Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2018 Київ К/9901/2246/17 810/4072/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги касаційної скарги Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (суддя Сакевич Ж.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року (судді Губська О.А., Парінов А.Б., Беспалов О.О.)

у справі № 810/4072/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полар Сіфуд Україна»

до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Полар Сіфуд Україна» (далі Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі ДПІ) від 13.07.2016.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що під час проведеної у червні 2016 перевірки ДПІ безпідставно дійшло висновку про те, що внаслідок допущених Товариством порушень вимог Податкового Кодексу України було допущено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2013-2015 роки в розмірі 16 945 грн.

Вважаючи, що Товариством не було порушено вимог чинного законодавства, позивач просив задовольнити позов.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року, позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 13.07.2016р. №0023611701;

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 13.07.2016 №0023601701 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 28 230, 50 грн., з яких сума основного зобов'язання складає 16 163,00 грн., сума штрафних санкцій - 12 067,50 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь Товариства судовий збір у розмірі 1 336, 66 грн.

Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати в частині задоволених позивних вимог та повністю відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Товариство відзиву на касаційну скаргу не надало.

22.12.2017 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної ДПІ перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 складено акт від 29.06.2016 №79/10-36-14-01-13/38393029, в якому, крім іншого, зазначено, що під час перевірки встановлено порушення:

пп. 164.2.17 п.164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2013-2015 роки в розмірі 16 945,00 грн.;

пп. "б" п. 176.2 ст.176 ПК України - надання форми 1ДФ за 2013 рік до ДПІ з недостовірними відомостями суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, а саме не відображено грошові кошти, виплачені СГД-ФО за придбаний товар;

ч. 1 п.1 ст. 7, п.1, п.2, п.5 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого встановлено заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2013, 2015 роки в розмірі 17 202 грн.;

пп. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділ 10 Розділу ХХ, пп.168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору в розмірі 1161 грн.

На підставі акту ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

форми "Д" від 13.07.2016 №0023601701, яким позивачу за встановлене порушення пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 29 208 грн., з яких сума податкового зобов'язання складає 16945 грн., сума штрафних санкцій - 12 263 грн.;

форми "Д" від 13.07.2016 №0023611701, яким позивачу за встановлене порушення пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 гл. 4 ПК України визначено грошове зобов'язання з військового збору у сумі 1977 грн., з яких сума податкового зобов'язання складає 1 161 грн., сума штрафних санкцій - 816 грн.,

Свої дії щодо цього відповідач мотивує тим, що Товариство, як податковий агент, не утримав податок із суми доходу при здійсненні господарських відносин з фізичними особами-підприємцями та з доходу, отриманого як додаткове благо директором Товариства. Також позивачем не здійснено утримання та перерахування військового збору з перерахованих грошових коштів вищезгаданим особам та доходу, отриманого як додаткове благо директором Товариства.

Спірні правовідносини внормовано положеннями Податкового Кодексу України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в редакції що була чинною на момент їх виникнення.

Під час розгляду справи судами правильно застосовано приписи п. 1 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства які використовують працю фізичних осіб за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Оскільки з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що послуги (роботи), які виконувались вищезгаданими особами за цивільно-правовими угодами з позивачем, відповідають видам діяльності фізичної особи-підприємця; надані Товариством документи первинного бухгалтерського обліку, складені на виконання цієї операції, оформлено належним чином; а факт подальшого використання Товариством отриманого за угодами у своїй господарській діяльності не заперечується самим відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності у позивача обов'язку утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб, а відтак і військовий збір. Наведене дає підстави вважати відсутніми в діяльності Товариства порушень, зазначених в статтях 164,168 ПК України.

Також правильними є висновки судів про те, що оплата телекомунікаційних послуг, які використовував директор Товариства, та оплата його відряджень, здійснювалась у зв'язку з виконанням останнім своїх трудових обов'язків під час господарської діяльності Товариства.

Натомість, в порушення приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне, тобто те, що відображені в акті перевірки витрати було здійснено не в зв'язку з господарською діяльністю Товариства, а зазначені суми є додатковим благом, отриманим директором Товариства.

Суди попередніх інстанцій, здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів та надавши їм правильну оцінку, дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову в частині, що стосується виконання господарських угод укладених між Товариством та фізичними особами-підприємцями, та щодо витрат, понесених на оплату телекомунікаційних послуг і відряджень.

Доводи касаційної скарги ДПІ не спростовують правильність доводів якими мотивовано судові рішення, не дають підстав вважати висновки судів помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер