Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.04.2018 року у справі №812/1673/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

22 травня 2018 року

справа №812/1673/17

адміністративне провадження №К/9901/46455/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., Ястровобої Л.В. у справі № 812/1673/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Лисичанськвугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Вузол виробничо-технологічного зв'язку" до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про часткове скасування рішення № 196/1302 від 28 березня 2016 року,

У С Т А Н О В И В :

09 листопада 2017 року Публічне акціонерне товариство "Лисичанськвугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Вузол виробничо-технологічного зв'язку" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило скасувати частково рішення податкового органу від 28 березня 2016 року № 196/1302, яким до Товариства застосовані штрафні санкцій та нарахована пеня за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 90 103 грн 42 коп., з мотивів протиправності його прийняття.

11 грудня 2017 року Луганський окружний адміністративний суд ухвалою адміністративний позов Товариства залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду встановленого частиною четвертою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

26 лютого 2018 року Донецький апеляційний адміністративний суд постановою скасував ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, справу направив до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована висновком про те, що оскільки рішення від 28 березня 2016 року № 196/1302 прийнято контролюючим органом на виконання своїх повноважень щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених Податковим кодексом України, застосуванню підлягають строки встановлені саме нормами цього Кодексу, зокрема пунктом 56.18 статті 56, статтею 102, які визначають, що платник податків має право оскаржити в суді рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення, але з урахуванням строків давності - 1095 днів.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на невірне застосування судом норм матеріального та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову цього суду, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

У касаційній скарзі податковий орган здійснив аналіз норм Податкового кодексу України (пунктів 1.1., 1.3 статті 1, пункту 5.1 статті 5, пунктів 56.18, 56.21 статті 56 цього кодексу) та норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (пунктів 2 , 3 частини першої статті 1, частини другої статті 2, статей 12, 13, 13 цього Закону) та дійшов висновку, що строк 1095 днів, визначений статтею 102 Податкового кодексу України, може бути застосований виключно до правовідносин, що виникають у сфері оподаткування, у зв'язку із оскарженням рішень контролюючого органу, що стосуються прав та обов'язків платників податків. Обов'язок щодо сплати єдиного внеску жодного відношення до оподаткування не має.

Крім іншого касаційна скарга утримує в собі доводи податкового органу щодо протиправності ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року про відмову у задоволенні клопотання про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, ухвали цього суду від 12 лютого 2018 року про поновлення строків на подання апеляційної скарги, які є безпідставними з огляду на те, що ці процесуальні рішення не можуть бути предметом касаційного оскарження відповідно до приписів статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від Товариства до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанції.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Спірним питанням в межах цих правовідносин є визначення строку звернення до суду щодо оскарження рішення податкового органу, яке визначає відповідальність за порушення Закону № 2464-VI.

За позицією позивача, з якою погодився суд апеляційної інстанції, для звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження рішення податкового органу від 28 березня 2016 року № 196/1302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску повинен застосовуватись строк 1095 днів, визначений нормами Податкового кодексу України.

Суд вважає такий висновок помилковим з огляду на аналіз положень Закону № 2464-VI, Податкового кодексу України в частині сфери їх правового регулювання, повноважень суб'єкта владних повноважень.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).

За положеннями частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються зокрема принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями статті 1 Закону № 2464-VI є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обов'язки органів доходів і зборів визначені статтями 12, 13, 14 Закону № 2464-VI.

Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI.

За положеннями пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України, цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цей Кодекс не регулює питання зокрема погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 1.3 статті 1 Податкового кодексу України).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що єдиний внесок, його правова природа, мета та сфера регулювання тощо складають окремий правовий інститут. Нарахування, обчислення, сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідальність за порушення строків його сплати регулюються виключно Законом № 2464-VI, натомість положення Податкового кодексу України жодного відношення до спірного рішення суб'єкта владних повноважень не мають.

Буквальне тлумачення пункту 56.18 статті 56, статті 102 Податкового кодексу України, на положеннях яких висновувався суд апеляційної інстанції, дає підстави для висновку, що ці норми застосовуються виключно до платників податків, яких в жодному разі не можна ототожнювати із платниками єдиного внеску. Рішення органу доходів і зборів щодо сплати єдиного внеску (вимоги), рівно як і рішення про застосування штрафу за порушення вимог Закону № 2464-VI, які складаються відносно платників єдиного внеску на підставі статті 25 цього Закону, жодного відношення до оподаткування (сплати податків) не мають.

Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону № 2464-VI, строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.

Натомість, частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини четвертої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини п'ятої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Судом першої інстанції встановлено, що спірне рішення суб'єкта владних повноважень отримано Товариством 31 березня 2016 року, що підтверджується вхідним штампом підприємства та визнається позивачем.

22 квітня 2016 року рішенням податкового органу № 197/10/12-32-10-01-09 скаргу Товариства залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строків адміністративного оскарження (зазначене рішення отримано позивачем 22 квітня 2016 року).

Відтак, суд першої інстанції правильно установив, що строк звернення до суду з даним адміністративним позовом у відповідності до вимог частини четвертої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України сплинув 22 травня 2016 року, тоді як з адміністративним позовом позивач звернувся 13 листопада 2017 року.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї документів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Судом першої інстанції не встановлено поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з огляду на відсутність жодних належних доказів, які б свідчили про неможливість вчасного звернення Товариства до суду.

В межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону, зазначене є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у справі № 812/1673/17 скасувати, залишивши в силі ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер