Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2019 року у справі №826/26597/15
Постанова КАС ВП від 27.01.2019 року у справі №826/26597/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №826/26597/15

адміністративне провадження №К/9901/13836/18, №К/9901/13846/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2016 року (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (головуючий суддя Оксененко О.М., судді Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі №826/26597/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи: ОСББ «Науковець», ОСОБА_1, про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» (далі по тексту з- позивач) звернулося до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач, НКРЕКП), в якому просило визнати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03 березня 2015 року № 613 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» незаконною та не чинною з моменту її прийняття.

Відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в зв'язку з пропуском позивачем шестимісячного терміну звернення до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, клопотання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг задоволено. Залишено без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Український експертний центр" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг треті особи: ОСББ «Науковець», ОСОБА_1 про визнання постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 3 березня 2015 року № 613 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення відповідача було оприлюднено у встановлені законом строки. При цьому фактично позивачу було відомо про існування оскаржуваної постанови ще з квітня 2015 року.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що посилання позивача на застосування до спірних правовідносин попередньої редакції статті 99 КАС України є безпідставними, оскільки станом на дату звернення до суду з адміністративним позовом діяв шестимісячний строк звернення до суду.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не заперечує того факту, що дізнався про прийняття НКРЕКП оскаржуваної постанови у квітні 2015 року, але на той час ТОВ «Перший Український експертний центр» не знало і не могло знати про те, що вказаною постановою порушуються його права як виконавця житлово-комунальних послуг. Вказані обставини зумовлені неоднаковим застосуванням ПАТ «Київенерго» постанови № 613 від 03 березня 2015 року до різних виконавців житлово-комунальних послуг. Разом з тим, відповідачем відповіді щодо надання роз'яснень позивачу з того, чи підлягали застосуванню у квітні 2015 року тарифи, встановлені оскаржуваною постановою, надано не було. Натомість, відповідні роз'яснення були надані лише 19 червня 2015 року Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради та 14 липня 2015 року Антимонопольним комітетом України, а відтак саме з моменту отримання вказаних роз'яснень позивач фактично дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів. Більш того, дізнавшись про порушення своїх прав. Позивач звернувся із претензією до відповідача про відшкодування збитків, а в подальшому і з позовом до Господарського суду м. Києва, який рішенням від 30 листопада 2015 року у справі № 910/28936/15 відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Перший Український експертний центр» з огляду на те, що постанова НКРЕКП від 03 березня 2105 року № 613 не була визнана недійсною чи скасована. Зауважено, що обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав та помилкове звернення до суду господарської юрисдикції також є поважною причиною пропуску строку на звернення до адміністративного суду.

Третя особа - ОСОБА_1, також не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року про залишення позову без розгляду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Крім того, ОСОБА_1 було заявлено клопотання про звернення до Верховного Суду України з метою звернення до Конституційного із поданням щодо офіційного тлумачення частини другої статті 99 КАС України (відносно строку звернення до адміністративного суду: один рік чи шість місяців).

Вимоги касаційної скарги мотивовано тим, що судами було застосовано недіючі положення частини другої статті 99 КАС України. Зазначено, що підпунктом 33 пункту 3.7 розділу ХІІ Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року частину другу статті 99 КАС України було змінено в частині строку звернення до суду з одного року на шість місяців. Разом з тим, відповідно до відомостей наданих на інформаційний запит щодо надання витягу із розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з Верховної Ради України надійшла відповідь, що вказаний закон не містить розділу ХІІ, що свідчить про відсутність факту внесення відповідних змін, а відтак застосуванню підлягає однорічний строк звернення до суду.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані. Наголошено на тому, що станом на момент вчинення окремих процесуальних дій судами попередніх інстанцій діяла саме редакція статті 99 КАС України, якою встановлено шестимісячний строк звернення до суду, а відтак, суди дійшли вірного висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Також відповідачем було подано заперечення на касаційну скаргу ТОВ «Перший Український експертний центр», в яких зазначено про відсутність підстав для задоволення останньої та законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Зауважено, що позивачу було відомо про факт прийняття оскаржуваної постанови з моменту її офіційного оприлюднення, а відтак позов подано позивачем із пропуском встановленого частиною другою статті 99 КАС України строку звернення до суду. Поважних причин такого пропуску ТОВ «Перший Український експертний центр» наведено не було.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Частинами 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції, діючій на час звернення з адміністративним позовом) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено, предметом оскарження є постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 03 березня 2015 року № 613 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».

Відповідно до пункту 6.9 Регламенту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого наказом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 17 вересня 2014 року № 3, що діяв на час винесення оскаржуваної постанови, рішення Комісії набирають чинності з дня їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не зазначено в цих актах, за винятком рішень, які підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції, та рішень, які є регуляторними актами.

Пунктом 6.10 вказаного Регламенту визначено, що рішення Комісії реєструються в установленому порядку та публікуються в друкованому виданні "Інформаційний бюлетень НКРЕКП". Рішення Комісії та документи, ухвалені Комісією, підлягають оприлюдненню на її офіційному веб-сайті не пізніше ніж через п'ять робочих днів після дня проведення засідання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання положень Регламенту, постанова НКРЕКП від 03 березня 2015 року № 613 була опублікована в Інформаційному бюлетені НКРЕКП 2015, 04, № 1 (27 квітня 2015 року) та 04 березня 2015 року на офіційному веб-сайті Комісії (т. 1 а.с. 33-37).

Отже, позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав з дати опублікування відомостей про прийняття постанови НКРЕКП від 03 березня 2015 року № 613, що останнім не заперечується.

Тобто, 27 квітня 2015 року є датою, коли оскаржуване рішення відповідача стало загальновідомим внаслідок його офіційного опублікування.

Колегія суддів звертає увагу, що початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів. Відтак, законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

Разом з тим, ТОВ «Перший Український експертний центр» пов'язує відлік строку звернення до суду не з датою офіційного оприлюднення оскаржуваної постанови, а з датою надання останньому роз'яснень від суб'єктів владних повноважень (Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради, Антимонопольного комітету України) щодо порядку застосування постанови НКРЕКП від 03 березня 2015 року № 613. При цьому не заперечує того факту, що станом на квітень 2015 року позивачу було відомо про винесення оскаржуваної постанови, що також підтверджується і листами від 20 квітня 2015 року № 1096, від 28 квітня 2015 року № 1160 та від 29 квітня 2015 року № 1165, що надсилалися позивачем відповідачу. Слід зазначити, що відповідачем відповідно до листів від 12 травня 2015 року № 4511/18/61-15 та від 19 травня 2015 року № 4719/18/61-15 надавались відповіді позивачу по суті поставлених у запитах останнього запитань (том 1 а.с.188-190, 191-192).

Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на листи Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради від 19 червня 2015 року та Антимонопольного комітету України від 14 липня 2015 року, як на підставу для відліку з відповідних дат строку для звернення до суду з позовом, є необґрунтованими, оскільки метою звернення до відповідача було отримання інформації саме про порядок застосування тарифів, встановлених оскаржуваною постановою, після отримання якої позивач з'ясував для себе, що оскаржувана постанова порушує його права.

Посилання позивача на подачу ним позову до Господарського суду м. Києва, що останній вважає поважною причиною пропуску ним строку звернення до суду, вірно визнано судом апеляційної інстанції безпідставними з огляду на те, що предметом даного позову було стягнення з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, коштів в сумі 1 375 176,14 грн., а не безпосередньо оскарження спірної постанови відповідача від 03 березня 2015 року № 613.

Слід зазначити, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об'єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду.

З приводу клопотання третьої особи - ОСОБА_1, про звернення до Верховного Суду України із метою звернення до Конституційного суду України із поданням щодо офіційного тлумачення частини другої статті 99 КАС України відносно строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15 грудня 2017 року почав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Частиною четвертою статті 7 КАС України визначено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Відповідно до поданого ОСОБА_1 клопотання, заявник вважає, що судами в межах даного адміністративного спору помилково було застосовано частину другу статті 99 КАС України, в редакції Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року, оскільки згідно відповіді Верховної Ради України розділ ХІІ, яким було внесено відповідні зміни, відсутній, а відтак строк звернення до суду з адміністративним позовом складав один рік.

Відповідно до підпункту 33 пункту 3.7 розділу ХІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VІ у частині другій статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України слово «річний» замінено словом «шестимісячний».

Вказані зміни набули чинності з 30 липня 2010 року.

В подальшому за приписами пункту 9 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, який набрав чинності 28 березня 2015 року, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами) викладено в новій редакції, яка містила 11 розділів.

Відповідно до частини 5 статті 94 Конституції України Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

За загальними правилами нормативно-правовий акт або його окремі положення (правові норми) можуть втратити чинність внаслідок: закінчення терміну його (окремих положень) дії, якщо така дія передбачена на певний строк; скасування такого акту або його окремих положень шляхом прямого зазначення про це у відповідному нормативно-правовому акті; внесення змін до нормативно-правового акту або його окремих положень; визнання нормативно-правового акту (його окремих положень) Конституційним Судом України неконституційним відповідно до положень статті 152 Конституції України.

Разом з тим, після внесення змін Законом №2453-VІ до частини другої статті 99 КАС України станом на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до суду з адміністративним позовом будь-які зміни відповідними законами саме до частини другої статті 99 КАС України не вносились, вказані положення не скасовувались та не визнавались неконституційними, а відтак були чинними та підлягали застосуванню. Посилання ОСОБА_1 на факт викладення Закону №2453-VІ у новій редакції, в якій відсутній розділ ХІІ, яким вносились зміни до статті 99 КАС України, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на вищевикладені обставини.

Таким чином, в даному випадку відсутні правові підстави для звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення частини другої статті 99 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосували норми процесуального права, в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі №826/26597/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду