Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №440/356/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 440/356/17

адміністративне провадження № К/9901/58822/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Гриціва М. І., Коваленко Н. В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 440/356/17

за позовом ОСОБА_2 до Бродівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії;

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія суддів у складі: Затолочного В. С., Костіва М. В., Матковської З. М.) від 05 липня 2018 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області, Державної казначейської служби України, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог /а. с.169-171 т. 1/, просив:

- визнати незаконними та такими, що порушують права та чинне законодавство, дії відповідача з невиплати йому недоотриманої пенсії його матері ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1;

- покласти на відповідача обов'язок сплатити моральну компенсацію за понесені моральні та фізичні страждання через незаконні дії відповідача в розмірі 3000000 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він у квітні 2016 року, після смерті матері, звернувся до Управління ПФУ в Буському районі за виплатою недоотриманої пенсії та допомоги на поховання. Допомогу на поховання йому сплачено після його звернення, а пенсійні виплати не виплачено. Вважав, що орган ПФУ з моменту його звернення за виплатою недоотриманої пенсії повинні були діяти в рамках чинного законодавства, а саме: зробити запит електронної пенсійної справи до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» та після отримання цієї справи виплатити йому недоотриману пенсію ОСОБА_8 з моменту припинення виплат Україною в 2014 році. Наведений порядок дій передбачений чинним законодавством є єдиним можливим за умови правомірних дій Управління. Ніякого іншого порядку дій чинне законодавство не передбачає.

Позовні вимоги в частині стягнення моральної школи обґрунтовані тим, що відповідачем систематично, протягом кількох місяців, внаслідок порушення Конституції та законодавства України, прийняття рішень на підставі нікчемних документів та абсурдного твердження про нібито звернення ОСОБА_8 до ПФ РФ після її смерті, демонструвалась зневага до покійної матері.

3. Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 18 серпня 2017 року замінено відповідача Управління Пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області на його правонаступника - Бродівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області.

4. Рішенням Буського районного суду Львівської області від 18 січня 2018 року адміністративний позов задоволено частково; визнано незаконними дії Управління ПФУ з невиплати позивачу недоотриманої пенсії його матері ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з березня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, з квітня 2016 року по вересень 2017 року включно - тобто протягом 1 року і 5 місяців; стягнуто з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5000 грн.; в решті позову відмовлено.

5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року задоволено частково апеляційну скаргу Бродівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області; рішення Буського районного суду Львівської області від 18 січня 2018 року скасовано; провадження у справі закрито на підставі ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року та залишити в силі рішення Буського районного суду Львівської області від 18 січня 2018 року; судові витрати покласти на Бродівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області.

7. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

8. 11 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року - без змін.

9. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 345 КАС України.

10. Станом на 23 листопада 2018 року відзив на касаційну скаргу від Державної казначейської служби України до Верховного Суду не надходив.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач - ОСОБА_2 є сином ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Його мати була внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої Автономної республіки Крим.

12. В Автономній республіці Крим ОСОБА_8 отримувала пенсію за віком до березня 2014 року.

13. 07 листопада 2014 року ОСОБА_8 перемістилась з тимчасово окупованої території.

14. У квітні 2016 року, після смерті ОСОБА_8, позивач звернувся за виплатою недоотриманої пенсії та допомоги на поховання в Управління ПФУ. Допомогу на поховання було сплачено після його звернення, а пенсійні виплати не сплачувались.

15. У вересні 2016 року позивач звернувся до Управління ПФУ із заявою, в якій просив повідомити причини несплати йому недоотриманої пенсії.

16. Листом від 26 вересня 2016 року Управління ПФУ у відповіді на заяву позивача зазначило, що з 01 січня 2015 року виплату пенсій особам, які зареєстровані на території Автономної республіки Крим або м. Севастополя та перебувають на обліку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання, можливо проводити за наявності паперової пенсійної справи та атестату про останній місяць виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії. Також повідомлялось, що до пенсійних органів Російської Федерації направлено запит про отримання паперової пенсійної справи ОСОБА_8, без якої здійснити виплати неможливо.

17. 27 грудня 2016 року Управління ПФУ письмово повідомило позивача про надходження паперової пенсійної справи його матері з РФ. Згідно супровідного листа до цієї справи, пенсія ОСОБА_8 виплачена в тимчасово окупованому Криму по 01 серпня 2016 року, тому управління ПФУ в Буському районі не має підстав для виплати недоотриманої пенсії.

18. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

19. На виконання доручення Пенсійного фонду України від 08 серпня 2017 року № 11586/Д-11 та листа Головного управління Пенсійного фонду України Львівської області від 13 вересня 2017 № 10519/02-38 Управлінням ПФУ проведено нарахування пенсії ОСОБА_8 за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2016 року. Виплату нарахованої суми пенсії в розмірі 126180,03 грн. проведено у вересні 2017 року ОСОБА_2, на виконання доручення Пенсійного фонду України від 19 вересня 2017 року.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Суд першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача щодо невиплати позивачу недоотриманої пенсії його матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з березня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, з квітня 2016 року по вересень 2017 року включно - тобто протягом 1 року і 5 місяців, виходив із їх обґрунтованості.

20.1. Щодо позовних вимог про покладення обов'язку на відповідача сплатити моральну компенсацію за понесені моральні та фізичні страждання через незаконні дії відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про безумовну наявність факту душевних переживань у ОСОБА_2, а отже і нанесення йому моральної шкоди порушенням відповідачем права позивача на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

20.2. Надаючи правову оцінку, суд першої інстанції застосував положення Конституції України (ст. 56), Цивільного кодексу України (ст. 23), постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 46), практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року).

20.3. Крім того, суд зазначив про необхідність часткового задоволення цих позовних вимог, оскільки, з урахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин, характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому, присудив відшкодування на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

21. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, зазначив про усунення відповідачем порушень, які зумовили звернення позивача з частиною позовних вимог, а саме відповідачем проведено нарахування пенсії ОСОБА_8 за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2016 року та виплату у вересні 2017 року позивачу нарахованої суми пенсії, отже застосування підлягає п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Щодо стягнення на користь позивача завданої моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач свої вимоги про стягнення моральної шкоди жодним чином не пов'язує із протиправністю дій чи бездіяльності Управління ПФУ щодо невиплати пенсії, нарахованої його покійній матері. Отже, закриття провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності з невиплати пенсії не може вплинути на подальше вирішення спору в частині вимог про стягнення моральної шкоди.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції жодним чином не аргументує та не наводить, чому саме в даному випадку підлягає застосуванню ст. 238 КАС України;

- апеляційним судом не враховано всі обставини справи та жодним чином не обґрунтовано чому, на його думку, повне відновлення законних прав та інтересів позивача можливе без визнання рішень, дій та бездіяльності відповідача протиправними після такого виправлення;

- повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій та бездіяльності УПФУ протиправними;

- в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції робить хибний висновок про усунення відповідачем порушень, які зумовили звернення позивача з частиною позовних вимог, адже в оскаржуваній постанові не береться до уваги той факт, що відповідач продовжує порушувати чинне законодавство, а саме норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», не здійснивши вчасно розрахунок і виплату компенсації втрати частини доходів за незаконне тривале утримання належних позивачу коштів;

- відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з наступного.

24. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України (в редакції, яка була чинною на момент звернення позивача до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

25. Тобто, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

26. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

27. Згідно ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

28. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17, зазначено:

У розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб'єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.

30. Колегія суддів вважає, що порушене право позивача суб'єктом владних повноважень не відновлено у повному обсязі, а лише було вчинено дії щодо нарахування та виплати позивачу пенсії його матері після його звернення з адміністративним позовом. Отже, з квітня 2014 року по вересень 2017 року очевидний триваючий характер порушення прав позивача, про що він наголошував, вимагаючи моральну компенсацію за понесенні моральні та фізичні страждання через протиправні дії відповідача.

31. Слід також зазначити, що незаконність дій відповідача з відмови у виплаті пенсії не залежить від фактичної виплати недоотриманої пенсії, а тому предметом розгляду справи залишається незаконність дій УПФ України з невиплати позивачу недоотриманої пенсії його матері ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

32. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо закриття провадження у даній справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, чим фактично позбавив позивача на судовий захист.

33. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

34. За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

35. Що стосується вимог касаційної скарги про покладення судових витрат на Бродівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області, колегія суддів зазначає, що за наслідками розгляду касаційної скарги рішення по суті спору Верховним Судом не приймається, у зв'язку з цим питання про розподіл судових витрат за правилами ст. 139 КАС України не вирішується.

Керуючись ст. 242, 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року у справі № 440/356/17 скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя М. І. Гриців

Суддя Н. В. Коваленко