Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.10.2018 року у справі №820/6879/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2018 року

Київ

справа №820/6879/16

адміністративне провадження №К/9901/32846/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Лях О.П., судді - Старосуд М.І., Яковенко М.М.)

у справі № 820/6879/16

за позовом ОСОБА_2

до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2016 № 00007/1304 на суму 8333,33 гривень та № 00105/1304 на суму 25000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, а тому вважає, що вони підлягають скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2017 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 25.04.2016 №00007/1304 на суму 8333,33 гривень та № 00105/1304 на суму 25000,00 гривень й стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 551,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань ОДПІ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що висновки податкового органу про те, що у позивача у 2016 році виник обов'язок зі сплати транспортного податку на підставі статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є помилковими, оскільки, виходячи з приписів статей 8, 10 ПК України, ставка транспортного податку лише визначається ПК України, а повноваження щодо її встановлення на території певних громад належать до відповідних сільських, селищних, міських рад. Також суд зауважив, що у разі стягнення податкових зобов'язань з транспортного податку за 2015 рік саме 2015 рік виступає як плановий період, а 2016 рік як бюджетний, а у разі визначення грошових зобов'язань з транспортного податку за 2016 рік саме 2016 рік виступає плановим, а 2017 рік - бюджетним періодом. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки рішення міської ради про встановлення транспортного податку прийняті у 2015/2016 роках та оприлюдненню підлягали до 15 липня 2015/2016 років, то, виходячи з вимог пункту 12.5 статті 12 ПК України, встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016/2017 років, відповідно, тому застосування його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016/2017 років.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2017 скасовано й прийнято нову постанову, якою відмовлено в позові.

Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що транспортний податок, незважаючи на те, що він відноситься до місцевого податку, його справляння та зарахування провадиться до місцевого бюджету, в той же час не є таким, що встановлений саме місцевим органом самоврядування, а є таким, що визначний та встановлений Верховною Радою України, яка має відповідні повноваження на це. Такі повноваження на встановлення податку з усіма його критеріями та елементами є виключною компетенцією цього органу. Таке регулювання суспільних відносин між відповідними суб'єктами органів влади в сфері податків та зборів, час їх застосування має різне правове навантаження та сферу правового впливу на такі відносини.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2017.

14.06.2017 Вищий адміністративний суд України ухвалою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2

03.03.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, що діє з 15.12.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України передбачено, що касаційні скарги на судові рішення в адміні-стративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині нарахування транспортного податку за 2015 рік, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції частковому скасуванню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач є власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, моделі GL 550, об'єм двигуна 4663 куб. см, рік випуску 2013, дата першої державної реєстрації якого здійснена 19.03.2015, а за позивачем - 17.09.2015, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

25.04.2016 ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок: №00007/1304 за вересень-грудень 2015 року у розмірі 8333,30 гривень; № 00105/1304 за 2016 рік у розмірі 25000 гривень.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією та ПК України в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

Відповідно до п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Підпунктом 267.2.1 п. 267.2 вказаної статті встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 ст.267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у 2015 році є протиправним та таким, що суперечить принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України, виходячи з наступного.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України. Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до статті 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного. Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судом першої інстанції під час розгляду справи, але не враховано судом апеляційної інстанції.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 № 00007/1304 та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 8333,33 гривень.

У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік та наявність підстав для визнання протиправним й скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 №00007/1304 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання за вересень - грудень 2015 року в розмірі 8333,30 гривень.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 № 00105/1304 колегія суддів зазначає наступне.

04.12.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про вне-сення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII, що набрав чинності 01.01.2016 (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у ПК України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.

Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції Закону №909-VII), об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України № 909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше 5 років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, що вірно враховано судом апеляційної інстанції.

Крім того, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Виходячи з системного аналізу вищевикладеного, колегія суддів вважає, що законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що зі змісту пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

Межі повноважень контролюючого органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація.

Згідно з інформацією, наведеною на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, керуючись наданим на веб-сайті розрахунком середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей оподаткування транспортним податком, що проводиться відповідно до п. 267.2 ст. 267 ПК України за Методикою, середньоринкова вартість автомобіля позивача марки MERCEDES-BENZ, моделі GL 550, об'єм двигуна 4663 куб. см, рік випуску 2013, дата першої державної реєстрації якого здійснена 19.03.2015, а за позивачем - 17.09.2015, реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта коригування ринкової ціни автомобіля залежно від строку експлуатації транспортного засобу у роках та коефіцієнта коригування ринкової ціни залежно від пробігу транспортного засобу становить 1183686,26 гривень, що є більшою, ніж установлений законодавством рівень (750 розмірів мінімальної заробітної плати: 1378*750=1033500 гривень).

Середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у п. 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів).

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що належний позивачу на праві приватної власності автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, тому у ОДПІ правомірно прийняла податкове повідомлення-рішення від 25.04.2016 № 00105/1304.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі ст. 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що при ухваленні постанови суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині неправильного тлумачення закону, що є підставою для скасування цього рішення в частині, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 №00007/1304 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок у розмірі 8333,30 гривень, а тому касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 скасувати в частині відмови у позові щодо скасування податкового повідомлення-рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 25.04.2016 № 00007/1304 на суму 8333,30 гривень.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2017 залишити в силі в частині скасування податкового повідомлення-рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 25.04.2016 № 00007/1304 на суму 8333,33 гривень.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова