Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №826/20572/14

адміністративне провадження №К/9901/3343/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року (судді Файдюк В.В., Чаку Є.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі № 826/20572/14 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (далі - Уповноважена особа; Фонд відповідно) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним дії відповідача стосовно не включення її до загального переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду відповідно до договору банківського рахунку від 17 червня 2014 року № 32041 (далі - Договір банківського рахунка); зобов'язати Уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду; поновити строк для звернення до банку-агента на отримання відшкодування коштів за Договором банківського рахунка.

Вимоги обґрунтувала тим, що відсутні законні підстави для відмови їй у виплаті гарантованої суми коштів за договором та не включення її до реєстру вкладників.

Суди встановили, що 17 червня 2014 року позивачка та Банк уклали договір № 32041 банківського рахунку, за умовами якого сума вкладу складає 200 000 грн.

16 липня 2014 року Правління НБУ ухвалило постанову № 424 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

16 липня 2014 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 57, відповідно до якого з 17 липня 2014 року розпочинається процедуру виведення ПАТ «Європейський газовий банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на 3 місяці з 17 липня по 17 жовтня 2014 року.

13 жовтня 2014 року виконавча дирекція Фонду рішенням № 111 продовжила строки здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Європейський газовий банк» до 17 листопада 2014 року.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 листопада 2014 року № 725 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 листопада 2014 року № 121 «Про початок процедури ліквідації АТ «Європейський газовий банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону № 4452-VІ, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ковальова Віктора Михайловича на один рік з 18 листопада 2014 року по 18 листопада 2015 року включно.

На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам Банку за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 25 листопада 2014 року.

18 грудня 2014 року рішенням виконавчої дирекції Фонду № 150 призначено Уповноваженою особою Оберемка Романа Анатолійовича.

За результатами звернення до банку-агента позивачці стало відомо, що інформацію щодо вищезазначеного договору не включено до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Позивачка вважає, що її протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, тому вона звернулася до суду з цим позовом.

Окружний адміністративний суд постановою від 09 лютого 2015 року позов задовольнив частково.

Цей суд виходив із того, що при укладанні договору банківського рахунка від 17 червня 2014 року № 32041 додаткових пільг чи переваг надання Банком кредитору або вкладнику судом не встановлено. При цьому суд наголосив, що питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського вкладу це гарантований Законом обов'язок держави.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 31 березня 2015 року це рішення скасував та постановив нове рішення, яким позов залишив без задоволення.

Апеляційний суд виходив з того, що мав місце переказ коштів в національній валюті від третьої особи, а не особисто вкладником, договір банківського рахунка укладений між позивачкою та Банком після віднесення цього Банку до категорії неплатоспроможним, тобто після 17 липня 2014 року, що є порушенням постанови Правління НБУ від 17 червня 2014 року № 366/БТ. Укладаючи таку угоду під час дії заборони НБУ, Банк в особі відділення діяв усупереч вимогам чинного законодавства України, оскільки постанова Правління НБУ та наказ були обов'язковими для виконання. Згідно з наказом від 22 грудня 2014 року № 178/1, виданим тимчасовою адміністрацією Банку, у зв'язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку нікчемних правочинів відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ), а саме договорів банківського вкладу (депозиту), перелік яких надано у додатку до цього наказу, застосовуються наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ та перелік яких наведено у Додатку до цього наказу.

Відповідно до витягу з переліку правочинів до вищезазначеного наказу включено договір № 32041 від 17 червня 2014 року, укладений між позивачкою та Банком.

ОСОБА_1 не погодилася із рішенням суду апеляційної інстанції і подала касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на відсутність в матеріалах справи будь-яких ознак фіктивності Договору банківського рахунка.

На касаційну скаргу Уповноважена особа подала відзив, в якому просить відмовити у її задоволенні та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.

Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а Велика Палата Верховного Суду за подібних до встановлених у справі, що розглядається, обставин зазначила, що відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) на відповідному банківському рахунку розміщено 8000 доларів США строком до 22 січня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням.

Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення певного банку (у тій справі згадувався АТ «Дельта Банк») до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02 березня 2015 року).

Отже, вклад розміщено на рахунку банку [АТ «Дельта Банк»] до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідач не навів правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників [АТ «Дельта Банк»], які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в [АТ «Дельта Банк»] за рахунок Фонду.

Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду, Фонду щодо відмови включити позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції про визнання протиправною відмови Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, яке відповідає закону.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За наведених обставин, рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2015 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко