Історія справи

Постанова КАС ВП від 23.12.2019 року у справі №816/2342/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2019 року

Київ

справа №816/2342/15

касаційне провадження №К/9901/6548/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л. І.,

суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД" (далі - Товариство) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 (суддя - Канигіна Т. С. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 (головуючий суддя - Рєзнікова С. С., судді - Старостін В. В., Бегунц А. О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У червні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.12.2014 № 0018531501/2981, № 0018521501/2987.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що при проведенні камеральної перевірки дослідженню підлягають саме дані податкової звітності, а у разі виявлення порушення податкового законодавства, податковий орган вправі призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 31.08.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
30.11.2017, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що певні процедурні порушення проведення перевірок без спростування факту вчинення порушення суб'єктом господарювання самі по собі не є такими, що звільняють останнього від відповідальності за вчинені ним порушення податкового та іншого законодавства, та не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки. Також, суди виходили з того, що в силу положень пункту
87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зараховувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.03.2016 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, оскільки враховуючи імперативні норми, зазначені у підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки у контролюючого органу відсутні правові підстави для визначення порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання, оскільки це потребує використання інформаційних баз Інспекції та інших документів, що не передбачено Податковим кодексом України.

Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.10.2019 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з
05.11.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція провела камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість, за результатами якої склала акт від 28.11.2014 № 2205/16-03-15-01. На підставі висновків цього акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 17.12.2014 № 0018531501/2981 та № 0018521501/2987 про застосування до Товариства згідно зі статтею 126 Податкового кодексу України штрафу за сплату суми самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість з порушенням строку, встановленого у пункті 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, а фактичні перевірки - пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що камеральна перевірка є одним із видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та є способом здійснення податкового контролю, що проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності арифметичних та/або методологічних помилок або інших відомостей, які призвели до заниження або завищення податкового зобов'язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

Своєчасність сплати податків може бути перевірена контролюючим органом під час здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 Податкового кодексу України.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд зазначає, що у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати своєчасність сплати платником податків податкових зобов'язань. Контролюючий орган, здійснюючи перевірку своєчасності сплати Товариством узгоджених сум податкових зобов'язань, вийшов за межі предмету камеральної перевірки та прийняв протиправні податкові повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату таких зобов'язань.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли неправомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на що ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з
15.12.2017) щодо способів судового захисту.

Відповідно до частини 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись п.2 ч.1 ст.5, п. 3 ч. 1 ст. 349, ч. 1 ст. 351, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.12.2014 № 0018531501/2981 та № 0018521501/2987.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

В. В. Хохуляк,

Судді Верховного Суду