Історія справи

Постанова КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №806/70/17
Ухвала КАС ВП від 18.03.2019 року у справі №806/70/17
Ухвала КАС ВП від 04.02.2018 року у справі №806/70/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

23 квітня 2019 року

справа №806/70/17

адміністративне провадження №К/9901/7305/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у складі судді Семенюка М.М.

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2019 року у складі суддів Совгири Д.І., Курка О.П., Матохнюка Д.Б.

у справі № 806/70/17

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

3 січня 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Підприємець, позивач у справі) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, з мотивів безпідставності його прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами різних інстанцій неодноразово, судові рішення, які є предметом цього касаційного перегляду прийняті в порядку нового розгляду на виконання постанови Верховного Суду від 13 лютого 2018 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що витрати в сумі 1974827,08 грн не пов'язані з отриманням доходу в господарській діяльності Підприємця, а тому, беручи до уваги порушення позивачем підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

15 березня 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на касаційну скаргу податковий орган зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться виключно до повторювання доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та з питань дотримання вимог Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з 1 січня 2014 року по 3 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт № 2086/1302/2077814439 від 24 листопада 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пункту 177.2, пункту 177.4.4 пункту 177.4, статті 177 Податкового кодексу України в періоді з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року занижено податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності на 394 965,41 грн за 2015 рік.

На підставі акта прийнято податкове повідомлення - рішення №0011561302 від 14 грудня 2016 року, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, що підлягає сплаті до бюджету 592448,11 грн в т.ч. сума грошового зобов'язання за податковими зобов'язаннями - 394965,41 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 197482,70 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, яка діяла на момент перевірки) встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

За приписами підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем надано книгу обліку доходів і витрат, в якій відображено, серед інших доходів і витрат, витрати, пов'язані з одержанням доходу у грудні 2015 року в розмірі 1974827,08 грн.

Дана сума віднесена платником податків до цих витрат на підставі акта на списання гранітних виробів від 31 грудня 2015 року, з якого вбачається, що у серпні-грудні 2015 року позивачем використана певна кількість матеріалів та виробів на облаштування території, добудову цехів №5, №6, №7, реконструкцію будівлі матеріального складу (бруківка термопиляна різного походження та у певній кількості (м2), бордюр пиляний, скульптури, плити накривочні, бут гранітний, брекчія гранітна), а також на облаштування виставочного залу (каміни мармурові, кіот мармуровий, статуетки, мармурове панно, вази гранітні, пам'ятна дошка, колони мармурові).

При розгляді справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що, позивачем не надано доказів, що списані за актом від 31 грудня 2015 року гранітні вироби використовувались для ремонту та експлуатації майна, що використовується в господарській діяльності.

Посилання позивача на те, що при передачі демонстраційних зразків товару у виставковий зал вказана продукція списується як така, що використана у господарській діяльності є недоведеним з огляду на те, що за положеннями частини третьої статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-14 суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності, в сам товар кам'яні вироби, переданий для експлуатації для облаштування виставкового залу не є малоцінним та швидкозношуваним, що втрачає свою цінність після демонстрації.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з думкою судів попередніх інстанцій що витрати в сумі 1974827,08 грн не пов'язані з отриманням доходу в господарській діяльності позивача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться виключно до повторення доводів позову та апеляційної скарги, яким надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2019 року у справі № 806/70/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер