Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року

Київ

справа №822/3362/15

адміністративне провадження №К/9901/3078/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - Уповноважена особа) на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року (судді Залімський І.Г., Сушко О.О., Смілянець Е.С.) у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - Банк) до державних реєстраторів реєстраційної служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції (далі - державний реєстратор, Реєстраційна служба відповідно) ОСОБА_1, ОСОБА_2, Реєстраційної служби, третя особа - відкрите акціонерне товариство «Кам'янець-Подільський комбінат хлібопродуктів» (далі - ВАТ) в особі розпорядника майна Герасименко Ірини Іванівни, про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У серпні 2015 року Банк звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора ОСОБА_1 від 09 червня 2015 року № 21914800 про реєстрацію права власності на реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 653745268104, об'єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, будівля пекарні з магазином, об'єкт житлової нерухомості: Ні, за адресою: АДРЕСА_1 номер запису про право власності 9960028, власник майна: ВАТ;

- зобов'язати Реєстраційну службу скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 653745268104;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора ОСОБА_2 від 09 червня 2015 року № 21910260 про реєстрацію права власності на реєстраційний номер 653614268104, об'єкт нерухомого майна: незавершене будівництво, склад (модуль), об'єкт житлової нерухомості: Ні, за адресою: АДРЕСА_1 номер запису про право власності 9957871, власник майна: ВАТ;

- зобов'язати Реєстраційну службу скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 653614268104.

На обґрунтування позову зазначив, що на час проведення реєстрації права власності на все майно ВАТ було накладено арешт за №№ 9912103, 9958405, 9960175, 9911939 на підставі ухвал Господарського суду Хмельницької області від 13 липня 2007 року у справі № 3/201-Б; за №№ 9912348, 9958050, 9960067, 9912326 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 березня 2012 року (ВП № 29306640).

15 червня 2015 року Господарський суд Хмельницької області зняв арешт із зазначеного майна, а державна реєстрація проведена 09 червня 2015 року на підставі архівної виписки з рішення Кам'янець-Подільської міської ради від 18 травня 2015 року № 10/04-20.

Позивач також послався на те, що 26 лютого 2015 року Господарський суд Хмельницької області у справі № 924/642/14 ухвалив рішення, яким в рахунок погашення кредитної заборгованості звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 11,4016 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та комплекс будівель загальною площею 40471,5 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом визнання права власності за Банком (м. Київ, вул. Артема, 60, [код ЄДРПОУ 09807856]).

Таким чином, як зазначив позивач, розпорядник ВАТ зареєстрував право власності на два окремі об'єкти на підставі архівної виписки з рішення Кам'янець-Подільської міської ради від 18 травня 2015 року № 10/04-20 на земельній ділянці, яка є власністю Банку, та самовільно зареєстрував ці окремі об'єкти, що також є власністю Банку.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2015 року позов задовольнив частково.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 24 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив із того, що для проведення державної реєстрації речових прав на спірні об'єкти незавершеного будівництва, заявник подав до Реєстраційної служби усі необхідні документи, передбачені пунктом 83 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. У ході реєстрації цих об'єктів державні реєстратор встановили відсутність державної реєстрації права власності на ці об'єкти у Державному реєстрі прав, а також не встановили наявність заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ВАТ. Оскільки позивач оспорює правомірність дій та рішень державних реєстраторів щодо реєстрації права власності ВАТ на об'єкти нерухомого майна, право власності на які не визнано за Банком згідно з рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26 лютого 2015 року у справі № 924/642/14 чи згідно з іншим документом або судовим рішенням, суд зробив висновок, що позивач не довів, а з матеріалів справи не вбачається, порушення його прав спірними діями та рішеннями відповідачів.

Уповноважена особа не погодилася із рішенням суду апеляційної інстанції і 14 грудня 2015 року звернулася із касаційною скаргою про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначено доводи аналогічні тим, що містяться у позовній заяві.

Жоден із учасників справи не прибув у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання. Неприбуття учасників справи у судове засідання відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) уможливлює розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі, як випливає зі змісту її фактичних обставин, були реєстраційні дії із державної реєстрації за заявником права приватної власності на об'єкти незавершеного будівництва за вказаною вище адресою.

Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб'єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

Як видно зі змісту позовної заяви, Банк фактично оспорює державну реєстрацію за ВАТ права приватної власності на спірні об'єкти незавершеного будівництва, оскільки вважає, що на це майно відповідно до рішення Господарського суду Хмельницької області від 26 лютого 2015 року (справа № 924/642/14), як предмет іпотеки, звернуто стягнення на їх користь. Розпорядник майна (ВАТ) своїми неправомірними діями заважає Банку на підставі судових рішень реалізувати та зареєструвати право власності на ці об'єкти за собою.

Отже, у цій справі фактично існує спір про цивільне право.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у чинній на сьогоднішній день редакції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Банку до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній на сьогодні редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, про перегляд рішення суду апеляційної інстанції в якій подано скаргу, спір стосується не стільки правомірності дій державних реєстраторів щодо реєстрації права власності на об'єкти незавершеного будівництва, скільки фактичного набуття права власності на ці об'єкти третьою особою ВАТ, володіння ними та користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, яке, на думку позивача, передано йому (третій особі) у власність з порушенням установленого порядку, що унеможливлює визнання його користувачем цих об'єктів.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засадам.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

У цьому спорі правові висновки виводилися з того, що державні реєстратори, Реєстраційна служба, коли зареєстрували право власності на об'єкти незакінченого будівництва за третьою особою - ВАТ, не здійснювали владних управлінських функції, спрямованих проти позивача - Банку, оскільки було встановлено, що провадять реєстраційні дії винятково стосовно об'єктів права власності ВАТ, а не об'єктів власності, право на які заявляє Банк. Не заперечувалося, що реєстраційними діями охоплювалися або можуть охоплюватися різні об'єкти власності. Виокремлювалося, що позивач не навів і суд не встановив охоронюваного законом інтересу позивача у цих правовідносинах. Попри це, фактично не нехтується твердження (претензія) Банку про реєстрацію права власності за ВАТ на окремі об'єкти майна, яке одночасно за рішенням суду належить Банку. Інакше кажучи, фактично було визнано про існування спору між Банком та третьою особою щодо права власності на об'єкти незавершеного будівництва.

З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішень суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Реєстраційна служба, стосується відносин щодо власності третьої особи на спірні об'єкти незавершеного будівництва і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Подібного змісту правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга Уповноваженої особи підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року скасувати і закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко