Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №826/24893/15

адміністративне провадження №К/9901/12111/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року (головуючий суддя - Старова Н.Е., судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.)

у справі № 826/24893/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - відповідач, ГУДМС в м.Києві), треті особи: ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідача скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 ;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2016 року скасовано, та прийнято ухвалу, якою провадження у справі закрито.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки, реєстрація ОСОБА_2 за вказаною адресою була проведена на підставі договору дарування частини зазначеної квартири - як власника, то відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України такий спір суди розглядають в порядку цивільного судочинства про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відтак, дана справа не є публічно-правовим спором і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, тобто компетенція адміністративних судів, встановлена ч.1 ст.17 КАС України, на цей спір не поширюється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

04 квітня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов протиправного висновку про те, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Так, скаржник вважає, що, оскільки відповідачем не доведено в судовому порядку правомірність бездіяльності щодо скасування реєстрації місця проживання третьої особи, то наявні підстави для розгляду в порядку адміністративного судочинства позову про визнання в судовому порядку неправомірною бездіяльності відповідача щодо скасування реєстрації місця проживання третьої особи та зобов`язання відповідача скасувати реєстрацію місця проживання третьої особи та задоволення позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Сторонами по справі відзивів чи заперечень на дану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2020 року зазначену касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами встановлено, що квартира за адресою АДРЕСА_1 , перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_3 (батько позивача) - 1/2 частина, ОСОБА_1 (позивача) - 3/8 частини та ОСОБА_2 (третьої особи) - 1/8 частина.

06 жовтня 2015 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві із скаргою, в якій повідомив, що з довідки ЖЕК № 402 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району» /форма 3/ від 23 вересня 2015 року № 3552 він дізнався, що за адресою: АДРЕСА_1 , працівниками підпорядкованого відповідачу територіального підрозділу - Дніпровського районного відділу було зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди інших співвласників квартири.

У зв`язку із зазначеними обставинами, у своїй скарзі позивач просив вжити заходів щодо скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , у квартирі АДРЕСА_1 .

Листом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 15 жовтня 2015 року № 1-16/С-1210-15 позивача було повідомлено, що 03 липня 2012 року ОСОБА_2 був зареєстрований у вищевказаній квартирі, згідно його заяви на підставі договору дарування частини зазначеної квартири.

З посиланням на ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідачем було відмовлено у скасуванні реєстрації ОСОБА_2 , оскільки реєстрація його місця проживання була проведена згідно Закону.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частина 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 19 ЦПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Стаття 17 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017): юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій <…>.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності <…>.

Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 19 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції (далі - Суд) наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що спірні правовідносини стосуються права ОСОБА_2 користування майном, а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 . Так, за твердженням позивача, з довідки ЖЕК № 402 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району» /форма 3/ від 23 вересня 2015 року № 3552 він дізнався, що працівниками підпорядкованого відповідачу територіального підрозділу - Дніпровського районного відділу було зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди інших співвласників квартири.

Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права ОСОБА_2 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ., вимоги ж позивача до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судового рішення відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, п.1ч.1.ст.349,350, 355,356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М. І. Смокович

Н. В. Шевцова