Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року

Київ

справа №523/1124/17

адміністративне провадження №К/9901/37288/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, про зобов'язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати сум недоотриманої пенсії за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Домусчі С.Д., Коваля М.П., Кравця О.О. від 05 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, про зобов'язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати сум недоотриманої пенсії та просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови листом від 22 грудня 2016 року № 1451/М-11 у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період з 01 липня 2006 року по 30 листопада 2016 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 3 116,36 грн.; зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити суму компенсації втрати частини доходів за період з 01 липня 2006 року по 30 листопада 2016 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 3 116,36 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є протиправною, оскільки таке право передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Постановою Суворовського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснена пенсійним органом, на виконання рішення суду, виплата позивачу коштів, має характер разового платежу, а тому ніяким чином не може бути використана в контексті статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року постанову Суворовського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки тривале ненарахування пенсії за минулі періоди сталося з вини відповідача, зокрема призначення позивачу заниженого розміру пенсії, а фактична виплата заборгованості проведена лише у грудні 2016 року, то позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.

Не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що доплата позивачу проведена у грудні 2016 року має разовий характер, а тому не підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/1124/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 11 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Як встановлено судами, у грудні 2016 року відповідачем на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2016 року по справі № 2а/1522/5999/11 виплачено ОСОБА_2 підвищення до пенсії за період з 26 грудня 2005 року по 01 липня 2006 року.

У грудні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 26 грудня 2005 року по 01 липня 2006 року на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Листом від 22 грудня 2016 року за № 1451/М-11 позивачу було відмовлено у задоволенні такої заяви, з посиланням на вчасне нарахування та виплату пенсії, а отже відсутність правових підстав для такої компенсації. Також зазначено, що проведення розрахунку компенсації втрати частини доходів не було предметом судового розгляду справи № 2а/1522/5999/11, а тому вчинення таких дій виходе за межі зобов'язань, покладених судовим рішенням.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Виходячи з вищенаведеного суди дійшли висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17,

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко