Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.05.2018 року у справі №820/680/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа №820/680/16

адміністративне провадження №К/9901/23938/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 (колегія суддів у складі: Бенедик А.П., Мельнікової Л.В., Донець Л.О.) у справі № 820/680/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1, Мінюст), Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (далі - відповідач-2, УПФУ в Московському районі м. Харкова), третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, в якому, з рахуванням уточнених позовних вимог, просив:

стягнути з Мінюсту грошову суму у розмірі 1 467 039,14 грн.;

зобов'язати Мінюст здійснити нарахування та виплату пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 № 72631/10 по справі «Нечепоренко та інші проти України» (далі - рішення ЕСПЛ від 24.10.2013) в частині виконання постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виходячи із розміру 66 449,89 грн. за період з 01.11.2011 по 23.03.2016;

зобов'язати Мінюст здійснити нарахування та виплату пені за несвоєчасне виконання остаточного рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виходячи із розміру 1 467 039,14 грн. за період з 01.01.2012 по день виплати цієї заборгованості;

визнати незаконною бездіяльність УПФУ в Московському районі м. Харкова щодо невиконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання рішення національного суду - постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011по справі № 2-а-6788/2011;

зобов'язати УПФУ в Московському районі м. Харкова видати розпорядження про перерахунок пенсії та розпочати її виплату з 01.11.2016 у розмірі згідно остаточної постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виконати яку зобов'язав Україну своїм остаточним рішенням від 24.10.2013 Європейський суд з прав людини у справі № 72631/10 «Нечепоренко та інші проти України»;

зобов'язати Мінюст та УПФУ в Московському районі м. Харкова у місячний термін з дня набрання цим судовим рішення законної сили подати до суду письмовий звіт про виконання стосовно позивача рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 у повному обсязі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 адміністративний позов задоволено частково:

визнано бездіяльність Мінюсту щодо невиконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання відносно ОСОБА_1 постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011 незаконною;

визнано бездіяльність УПФУ у Московському районі м. Харкова щодо невиконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання рішення, а саме постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011 незаконною;

зобов'язано УПФУ у Московському районі м. Харкова нарахувати та виплатити позивачу пенсію згідно остаточної постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011.

В іншій частині позову в задоволенні вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 скасовано в частині задоволення адміністративного позову та прийнято в цій частині нову, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 змінено з підстав та мотивів відмови у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов'язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС, та перебуває на пенсійному обліку в УПФУ у Московському районі м. Харкова.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до УПФУ у Московському районі м. Харкова про визнання діяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.

Зобов'язано УПФУ у Московському районі м. Харкова здійснити підвищення пенсії на 12% з 09.05.2011 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 894 Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 894) з виплатою недоотриманих сум.

Зобов'язано УПФУ у Московському районі м. Харкова здійснити збільшення позивачу пенсії у 3,5 рази з 09.05.2011 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2005 № 1293 «Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1293) з виплатою недоотриманих сум пенсії.

Зобов'язано УПФУ у Московському районі м. Харкова здійснити підвищення розміру пенсії на коефіцієнт 1,011 з 09.05.2011 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2010 «Про підвищення розмірів пенсій деяким категоріям громадян у зв'язку із зростанням середньомісячної заробітної плати штатного працівника».

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/10/2027 в оскаржуваній частині залишено без змін.

Згідно остаточного рішення ЄСПЛ від 24.10.2013:

1) об'єднано заяви, наведені у Додатку 1 (крім заяви № 44587/12) і оголошено їх неприйнятими;

2) вирішено об'єднати заяви, наведені у Додатку 2;

3) оголошено прийнятними скарги заявників, наведені у Додатку 1, за пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, винесених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах оголошує неприйнятною;

4) Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення пункт 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

5) Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення статті 13 Конвенції;

6) Європейський суд з прав людини постановив що: (а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, за заявами, наведеними у Додатку 2 (за винятком заяви № 54124/11), і пану ОСОБА_5 за заявою № 54124/11, ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Як вбачається з Додатку 2 до остаточного рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 запис № 7, ОСОБА_1 було подано заяву 25.04.2012 (заява № 45587/12) на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011.

На виконання зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 21.11.2013 відкрито виконавче провадження ВП № 40885335.

В ході виконання зазначеного рішення суду на користь позивача здійснено: платіжним дорученням Мінюсту від 10.06.2014 № 1871 перерахування коштів у розмірі 77 686,85 грн. як заборгованість за рішенням національного суду - постанови Московського районного суду від 11.05.2011; платіжним дорученням Мінюсту від 15.07.2014 № 1062 перерахування коштів - еквівалент 2000 євро у розмірі 31 802,10 грн. (справедлива сатисфакція); платіжним дорученням Мінюсту від 12.09.2014 № 5376 перерахування коштів у розмірі 1572,89 грн. - пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Вважаючи, що розрахунок заборгованості виконано невірно, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Мінюсту, Пенсійного фонду України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2015 по справі № 820/5621/15 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Мінюсту щодо невиконання у повному обсязі стосовно ОСОБА_1 постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виконати яку зобов'язав Україну Європейський суд з прав людини своїм остаточним рішенням по справі № 72631/10 «Нечепоренко та інші проти України», щодо не виплати грошової суми у розмірі 16 065,99 грн.; зобов'язано Пенсійний фонд України здійснити перерахунок пенсії позивача згідно до постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виконати яку зобов'язав Україну Європейський суд з прав людини своїм остаточним рішенням по справі № 72631/10 «Нечепоренко та інші проти України» в частині суми у розмірі 16 065,99 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2015 по справі №820/5621/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково:

визнано незаконною бездіяльність Мінюсту щодо невиконання у повному обсязі стосовно ОСОБА_1 постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виконати яку зобов'язав Україну Європейський суд з прав людини своїм остаточним рішенням по справі № 72631/10 «Нечепоренко та інші проти України», а саме: щодо нарахування та виплати грошової суми у розмірі 16 065,99 грн. як недоплаченої ОСОБА_1 пенсії за період з 09.05.2011 по 31.10.2011; щодо нарахування та виплати позивачу підвищення пенсії на 12% відповідно до Постанови № 894 за період з 01.11.2011 по 31.12.2011; щодо нарахування та виплати підвищення пенсії в 3,5 рази відповідно до Постанови № 1293 за період з 01.11.2011 по 31.12.2011; щодо нарахування та виплати позивачу підвищення розміру пенсії на коефіцієнт 1,011 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2010 № 308 «Про підвищення розмірів пенсій деяким категоріям громадян у зв'язку із зростанням середньомісячної заробітної плати штатного працівника» (далі - Постанова № 308) за період з 01.11.2011 по 19.11.2013;

зобов'язано Мінюст вчинити дії по виконанню у повному обсязі стосовно ОСОБА_1 постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виконати яку зобов'язав Україну Європейський суд з прав людини своїм остаточним рішенням по справі № 72631/10 «Нечепоренко та інші проти України», а саме: щодо нарахування та виплати грошової суми у розмірі 16 065,99 грн. як недоплаченої позивачу пенсії за період з 09.05.2011 по 31.10.2011; щодо нарахування та виплати підвищення пенсії на 12% відповідно до Постанови № 894 за період з 01.11.2011 по 31.12.2011; щодо нарахування та виплати підвищення пенсії в 3,5 рази відповідно до Постанови № 1293 за період з 01.11.2011 по 31.12.2011; щодо нарахування та виплати підвищення розміру пенсії на коефіцієнт 1,011 відповідно до Постанови № 308 за період з 01.11.2011 по 19.11.2013. Зобов'язано Мінюст у місячний строк з моменту набрання цим рішенням законної сили подати звіт про виконання даного судового рішення.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Матеріалами справи підтверджено, що в ході виконання зазначеного рішення суду на користь ОСОБА_1 здійснено: платіжним дорученням Мінюсту від 21.03.2016 № 1617 перерахування коштів у розмірі 66 449,89 грн. як виконання рішення ЄСПЛ, стягнення заборгованості за рішенням національного суду - постанови Московського районного суду від 11.05.2011 з урахуванням постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що посилання відповідачів на те, що виконання постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011 обмежується періодами, вказаними у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 по справі № 820/5621/15, а також періодами, у яких були чинними Постанови Кабінету Міністрів України, на підставі яких зобов'язано здійснити перерахунок пенсії, є неправомірним, оскільки у відповідачів були відсутні підстави для довільного тлумачення судових рішень, у тому числі періодів, протягом яких має здійснюватися перерахунок пенсії, а у разі незрозумілості порядку та способу виконання судового рішення мали звернутись до суду із відповідним поданням. В зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання незаконною бездіяльності Мінюсту та УПФУ у Московському районі м. Харкова щодо невиконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання рішення, а саме постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011 та зобов'язання УПФУ у Московському районі м. Харкова нарахувати та виплатити позивачу пенсію згідно остаточної постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність заявлених позовних вимог в частині стягнення з Мінюсту України грошової суми у розмірі 1 467 039.14 грн.; зобов'язання Мінюсту здійснити нарахування та виплату пені за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виходячи із розміру 66 449,89 грн. за період з 01.11.2011 по 23.03.2016; зобов'язання Мінюсту здійснити нарахування та виплату пені за несвоєчасне виконання остаточного рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, виходячи із розміру 1 467 039,14 грн. за період з 01.01.2012 по день виплати цієї заборгованості, оскільки позивачем не оскаржувалася правомірність нарахування пені, а отже, на момент розгляду справи відсутній факт порушення прав позивача з боку відповідача, яке може бути встановлено після здійснення відповідної виплати. Також суд дійшов висновку про відсутність необхідності зобов'язувати суб'єктів владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення відповідно до положень статті 267 КАС України, оскільки це є правом суду, а позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідачі ухилятимуться від виконання рішення суду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав до скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог із прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову, оскільки у відповідачів були відсутні правові підстави для застосування під час нарахування та виплати позивачу пенсії положень нормативно-правових актів, які втратили чинність. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зміни постанови суду першої інстанції в частині підстав та мотивів відмови у задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції прийняв по суті правильне рішення в цій частині, однак із помилковим застосуванням норм права.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у своїй постанові жодним чином не врахувала норми статті 8, частини третьої статті 22, частини першої статті 58 Конституції України, і навпаки, врахувала всі докази представників відповідачів без їхніх посилань на прямі норми Конституції України, а також інші докази, про які вони не згадували, а також проігнорувала норми пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, надавши при цьому пріоритет підзаконному нормативно-правовому акту, а саме: постанові Кабінету Міністрів України від 23.11.20111 № 1210. Крім того, зазначає, що бездіяльністю відповідачів, третьої особи та Законами про Державні бюджети на 2012-2014 роки було порушене його право на соціальний захист, гарантоване статтями 22, 46, 58 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, статтею 2 Загальної Декларації прав людини, пунктом 2 статті 2 та статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, обмеження якого неможливе, враховуючи норми чинного законодавства. Також, вважає, що врахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду України по справі від 16.02.2016 не відповідає обставинам справи, оскільки остаточне рішення ЄСПЛ повинно бути виконане найпізніше, - 24.01.2014.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є правомірним, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 17.02.2016 по справі № 21-0908/2465/2012, з 01.01.2012 нарахування і виплата пенсії має здійснюватись у розмірі, встановленому Законом України від 22.12.2011 № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1210) , оскільки за загальним правилом дії норм права у часі, Закон № 4282-VI був прийнятий пізніше Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на виконання даного Закону Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, то саме положення Закону № 4282-VI та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до частини другої статті 161 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06.12.2012 № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік», пунктом 4 Перехідних положень якого, зокрема, встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20,23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України 2013 рік.

Також, Законом України від 31.07.2014 № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», розділ Прикінцеві положення Закону № 719-VII доповнено пунктом 6-7, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.

Крім того, підпунктами 9, 13 пункту 4 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», змінено норми щодо пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, дозволено порядок та виплату таких пенсій встановлювати Кабінету Міністрів України.

Вказані норми Законів неконституційними не визнавались та їх дія не зупинялась.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 01.01.2012 основна пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, виплачувалась позивачу в розмірах, передбачених Постановою № 1210, яка є чинною.

Також, встановлено, що твердження позивача щодо наявності незаконної бездіяльності відповідачів в частині виконання рішення суду фактично зводиться до незгоди із застосуванням під час розрахунку та проведення з 01.01.2012 йому пенсії положень Постанови № 1210 замість Закону України «Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також непроведення нарахування та виплати підвищення пенсії після 01.01.2012 на 12% відповідно до Постанови № 894, підвищення пенсії після 01.01.2012 в 3,5 рази відповідно до Постанови № 1293 та підвищення розміру пенсії після 19.11.2013 на коефіцієнт 1,011 відповідно до Постанови № 308.

Таким чином, зазначені постанови Кабінету Міністрів України були чинними на час винесення постанови Московським районним судом м. Харкова від 11.05.2011.

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 894 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої позивачу за рішенням суду підвищено пенсію на 12 %, втратила чинність 01.01.2012 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210.

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2005 № 1293 «Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої позивачу за рішенням суду збільшено пенсію в 3,5 рази, втратила чинність 01.01.2012 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210.

Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.2010 року № 308 «Про підвищення розмірів пенсій деяким категоріям громадян у зв'язку із зростанням середньомісячної заробітної плати штатного працівника», відповідно до якої ОСОБА_1 за рішенням суду проведено підвищення розміру на коефіцієнт 1,011, втратила чинність 19.11.2013 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 795.

Крім того, Харківський апеляційний адміністративний суд у постанові від 04.11.2015 по справі № 820/5621/15 дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати йому підвищення пенсії після 01.01.2012 на 12% відповідно до Постанови № 894, підвищення пенсії після 01.01.2012 в 3,5 рази відповідно до Постанови № 1293, підвищення розміру пенсії після 19.11.2013 на коефіцієнт 1,011 відповідно до Постанови № 308, враховуючи що зазначені постанови Кабінету Міністрів України втратили чинність із зазначених дат, відповідно. Вказана постанова суду набрала законної сили, доказів її скасування матеріали справи не містять.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Рішення суду набирає чинності і діє до фактичної зміни обставин чи зміни правового регулювання питання його виконання.

У розділі 2 рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), суд зазначив, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України принцип дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

У пункті 21 рішення від 03.06.2014 у справі «Великода проти України» (заява №43331/12) щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19.01.2010 після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010, і таким чином для скарги немає підстав.

Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічний висновок зроблений в рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011.

Щодо посилання скаржника на те, що до його позову не можуть бути застосовані рішення Європейського суду з прав людини, які були прийнятті після рішення від 24.10.2013 по справі «Нечепоренко та інші проти України», колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки у частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України). Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 8 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Відповідно до частини другої статті 8 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, які є обов'язковими для національного суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у УПФУ у Московському районі м. Харкова були відсутні підстави для застосування під час нарахування та виплати позивачу пенсії положень нормативно-правових актів, які втратили чинність.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність в діях УПФУ у Московському районі м. Харкова незаконної бездіяльності щодо невиконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання рішення, а саме постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, відсутність правових підстав для зобов'язання УПФУ у Московському районі м. Харкова нарахувати та виплатити позивачу пенсію згідно остаточної постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011, та невстановлення незаконної бездіяльності Мінюсту щодо невиконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 в частині виконання відносно позивача постанови Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 по справі № 2-а-6788/2011.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 у справі № 820/680/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: В.М. Бевзенко О.В. Білоус