Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №815/3147/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №815/3147/17

адміністративне провадження №К/9901/4633/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 року (суддя Свида Л.І.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 року (судді: Бітова А.І., Лук'янчук О.В., Ступакова І.Г.)

у справі № 815/3147/17

за позовом Приватного підприємства «Євро Пласт»

до Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Приватне підприємство «Євро Пласт» (далі - позивач, ПП «Євро Пласт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДФС в Одеській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0011861402 від 30 травня 2017 року, яким до позивача застосована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 245 868,38 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 року адміністративний позов задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області №0011861402 від 30 травня 2017 року.

У касаційній скарзі ДФС просить суд скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон № 185/94-ВР), частину 4 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ст.ст. 51, 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень), підпункту 75.1.2 пункту 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК, у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір). Доводи касаційної скарги зводяться до того, що постановами Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» строки імпортних операцій на відміну від ЗУ № 185 обмежені до 90 днів, отже наслідками нарахування пені є порушення строків надходження товару за контрактами, що підтверджено митними деклараціями.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2017 року касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.345 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

З огляду на відсутність клопотань від учасників справи про розгляд за їх участю, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

ПП «Євро Пласт» знаходиться на обліку як платник податків в Чорноморській ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, основними видами діяльності підприємства є виробництво будівельних виробів, плит, листів, труб, профілів, тари з пластмас.

ГУ ДФС в Одеській області в період з 27 квітня 2017 року по 05 травня 2017 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Євро Пласт» з питання дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за контрактом №ТR20150730 від 30 липня 2015 року та угодою №б/н від 13 серпня 2015 року, за результатами якої складений акт перевірки №421/15-32-14-02/36249547 від 15 травня 2017 року.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині недотримання законодавчо встановлених термінів розрахунків в сумі 71 522 доларів США по контракту № ТR20150730 від 30 липня 2015 року, укладеному з компанією JIANGSU TURUI MACHINERY CO., LTD, Китай та в сумі 8200 доларів США по угоді №б/н від 13 серпня 2015 року, укладеній з компанією N.A. ROTO MACHINES & MOULDS INDIA, Індія.

Позивач не погодився з висновком акту перевірки №421/15-32-14-02/36249547 від 15 травня 2017 року та подав свої заперечення до ГУ ДФС в Одеській області, однак за результатами розгляду заперечень висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі виявлених порушень, ГУ ДФС в Одеській області направлене позивачу податкове повідомлення-рішення №0011861402 від 30 травня 2017 року, яким до позивача застосована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 245 868,38 грн.

Як вбачається з розрахунку пені, фактичною підставою для нарахування позивачу суми грошового зобов'язання із пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності, стало порушення строків імпортних операцій за контрактами, в межах 90 днів (передбачених постановами НБУ).

Позивач вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати термін 180 днів, передбачений Законом України № 185. З приводу правомірності чого виник спір.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що постанови Правління Національного банку України щодо запровадження 90 денного строку здійснення розрахунків в іноземній валюті за своєю правовою силою у ієрархії правових актів є нижчими ніж закон, а тому, для покладання обов'язку щодо їх виконання на особу, слід встановити, що вказані нормативні акти були доведені до особи у той самий спосіб та порядок, що і оприлюднюються закони, а під час розгляду справи, відповідач не надав доказів, що постанови Правління Національного банку України були оприлюднені та доведені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в порядок та спосіб, що були не гіршими тих, які визначені для оприлюднення Законів України.

Суди першої та апеляційної інстанції посилались на те, що аналогічну правову позицію з даного спірного питання вже неодноразово висловлював і Вищий адміністративний суд України, зокрема, в ухвалі від 31 березня 2015 року по справі №К/800/21333/14).

При цьому суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що розрахунок по контракту та по додатковій угоді до контракту було здійснено протягом 90 календарних днів з моменту здійснення авансового внеску.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 2 Закону № 185/94-ВР, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно частини четвертої статті 2 Закону №185/94-ВР Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті (частина четверта цієї статті).

Пунктом 1 постанов Правління Національного банку України № 354 від 03.06.2015 (діяла з 04.06.2015 до 03.09.2015) та № 581 від 03.09.2015 (діяла з 04.09.2015 по 04.12.2015) «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Тобто з наведеного вбачається, що строк розрахунку, встановлений постановою НБУ, є тимчасовим та не може діяти постійно у часі, навіть якщо встановлений різними постановами НБУ. У ті дні, коли постанова НБУ не діє, вступає в силу дія законодавчо встановленого строку розрахунків - 180 днів.

