Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2018 року у справі №826/7728/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №826/7728/15

касаційне провадження №К/9901/26724/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 (суддя - Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 (головуючий суддя - Оксененко О.М., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮСКОУПІСТЕЙТС», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Подол-Сіті» (далі - Товариство), до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило: визнати протиправними дії Інспекції щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року від 17.04.2015 №9081808170 в електронній формі; визнати протиправними дії Інспекції щодо присвоєння статусу «не визнано, як податкова декларація» податкової декларації з податку на додану вартість Товариства за серпень 2014 року від 17.04.2015 №9081808170 в електронній формі; скасувати рішення Інспекції, оформлене листом-повідомленням від 21.04.2015 №9303/10/26-51-11-02-08 про відмову у визнанні прийнятої від Товариства податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року податковою звітністю; визнати протиправними дії Інспекції щодо розірвання договору про визнання електронних документів від 06.04.2015 №250320151, укладеного між Товариством та Інспекцією; скасувати рішення Інспекції від 21.04.2015 №9309/10/26-53-11-02-08 про розірвання договору про визнання електронних документів від 06.04.2015 №250320151, укладеного між Товариством та Інспекцією.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що відмова контролюючого органу у прийнятті декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року, присвоєння зазначеній декларації статусу «не визнано, як податкова декларація», а також розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів з підстав того, що Товариство вказало недостовірну інформацію щодо свого місцезнаходження є протиправною, оскільки Товариство не змінювало свого місця реєстрації (місцезнаходження), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016, позов задовольнив: визнав протиправними дії Інспекції щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року від 17.04.2015 №9081808170 в електронній формі та присвоєння їй статусу «не визнано, як податкова декларація»; скасував рішення Інспекції, оформлене листом від 21.04.2015 №9303/10/26-51-11-02-08 про відмову у визнанні прийнятої від Товариства податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року податковою звітністю;визнав протиправними дії Інспекції щодо розірвання договору про визнання електронних документів від 06.04.2015 №250320151, укладеного між Товариством Інспекцією; скасував рішення Інспекції від 21.04.2015 №9309/10/36-53-11-02-08 про розірвання договору про визнання електронних документів від 06.04.2015 №250320151, укладеного між Товариством та Інспекцією.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: Товариством не було допущено порушення у вигляді внесення до декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року недостовірної інформації, що підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, договором оренди, платіжними дорученнями про оплату послуг оренди, з огляду на що відмова Інспекції у прийнятті декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року, присвоєння зазначеній декларації статусу «не визнано, як податкова декларація», а також розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів є протиправними, а рішення, прийняті Інспекцією за результатом вказаних дій, підлягають скасуванню.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.03.2016 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме 0 підпункту 49.11.1 пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, та без дотримання норм процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що згідно довідки від 20.04.2015 № 742ДПІ/26-53-07-03 Інспекцією були проведені необхідні достатні заходи щодо встановлення місцезнаходження Товариства, за результатами яких місцезнаходження платника податків встановлено не було.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до попереднього розгляду на 21.08.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.12.2012 серії АБ №082222, Товариство знаходиться за адресою: 02192, місто Київ, вулиця Малишка, 5. Така ж адреса місцезнаходження Товариства вказана і у затвердженому протоколом Загальних зборів учасників від 11.10.2012 №2 статуті Товариства з обмеженою (в тому числі і в новій редакції), зареєстрованого 16.10.2012 №10681050001029886.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.04.2015, відомості про юридичну особу підтверджувались 15.08.2013, 04.12.2013, 31.12.2013, 05.09.2014, 17.09.2014, 15.10.2014 та 17.04.2015.

06.04.2015 між Інспекцією та Товариством був укладений договір №250320151 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронних цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу (пункт 1 статті 1). Згідно з пунктом 4 статті 6 цього договору орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або у разі зміни платником місця реєстрації.

17.04.2015 засобами електронного зв'язку Товариство направило на адресу Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2014 року від №9081808170, що підтверджується квитанцією №2, згідно якої декларацію було доставлено до Інспекції 17.04.2015 о 12:52:44.

Листом від 21.04.2015 №9303/10/96-53-11-02-08 Інспекція повідомила Товариство про те, що декларація не відповідає вимогам наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966 (у редакції наказу від 23.01.2015 №13) «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», а саме: - у заголовній частині декларації (поле 6) вказана недостовірна інформація (відповідно до реєстраційних даних), у зв'язку з чим через невідповідність вимогам діючого законодавства декларація не визнана як податковий звіт.

Крім того, листом від 21.04.2015 №9309/10/26-53-11-02-08 Інспекція повідомила Товариство про розірвання договору про визнання електронних документів з підстав того, що: одним із обов'язкових реквізитів податкових декларацій відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання», а також відповідно до Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.0.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання», є юридична адреса такого платника та керівні особи підприємства; відповідно до пункту 4.2 розділу 4 договору про визнання електронних документів платник податків несе відповідальність згідно з законодавством за недостовірність інформації, що міститься в податкових документах, переданих до органу Державної фіскальної служби в електронному вигляді. Отже, у зв'язку із істотними порушеннями умов договору, зобов'язання сторін визначених договором про визнання електронних документів припиняються.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Абзацом 1 пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 48.1 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

За визначенням, наведеним у пункті 48.2 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Перелік обов'язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, визначений у пункті 48.3 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими, зокрема, є місцезнаходження (місце проживання) платника податків.

Пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити обов'язкові реквізити, визначені цим пунктом.

Пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з положеннями пунктів 49.10, 49.11 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється. У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у заголовній частині декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року (поле 6), поданій Товариством, місцезнаходженням (податковою адресою) Товариства було зазначено: 02192, м. Київ, вул. А.Малишко, буд. 5, що відповідає відомостям, вказаним у статуті Товариства, та інформації, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка мала статус «підтверджено» станом на 21.04.2015 (дата прийняття Інспекцією оспорюваних рішень).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що дії Інспекції щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року від 17.04.2015 №9081808170 в електронній формі та присвоєння їй статусу «не визнано, як податкова декларація» є протиправними, з огляду на що рішення Інспекції, оформлене листом від 21.04.2015 №9303/10/26-51-11-02-08, про відмову у визнанні прийнятої від Товариства податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року податковою звітністю підлягає скасуванню.

Відповідно до підпункту 20.1.7 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право на отримання від платників податків, платників єдиного внеску та надання у межах, передбачених законом, документів в електронному вигляді.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису регулюються Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно пункту 1 розділу 2 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України № 233 від 10.04.2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Укладений між сторонами договір про визнання електронних документів є адміністративним договором, істотні умови якого визначаються, зокрема, положеннями цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 651 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що адміністративний договір може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених у самому договорі.

Згідно з абзацом першим пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Абзацом 7 частини другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Зважаючи на те, що будь-яких належних та допустимих доказів щодо відсутності Товариства за юридичною адресою або про відсутність Товариства за місцезнаходженням Інспекцією матеріали справи не містять, рішення судів попередніх інстанцій про те, що Інспекція протиправно розірвала договір в односторонньому порядку відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні. При цьому, посилання скаржника на довідку довідки від 20.04.2015 № 742ДПІ/26-53-07-03 про встановлення місцезнаходження платника податків є безпідставними, оскільки Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) певний порядок внесенні змін до відомостей про юридичну особу, який Інспекцією дотриманий не був.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна