22). На переконання представника позивача, вказане рішення жодним чином не повинно мати значення для відповідача під час звернення позивача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки прийняття рішення про примусове повернення позивача, жодним чином не впливає на його право на звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також представник позивача вважає, що наразі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки в разі невжиття заходів забезпечення в цій справі, до позивача може бути застосована процедура примусового видворення за межі України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у цій справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а підстав для висновку про очевидну протиправність спірного рішення із доводів заяви позивача також не встановлено.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

5. Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черній Іванна Володимирівна, 06.03.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 у справі № 640/14575/22, у якій сторона позивача просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

5.1. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та його інтересам до ухвалення рішення в цій адміністративній справі, оскільки, в разі не вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо звернення із позовною заявою про примусове видворення ОСОБА_1 за межі України, відносно позивача буде застосована процедура примусового видворення за межі України та подальше прийняття рішення у даній адміністративній справі не призведе до відновлення порушених прав позивача, оскільки в такому разі позивач уже перебуватиме поза межами України, та, відповідно буде позбавлений можливості звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

5.2. Представник позивача переконує, що заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2023 відкрите касаційне провадження за вказаною касаційної скаргою та витребувано із Київського окружного адміністративного суду справу № 640/14575/22.

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 04.04.2023 повторно витребувано із Київського окружного адміністративного суду справу № 640/14575/22.

6.2. Матеріали адміністративної справи № 640/14575/22 надійшли до Верховного Суду 12.05.2023.

7. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 23.05.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

8. Від ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області до Суду 31.03.2023 надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач просить відмовити у її задоволенні з огляду на її необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

9. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

10. Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною другою цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

11. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

12. Колегія суддів зазначає, що вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

13. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

14. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

15. Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

16. У зв`язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

17. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

18. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

19. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

20. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

21. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

22. Своєю чергою такий спосіб забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії може бути застосований, зокрема, якщо вчинення таких дій може спричинити значну шкоду правам чи інтересам позивача, поновлення або захист яких неминуче буде пов`язане із труднощами та перешкодами, спричиненими вчиненням таких дій.

23. У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

24. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

25. Предметом оскарження у межах спірних правовідносин є відмова ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області у прийнятті та реєстрації заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач пов`язує із можливим застосуванням відповідачем процедури примусового видворення ОСОБА_1 за межі України і як наслідок подальше прийняття рішення у цій справі не призведе до відновлення порушених прав позивача, оскільки в такому разі позивач уже перебуватиме поза межами України.

27. Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані доводи, дійшли до висновку, що в заяві про забезпечення позову позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у цій справі, а зміст цієї заяви є аналогічним (за своїми правовими підставами) змісту позовної заяви в цілому, з огляду на що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись на тих обставинах, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, оскільки оцінку таким обставинам та доводам суд надає виключно під час розгляду справи по суті.

28. Колегія суддів звертає увагу, що обраний позивачем засобом забезпечення позову шляхом заборони ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області вчиняти дії щодо звернення до суду із позовом про примусове видворення ОСОБА_1 за межі України не пов`язаний із предметом позовних вимог - визнання протиправною відмови ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області у прийнятті та реєстрації заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання відповідача вирішити питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

29. Так, зміст заяви про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 свідчить, що її прохальна частина зводиться до заборони можливого вжиття відповідачем адміністративно-правових заходів про примусове його видворення у майбутньому, що не відповідає предмету позову у цій справі, тобто визначені позивачем заходи забезпечення позову не перебувають у безпосереднього зв`язку із його предметом і відповідно не можуть бути вжиті в межах позовних вимог у цій справі.

30. При цьому, у контексті спірних правовідносин судом вирішуватиметься питання правомірності/неправомірності дій/бездіяльності відповідача при відмові у прийнятті заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту крізь призму дотримання процедури, передбаченої положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.

31. Натомість процедура вжиття міграційним органом адміністративно-правових заходів про примусове видворення іноземців або осіб без громадянства врегульована Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", частина друга статті 30 якого передбачає право оскаржити відповідне рішення міграційного органу про примусове видворення до суду.

32. Окрім того, оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 КАС України, незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб`єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються (пункт 10 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150).

33. З урахуванням наведеного доводи заявника, що захист прав, свобод та законних інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області вчиняти дії щодо звернення до суду із позовною заявою про примусове видворення ОСОБА_1 за межі України, є необґрунтованими.

34. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях позивача про можливе вчинення відповідачем дій щодо видворення з території України в примусовому порядку.

35. Своєю чергою представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі.

36. Правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що й інші наведені заявником доводи про необхідність забезпечення позову у цій справі стосовно протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не можуть вважатися підставою для вжиття таких заходів, оскільки підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог.

37. Посилання скаржника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства. Заявником не наведено у чому саме може полягати неможливість або ускладнення виконання рішення суду.

38. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що судами ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права.

39. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, і якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

40. Отже, оскільки при ухваленні судових рішень у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів - без змін.

41. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черній Іванна Володимирівна, залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі № 640/14575/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк