Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.01.2019 року у справі №825/1098/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №825/1098/16

адміністративне провадження №К/9901/19901/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду

від 20 липня 2016 року у складі судді Непочатих В.О.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду

від 05 жовтня 2016 року у складі суддів Сорочко Є.О., Земляної Г.В., Межевича М.В.

у справі №825/1098/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Мена Пак»

до Головного управління ДФС у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

14 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Мена Пак» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 27 травня 2016 року № 0001821400, № 0001831400, № 0001801400, № 0001811400, з мотивів безпідставності їх прийняття.

20 липня 2016 року постановою Чернігівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року, позов задоволений повністю, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 27 травня 2016 року № 0001821400, № 0001831400, № 0001801400, № 0001811400.

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що господарські операції позивача з його контрагентами спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформовані платником податків правомірно, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

25 жовтня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

23 січня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалах цього суду від 25 жовтня 2016 року, від 01 грудня 2016 року та витребувано справу №825/1098/16 з Чернігівського окружного адміністративного суду.

13 лютого 2017 року Товариством надані заперечення на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у яких позивач зазначає, що касаційною скаргою викладені тотожні акту перевірки та апеляційній скарзі обставини, вона містить лише посилання на норми податкового законодавства без зазначення суті їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

30 травня 2017 року справа №825/1098/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

09 лютого 2018 року справа №825/1098/16 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/19901/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 00383260, перебуває на податковому обліку з 11 квітня 1997 року, є платником податку на додану вартість з 18 липня 1997 року.

Податковим органом у березні-квітні 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства, зокрема з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, результати якої викладені в акті перевірки від 05 травня 2016 року №196/14/00383260 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 27 травня 2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням-рішенням №0001801400 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковим зобов'язанням у сумі 421 075 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 105 269 грн. Правовою підставою збільшення податку наведені положення підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Податковим повідомленням-рішенням №0001811400 зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 463917 грн., з аналогічних попередньому рішенні правових підстав.

Податковим повідомленням-рішенням №0001821400 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у сумі 309232 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 77 308 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання визначені положення підпунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням № 0001831400 зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень та липень 2014 року на 86543 грн., з правових підстав аналогічних попередньому податковому повідомленню-рішенню та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 21636 грн., без визначення правової підстави їх застосування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що склад податкових правопорушень податковий орган доводить посиланням на не підтвердження під час перевірки позивачем реальності здійснення господарських операцій за взаємовідносинами між позивачем та його контрагентами, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бумпак плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес оушен», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промінвест 2012».

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який зумовив висновок про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій встановили укладення та виконання договорів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бумпак плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес оушен» на транспортно-експедиційне обслуговування від 01 серпня 2013 року № 010813-08, від 01 серпня 2013 року № 08/13-1 та від 03 лютого 2014 року № 32, а також з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промінвест 2012» про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу від 01 березня 2013 року № 103, виконання яких позивач підтвердив наданими та долученими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями первинних документів, зокрема податковими накладними, рахунками-фактури, актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку.

Оцінюючи спірні операції, суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності отримання позивачем послуг, виконання яких підтверджено первинними документами обсягом шістнадцяти томів судової справи, використанням цих послуг у межах господарської діяльності Товариства в оподаткованих операціях та обґрунтовано дійшли висновку щодо правомірності формування позивачем, як платником податку витрат та податкового кредиту за цими операціями.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаної позивачем продукції.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд погоджується із застосуванням судами попередніх інстанцій основного принципу бухгалтерського обліку превалювання сутності над формою, положення якого закріплені статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14, за яким судами попередніх інстанцій відхиленні доводи податкового органу щодо формальних недоліків окремих первинних документів та їх оцінка у сукупності з іншими обставинами справи відповідно до частини третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, на час касаційного перегляду та частини третьої статті 86 цього кодексу в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Здійснення реальних операцій між позивачем та його контрагентами встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання послуг та спростовують висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентом, з огляду на те, що зафіксовані актами податкових органів факти неможливості проведення звірки посвідчують виключно ці обставини і жодним чином не впливають на склад податкових правопорушень в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Неприйнятним є доводи податкового органу про нікчемність правочинів, з огляду на те, що визнання актом перевірки податковим органом нікчемними правочинів як і даних його податкової звітності знаходиться за межами його компетенції.

Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, внаслідок чого у цій частині касаційна скарга є невмотивованою.

Неприйнятним є також посилання відповідача на фіктивність правочинів між позивачем та його контрагентами, з огляду на ненадання належних доказів такої фіктивності, а саме судового рішення в порядку статті 234 Цивільного кодексу України.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області у справі №825/1098/16 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі №825/1098/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер