Історія справи

Постанова КАС ВП від 23.10.2019 року у справі №813/4132/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

Київ

справа №813/4132/16

адміністративне провадження №К/9901/29376/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О. О.,

суддів: Дашутіна І. В., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа - Сихівський районний відділ у м. Львові Головного управління Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2017, прийняту у складі колегії суддів: Кравців О. Р. (головуючий), Британчук У. В., Грень Н. М., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017, прийняту у складі колегії суддів: Сапіги В. П. (головуючий), Кухтея Р. В., Обрізка І. М.

І. Суть спору

1. У листопаді 2016 року до Львівського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 з позовом до Державної міграційної служби України (далі -ДМС України), третя особа - Сихівський районний відділ у м. Львові Головного управління Державної міграційної служби України (далі - Сихівський РВ у м. Львові ГУ ДМС України), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення від 01.11.2016 щодо відмови в продовженні строку перебування на території України.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачу безпідставно відмовлено у продовженні строку перебування в Україні, оскільки посвідка на постійне проживання в Україні отримана ним у ВГІРФО УМВС України в м. Херсоні законно, за незаконну видачу посвідок ніхто до кримінальної відповідальності не притягнутий.

На підставі цієї посвідки позивач перебував на території України легально, отримував інші документи в державних органах України. Дитина позивача є громадянином України. Підставою для подальшого перебування на території України є подання документів на імміграцію в Україну. Іншої підстави чи мети перебування в Україні у позивача немає. Тому мотиви органу міграційної служби про інші підстави та мету, ніж заявлені в анкеті, перебування в Україні ОСОБА_2 є необґрунтовані та нічим не підтверджені.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Судами попередніх інстанцій установлено, що громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 було видано посвідку на постійне проживання в Україні від
29.11.2007 НОМЕР_1.

4.22.09.2016 позивач звернувся із заявою №10/03 про продовження строку перебування на території України до 22.11.2016. Підставою для звернення зазначив подання документів на імміграцію в Україну згідно з пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" (дитина позивача є громадянином України).

5. За результатами розгляду заяви позивача про продовження строку перебування на території України та долучених до неї документів, провідним спеціалістом Сихівського РВ у м. Львові складено висновок щодо звернення громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 від 22.09.2016. У ньому зазначено, що іноземець перетнув кордон 26.04.2015 з м. Стамбул у м. Львів та на момент звернення до підрозділу міграційної служби незаконно перебуває на території України. За порушення вимог статті 5 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності. Станом на 22.09.2016 позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1.

6. Заява та матеріали позивача щодо продовження строку перебування на території України скеровані до ДМС України листом від 22.09.2016 № 46124402.

7. У листі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 02.11.2016 №8.1/6965-16 зазначено, що громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться зареєстрованим з 05.12.2015 за адресою: АДРЕСА_2 по посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_1, виданій
29.11.2007 ВГІРФО УМВС України в м. Херсон. Проте за інформацією УДМС України в Херсонській області вказана посвідка ОСОБА_2 не видавалася.

8. Враховуючи вказане та те, що заявник тривалий час перебуває в Україні з порушенням чинного законодавства, відповідно до підпункту 6 пункту 10 Порядку продовження строку тимчасового перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, керівництвом ДМС України прийнято рішення відмовити вказаному іноземцю в продовженні строку перебування на території України.

9. ГУ ДМС України у Львівській області 21.11.2016 надано позивачу повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України, згідно з яким ОСОБА_2 повинен покинути територію України до 25.11.2016.

10. Уважаючи таке рішення органу міграційної служби безпідставним та таким, що порушує його права та інтереси, позивач звернувся до суду цим з позовом за захистом своїх прав.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

11. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 03.03.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
19.06.2017, позовні вимоги задоволено.

12. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне рішення відповідача винесено з порушенням вимог чинного законодавства України та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Натомість позивач належним чином використовував посвідку на проживання серії НОМЕР_1 вчинив всі необхідні дії, передбачені Законом України "Про імміграцію" та добросовісно реалізовував право на подальше проживання в Україні.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційній скарзі ДМС України посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невірної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

14. У доводах касаційної скарги відповідач, зокрема, вказує, що на момент звернення із заявою про продовження строку перебування позивач на території України перебував незаконно, з порушенням строків, передбачених пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, за що був притягнений до адміністративної відповідальності за статтею 203 КУпАП. Також зауважує, що посвідка на тимчасове проживання позивача від 29.11.2007 НОМЕР_1 згідно інформації Управління ДМС у Херсонській області позивачу не видавалась.

На підставі викладеного вважає, що оскаржуване рішення від 01.11.2016 щодо відмови ОСОБА_2 в продовженні строку перебування на території України є законним та таком, що повністю відповідає вимогам законодавства у сфері міграції.

15. Позивач відзиву на касаційну скаргу ДМС України не надав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - ~law8~), відповідно до частини першої статті 3 якого, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з ~law9~ Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

18. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

19. Відповідно до ~law12~ іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

20. Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначає Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
15.02.2012 №150 (далі - Порядок №150).

21. Пунктом 5 Порядку №150 встановлено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.

22. Згідно з пунктом 7 Порядку №150, рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

23. Відповідно до пункту 8 Порядку №150 заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

24. Пунктом 9 Порядку №150 визначено перелік документів, які подаються для продовження строку перебування на території України іноземцем та особою без громадянства і приймаючою стороною разом із заявою.

25. Відповідно до пункту 10 Порядку №150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів; 5)коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 6) коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження; 7) відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони. Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду.

26. Пунктом 18 Порядоку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (далі - Порядок №251) встановлено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про імміграцію".

27. Відповідно до пункту 20 Порядку №251 копія рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання видається територіальним органом або підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві та особі без громадянства під розписку або надсилається рекомендованим листом таким особам і приймаючій стороні не пізніше ніж протягом п'яти днів з дня його прийняття.

28. У разі прийняття рішення про скасування посвідки вона підлягає вилученню та знищенню. При цьому відмітка про видачу посвідки в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, анулюється (вкладний талон вилучається).

29. За змістом пункту 21 Порядку №251 іноземцю та особі без громадянства протягом місяця з дня отримання копії рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки надано право на його оскарження шляхом звернення до ДМС або суду.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Як убачається із встановлених судами обставин справи, громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 було видано посвідку на постійне проживання в Україні від 29.11.2007 НОМЕР_1.

31. Позивач має дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка народжена на території України згідно свідоцтва про народження від 25.11.2015, виданим міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції. Батьками дитини є громадяни Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

32. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

33. Відповідно до ~law16~ іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

34.22.09.2016 позивач звернувся із заявою №10/03 про продовження строку перебування на території України до 22.11.2016. Підставою для звернення зазначив подання документів на імміграцію в Україну згідно з пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" (дитина позивача є громадянином України).

35. За наслідками розгляду документів позивача рішенням Державної міграційної служби України 01.11.2016 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України на підставі підпункту 6 пункту 10 Порядку №150, а саме у зв'язку з наявністю обґрунтованих підстав вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження.

36. Підставою для відмови стали висновки міграційного органу про те, що рішення про оформлення громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_4 (син позивача) скасовано 17.02.2017.

37. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень Закону України від
18.01.2001 № 2235-III "Про громадянство України" громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

38. Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.

39. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, набуває громадянства України за народженням.

40. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

41. Виходячи з наведеного слідує, що законодавець чітко визначив, що якщо є підстави для набуття громадянства України дитиною позивача, то таке громадянство настає саме з моменту народження, а не з моменту реєстрації вказаного громадянства.

42. Отже, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені доводи відповідача про скасування 17.02.2017 рішення про оформлення громадянства України ОСОБА_4, оскільки позивач звернувся до ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України на момент, коли дитина була громадянином України (а саме у вересні 2016 року).

43. Верховний Суд також вважає безпідставними доводи відповідача про те, що посвідка ОСОБА_2 на постійне проживання в Україні від 29.11.2007 НОМЕР_1 є підробленою, з огляду на таке.

44. На час видання позивачу посвідки на постійне проживання в Україні від
29.11.2007 НОМЕР_1 діяв Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок № 1983), відповідно до положень якого Посвідка на проживання в Україні є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує право проживання на території України.

45. Згідно з пунктом 2 Порядку №1983 оформлення і видача посвідок проводиться територіальними підрозділами Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання іммігрантів.

46. Пунктом 7 цього ж Порядку визначено, що у паспортному документі іммігранта на останній вільній сторінці проставляється відмітка встановленого зразка про наявність дозволу на постійне проживання в Україні.

47. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачем у судовому засіданні для огляду було надано оригінал посвідки від 29.11.2007 НОМЕР_1 та оригінал паспорта позивача. На сторінці 46 паспорта громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 міститься відмітка встановленого зразка про наявність дозволу на постійне проживання в Україні з підписом посадової особи та печаткою Служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Херсонській області.

48. Крім того, з матеріалів справи убачається, що з виданою посвідкою ОСОБА_2 перебував в Україні понад 9 років. За цей період він неодноразово перетинав державний кордон України, здійснював реєстрацію місця постійного проживання та його зміну, отримував візи у консульських установах іноземних держав. Також,
16.09.2006 позивачем отримано в Україні посвідчення водія серії НОМЕР_3, видане ДАІ ГУ МВС України в м. Херсон. 10.02.2016 на підставі посвідки на проживання від
29.11.2007 НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, про що 10.02.2016 складено відповідний актовий запис №78.

49. Разом з тим, ні відповідачем ні його територіальними органами чи підрозділами рішення про скасування посвідки на постійне проживання від
29.11.2007 НОМЕР_1 не приймалося, така не вилучалася та не знищувалася, а також не була визнана підробленою або фальшивою.

50. При таких обставинах Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач належним чином використовував посвідку на проживання від 29.11.2007 НОМЕР_1, вчинив всі необхідні дії, передбачені Законом України "Про імміграцію" та добросовісно реалізовував право на подальше проживання в Україні, та обґрунтованою підставою є те, що позивач має дитину, народжену на території України, яка набула громадянство України та не має можливості вчиняти будь - які дії та користуватись правами без продовження строку перебування на території України.

51. Доводи касаційної скарги таких висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

52. Верховний Суд також ураховує правову позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, повинен покладатись на саму державу та її органи.

53. Так, розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

54. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

55. Аналогічна позиція викладене, зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

56. Отже, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що рішення ДМС України від 01.11.2016 щодо відмови ОСОБА_2 в продовженні строку перебування на території України є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

57. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

58. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у справі № 813/4132/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Шишов

Судді І. В. Дашутін

М. М. Яковенко