Згідно ст. 56 Закону України "Про національний банк України", Постанови Правління НБУ не потребують реєстрації у Міністерстві юстиції України, а набирають чинності з моменту їх оприлюднення у центральних засобах масової інформації чи на першій сторінці офіційного Інтернет-представництва НБУ, тобто у спосіб, який значно обмеженіший ніж спосіб оприлюднення Законів України, який визначений Конституцією України.

Вказані постанови Правління Національного банку України діяли в період укладення позивачем контрактів та угоди, а також в період внесення авансового внеску за товар.

Отже, з врахуванням ч. 4 статті 2 Закону №185/94-ВР до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги постанов НБУ в частині строків розрахунків за операціями з імпорту товарів, передбачених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

При цьому у разі наявності перевищення такого граничного строку вимагається отримання резидентом висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Положення абзаців 2-4 статті 4 Закону № 185/94 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначають підстави поновлення та зупинення перебігу строків, передбачених статтею 2 цього Закону, а саме:

- у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

- у разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

- у разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Відповідно до частин першої, п'ятої статті 4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Тобто порушення резидентами строків розрахунків, вчинених поза межами встановлених на виконання ЗУ № 185 постановами уповноважених банків України строків, тягнуть за собою відповідальність, передбачену ст. 4 Закону № 185/94-ВР.

Як встановлено судами, між ПП «Євро Пласт» та Компанією JIANGSU TURUI MACHINERY CO., LTD, Китай, 30 липня 2015 року укладений контракт № ТR20150730 на суму 75 158 доларів США.

17 листопада 2015 року між ПП «Євро Пласт» та Компанією JIANGSU TURUI MACHINERY CO., LTD, Китай, було укладено додаткову угоду до контракту №ТR20150730, згідно якої сума контракту була збільшена до 95 446 доларів США..

Платіжними дорученнями від 26 серпня 2015 року на суму 22 548 доларів США, від 13 жовтня 2015 року на суму 10 000 доларів США, від 30 жовтня 2015 року на суму 25 000 доларів США, від 18 листопада 2015 року на суму 17 610 доларів США, від 01 грудня 2015 року на суму 20 288 доларів США підтверджується здійснення платежів за контрактом №ТR20150730 від 30 липня 2015 року.

Крім того, між ПП «Євро Пласт» та Компанією N.A. ROTO MACHINES & MOULDS INDIA, Індія, 13 серпня 2015 року укладена угода №б/н на суму 8 200 доларів США.

Платіжним дорученням від 22 вересня 2015 року на суму 8 200 доларів США підтверджується здійснення платежу за угодою №б/н від 13 серпня 2015 року.

Як вбачається з акту перевірки та розрахунку пені, наявного в матеріалах справи, надходження товару за контрактом від 30.07.2015 року у відповідності до митних декларацій відбулось: 4.01.2016 року, 30.03.2016 року, а по угоді від 13 серпня 2015 року, надходження товару відбулось 19.01.2016 року (декларація № 500060703/2016/000502), тобто з порушенням 90 денного строку, встановленого від сплати авансового внеску позивачем за товар.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції дав оцінку тому, що розрахунок по вищезазначеним контрактам та додатковій угоді було здійснено протягом 90 календарних днів з моменту здійснення авансового внеску.

Проте судами першої та апеляційної інстанції при розгляді даної справи не було враховано, що дотримання резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону в розрізі постанов НБУ включає в себе не тільки сплату авансового внеску, а й фактичне надходження товару у строк, протягом 90 календарних днів з моменту здійснення позивачем авансового внеску, з огляду на що, судами не надано належну оцінку наявним в матеріалах справи митним деклараціям, які підтверджують момент перетину товаром митного кордону України у строк, за недотримання якого, позивачу нарахована пеня.

Водночас суд не приймає до уваги посилання суду апеляційної інстанції про застосування до цих правовідносин висновку у справі ВАС України № 862/802/14 (К/800/21333/14), оскільки у відповідності до вимог статті 244-2 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017), тільки висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права має враховуватись судами при застосуванні таких норм права.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті).

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

У зв'язку з порушенням судами норм процесуального права, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції, та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, вказаних в мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 року у справі № 815/3147/17, задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 року у справі № 815/3147/17, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко