Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.10.2018 року у справі №804/16486/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2018 року

Київ

справа №804/16486/15

адміністративне провадження №К/9901/4951/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2017(суддя Сидоренко Д.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 16.11. 2017 (головуючий Чередниченко В.Є., судді: Іванов С.М., Панченко О.М.)

у справі №804/16486/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України про скасування податкового повідомлення-рішення -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 15.07.2015 №0000455103 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2295085,28 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 1147542,65 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 16.11.2017, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Офіс великих платників податків ДФС оскаржив їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 16.11.2017, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами. Звертає увагу на ненадання під час перевірки належних чином оформлених сертифікатів якості, журналу видачі довіреностей, документального підтвердження руху товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що висновки, викладені в них не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Натомість, позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що висновки акту перевірки щодо недійсності правовідносин з контрагентами є невірним, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних даних. Крім того, відповідач не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються висновки акту перевірки позивача з питання непідтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками, і не довів правомірності прийнятого ним податкового-повідомлення рішення.

Відтак, Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по здійсненим фінансово-господарським операціям з наступними підприємствами-постачальниками: ТОВ «Промліга» за липень 2014 року, ПП «Інтеграл Плюс» за жовтень 2014 року, ТОВ «Гранд-Д» за жовтень 2014 року, ТОВ «Еквікес» за жовтень 2014 року, ТОВ «Ариста КР» за грудень 2014 року, ТОВ «Спецімідж» за грудень 2014 року, ТОВ «ВО «Укрспецкомплект» за грудень 2014 року, ТОВ «ДМС-Трейд» за грудень 2014 року, ТОВ «Трансбуд-КР» за грудень 2014 року, ТОВ «Елемент Ойл» за січень 2015 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.07.2015 №6/28-01-51-03/00191307, згідно із висновками якого встановлено порушення позивачем вимог: статті 22, пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 201.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми заявленого бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ у розмірі 2295085,28 грн., у тому числі: серпень 2014 року на суму 5793,60 грн., листопад 2014 року на суму 310754,74 грн., січень 2015 року на суму 94085,29 грн., лютий 2014 року на суму 1884451,65 грн.

Листом від 10.07.2015 №2366/10/28-01-51-03 податковим органом повідомлено про допущену описку та вказано, що висновки перевірки про завищення суми заявленого бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ у розмірі 2295085,28 грн., у тому числі: серпень 2014 року на суму 5793,60 грн., листопад 2014 року на суму 310754,74 грн., січень 2015 року на суму 94085,29 грн., лютий 2015 року на суму 1884451,65 грн. відповідають нормам чинного законодавства.

На підставі акту відповідачем 15.07.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000455103 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2295085,28 грн. а застосування штрафних санкцій у сумі 1147542,65 грн.

За результатом адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Підстава для формування висновку податкового органу про безтоварність укладення угод ґрунтується на інформації щодо формування податкового кредиту саме контрагентами позивача за рахунок інших контрагентів по ланцюгу постачання, у періоді, який підлягав перевірці, в тому числі відповідно до отриманої податкової інформації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується фактичне виконання контрагентами позивача зобов'язань за укладеними договорами. Крім того, на думку судів попередніх інстанцій позивачем доведений факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.8 статті 208 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав договори поставки товару:

від 10.01.2014 № 20 з ПП «Інтеграл Плюс» (постачальник) та специфікацію до нього від 07.10.2014 №5 на поставку товару: композиції полімерної ПК-5 на суму 4423409,71 грн.;

від 14.11.2013 № 1440 з ТОВ «Нова-Плюс» (постачальник) та специфікацію до нього від 30.07.2014 №8 на поставку товару (реле тиску, кулачковий механізм, пульт КД, шпилька БР-1, фехралевий елемент, фара, колектор, катушка головного полюса тощо) на суму 724756,80 грн. (з ПДВ); специфікацію від 29.08.2014 №9 на товар (колесо конусове, вал-шестерня, бандаж електровізний, компресор електровоза тощо) на суму 718020,00 грн. (з ПДВ); специфікацію від 29.08.2014 №11 на товар (щіткотримач в асортименті) на суму 60738,00 грн. (з ПДВ); специфікацію від 30.09.2014 №12 на товар (колесо конусове, вал-шестерня, бандаж електролізний, компресор електровоза тощо) на суму 283224,00 грн. (з ПДВ);

