ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

Київ

справа №822/1065/17

касаційне провадження №К/9901/36615/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 (головуючий суддя - Полотнянко Ю.П., судді: Драчук Т.О., Загороднюк А.Г.) у справі № 822/1065/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2016 № 127179/13.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 27.04.2017 позовні вимоги задовольнив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 15.06.2017 скасував постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.04.2017 та ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.04.2017.

В обґрунтування своїх вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема: підпункту 4.1.11 пункту 4.1 статті 4, підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 51 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що податкове законодавство України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення належних на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям будівель промисловості до об`єктів, які не оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.04.2017 № 1002524902 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, види діяльності: 28.41 Виробництво металообробних машин, 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у., 46.74 Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткованням і приладдям до нього, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.01.2009 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 518,4 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Технічним паспортом, виготовленим станом на 15.09.2016, належне позивачу приміщення, є нежитловим приміщенням цеху по виробництву виробів з металу.

На думку податкового органу, такий об`єкт нерухомості у розумінні підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році, у зв`язку з чим Кам`янець-Подільською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області 18.10.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення № 127179/13, яким нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в сумі 3789,5 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що належне позивачу нежитлове приміщенням цеху по виробництву виробів з металу є будівлею промисловості і використовується Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за призначенням згідно з видами його підприємницької діяльності, а тому вказана нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що належна позивачу будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки установлена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга поширюється лише на промислові будівлі, належні промисловим підприємствам. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що технічна документація про те, що належний позивачу об`єкт є приміщенням цеху, виготовлена лише у 2016 році, що не підтверджує приналежність такого статусу вказаній нерухомості протягом 2015 року.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що правова позиція щодо правозастосування вищезгаданих норм матеріального права була викладена Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020, ухваленій за результатами розгляду справи № 820/3556/17 (№ К/9901/23672/18).

Згідно з вказаним правовим висновком застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

У ситуації, що розглядається, з оскаржуваних судових рішень у справі не вбачається встановлення судами попередніх інстанцій усіх обставин, які б забезпечували можливість застосувати вищезгадану практику судового розгляду спорів у подібних правовідносинах, зокрема, не з`ясовано на підставі належних та допустимих доказів факту використання позивачем будівель промисловості за функціональним призначенням у 2015 році. Крім того, як правильно зауважено судом апеляційної інстанції, у матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б підтверджували віднесення належної позивачу нерухомості до будівель промисловості у 2015 році.

Однак, суд касаційної інстанції зауважує, що у розглядуваному випадку наявні обставини, які є самостійною і достатньою підставою для задоволення позову.

Так, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення цього податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кам`янець-Подільською міською радою VI скликання 86 сесії 30.06.2015 прийнято рішення № 2/86 «Про затвердження Положення про місцеві податки і збори у м. Кам`янці-Подільському», яким встановлений в м. Кам`янці-Подільському Хмельницької області новий податок на майно, в тому числі - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також затверджено відповідне Положення.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прийняте у червні 2015 року Кам`янець-Подільською міською радою VI скликання 86 сесії рішення, яким встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також затверджено відповідне Положення, не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34).

Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

За таких обставин, відсутні підстави для покладення контролюючим органом у розглядуваній ситуації на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.10.2016 № 127179/13 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на те, що неврахування судом першої інстанції обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, не призвело до ухвалення неправильного судового рішення судом першої інстанцій по суті розгляду справи, тому вказане судове рішення суду першої інстанції слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ж частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги - липень 2017 року) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

У відповідності до абзацу 4 підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом - квітень 2017 року) ставка за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою-підприємцем, становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У справі подано позовну заяву майнового характеру - загальна оспорювана сума за податковим повідомленням-рішенням від 18.10.2016 № 127179-13 становить 3789,5,00 грн. Таким чином, судовий збір за подання до адміністративного суду вказаного позову складає: 1600 грн. х 0,4 = 640 грн.

Отже, судовий збір, який підлягав сплаті при поданні касаційної скарги, становить: 640 грн. х 120% = 768,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з касаційною скаргою сплачено згідно з квитанцією від 12.07.2017 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 768,00 грн.

Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору за подання касаційної скарги, повинні бути присуджені на його користь.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 139, 341, 349, 351, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 у справі № 822/1065/17 скасувати.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.04.2017 змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 768,00 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк