Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

Київ

справа №823/1634/17

адміністративне провадження №К/9901/6133/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Радишевської О.Р.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 823/1634/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області,

третя особа: Державна казначейська служба України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 постановлену у складі колегії суддів: Тимошенко В.П.,

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017, постановлену у складі колегії суддів: Кучми А.Ю., Аліменка В.О., Безименної Н.В.

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі - відповідач, ТУ ДСАУ у Черкаській області), третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив:

- визнати неправомірними дій ТУ ДСАУ у Черкаській області про відмову у виплаті вихідної допомоги за останньою посадою судді Катеринопільського районного суду Черкаської області, у зв`язку з звільненням у відставку;

- зобов`язати ТУ ДСАУ у Черкаській області виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат на час звільнення у відставку за останньою посадою - суддя Катеринопільського районного суду Черкаської області, виходячи з розрахунку 26100 грн у місяць, що складає 261000 гривень.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що на момент виходу позивача у відставку та прийняття Верховною Радою України відповідної постанови з цього питання, норма яка передбачала право на отримання вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат була виключена. Позивач посилаючись на те, що оскільки право на відставку і вихідну допомогу виникло у нього ще при дії редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачала виплату вихідної допомоги, тому до вказаних правовідносин, не можуть застосовуватись норми Закону України "Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VІІ, яким було виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Таким чином, позбавлення його права на вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою відповідно до Закону, який діяв на день прийняття Верховною Радою України постанови про відставку є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Вважаючи свої права порушеними у зв`язку із невиплатою вихідної допомоги ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.11.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що у позивача відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки право на відставку позивачем реалізовано після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), яким виключено частину 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 ( далі - Закон № 2453-VI) яка передбачала виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що Закон № 1166-VII, яким виключено статтю 136 Закон № 2453-VI, не поширюється на позивача, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Посилаючись статтю 22 Конституції України вважає, що не може бути позбавлений вже набутого ним права на вихідну допомогу, а тому Закон № 1166-VII не може бути застосований до скаржника.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем не подано, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 22.09.2016 № 1600-VIII позивача у зв`язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді Катеринопільського районного суду Черкаської області.

Відповідно до вказаної постанови, наказом виконуючого обов`язків голови Катеринопільського районного суду Черкаської області від 22.09.2016 ОСОБА_1 з 22.09.2016 звільнено з посади судді Катеринопільського районного суду Черкаської області.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги згідно частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI від 07.07.2010 у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Рішенням у формі листа №1222-04/11 від 30.08.2017 відмовлено у задоволенні заяви позивача з підстав відсутності правової норми, яка б передбачала виплату вихідної допомоги при виході судді у відставку а також з посиланням на втрату чинності статті 136 Закону № 2453, згідно із Законом №1166-VII від 27.03.2014.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд звертає увагу, що 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Так, згідно з частиною 2 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку

Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року "Про звільнення суддів", суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 22 вересня 2016 року.

Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом № 1166-VII , який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 22 вересня 2016 року "Про звільнення суддів", якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в цьому випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Оскільки на день припинення повноважень позивача як судді стаття 136 Закону № 2453-VI була виключена, а інші законодавчі акти виплати вихідної допомоги не передбачали, у позивача відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги.

Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що в задоволенні позову слід відмовити.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: В.М. Бевзенко

Судді: Н.А. Данилевич

О.Р. Радишевська