від 25.12.2014 № 1454 з ТОВ «Елемент Ойл» (постачальник) та специфікацію до нього від 25.12.2014 №1 на поставку товару: дизельного пального підвищеної якості на суму 13241880,00 грн. (з ПДВ);

від 13.01.2014 № 39 з ТОВ «Трансбуд-КР» (постачальник) та специфікацію до нього від 16.10.2014 №2 на поставку товару: вапняк гранітний на суму 1018063,50 грн. (з ПДВ);

від 07.03.2014 року № 480 з ТОВ «Ариста КР» » (постачальник) та специфікацію до нього від 03.10.2014 №4 на поставку товару: накладка, підкладка, клема, ізоляція, шайба тощо) на суму 801014,10 грн. (з ПДВ);

від 29.01.2014 № 168 з ТОВ «Промліга» (постачальник) та специфікацію до нього від 15.04.2014 №3 на поставку товару: (термостат, кнопка, зворотній клапан, вимикач регулятора, циліндр, клапан тощо) на суму 101908,80 грн. (з ПДВ);

від 26.12.2014 №1461 з ТОВ «ДМС-Трейд» (постачальник) та специфікацію до нього від 26.12.2014 №1 на поставку товару: (мастило И-40) на суму 385560 грн. (з ПДВ).

За умовами вказаних договорів постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, що належить йому на праві власності, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах договору. На виконання умов договору позивачу поставлено товар, про що свідчать виписані на адресу покупця рахунок на оплату, видаткова накладна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання зазначених договорів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, паспортами якості на товар, паспортом продукції, декларацією про відповідність, сертифікатом відповідності, паспортами радіаційної якості сировини і будівельного матеріалу, сертифікатами якості та комплектності виробів, податковими накладними.

Окрім того, судами констатовано, як вбачається з акта перевірки, відповідачем не спростовується, що на час здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, вони були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, зокрема, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки відповідача щодо нереальності господарської операції між позивачем та зазначеними контрагентами, які мотивовані відсутністю таких документів як сертифікати якості на товар та журналу видачі довіреностей є безпідставними, оскільки зазначені документи в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами, тому їх відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції.

Судами зазначено про необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності у позивача документального підтвердження якості (відповідності) придбаних ТМЦ, що на думку контролюючого органу свідчить про відсутність факту придбання товару, оскільки чинним законодавством не передбачено вимог стосовно обов'язкової сертифікації (оформлення сертифікатів відповідності) щодо товару, який постачався позивачу згідно з договорами. Документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам, про що зазначено у акті приймання продукції (товару) за кількістю та якістю.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, порушення вимог податкового законодавства з боку контрагента чи третьої особи тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру такого доходу, у зв'язку з чим висновки контролюючого органу про заниження суми податку на додану вартість за господарськими відносинами з контрагентами є безпідставними.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій документи, копії яких містяться у матеріалах справи, суди дійшли правомірного висновку, що вони повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, складені і підписані сторонами у відповідності із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Зміст господарських зобов'язань що виникають з укладеного договору не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об'єкт і базу оподаткування ПДВ, що не заперечується відповідачем.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що при дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог до оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність платника податків про зазначення його контрагентами недостовірних відомостей. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування таких обставин.

Верховний Суд звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Наявними в матеріалах справи наданими позивачем документами у повній мірі підтверджуються обставини реального руху активів у процесі здійснення господарських операцій із згаданими контрагентами.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частиною першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 16.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.Я. Олендер

Судді Верховного Суду