Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2018 року у справі №804/58/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №804/58/15

адміністративне провадження №К/9901/5017/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колор Систем Плюс» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариство «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариство «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Степаненко В.В. від 23 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А., Прокопчук Т.С. від 14 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Колор Систем Плюс» (далі - ТОВ «Колор Систем Плюс», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Актабанк» Приходько Ю.В. (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач), у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене повідомленням вих. № 5025 від 18 листопада 2014 року, щодо визнання в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемними договорів позики від 06 серпня 2014 року, укладених між ТОВ «Колор Систем Плюс» та фізичними особами: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та про відновлення стану розрахунків з ПАТ «Актабанк» по поточному рахунку № НОМЕР_1, який існував до укладення договорів позики від 06 серпня 2014 року та перерахування коштів зазначеним фізичним особам.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії відповідача з визнання нікчемними договорів фінансової допомоги та винесення повідомлення про нікчемність договорів в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є протиправними, незаконними та такими, що порушують права позивача, оскільки укладені договори позики від 06 серпня 2014 року є: двосторонніми договорами між ТОВ «Колор Систем Плюс» і фізичними особами; договори було укладено без участі банку і банк не являється стороною за договорами; сторони цих договорів мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; договори було укладено при вільному волевиявленні його учасників; договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ТОВ «Колор Систем Плюс», укладаючи договори з фізичними особами, виконало вимоги законодавства, уклав договори позики в письмовій формі, оскільки сума договору не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, визначено всі їх істотні умови та дійшли спільної згоди на його укладення, умови укладених договорів не суперечать діючому законодавству України та не можуть визнаватись нікчемними. Суди першої та апеляційної інстанцій також дійшли до висновку, що норми законодавства дозволяють уповноваженій особі Фонду перевіряти правочини, в яких однією стороною обов'язково є банк, оскільки ПАТ «АКТАБАНК» не є стороною, договорів укладених ТОВ «Колор Систем Плюс» з фізичними особами, тому і визначати такі договори як нікчемними не має повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк» Приходько Ю.В. звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 06 серпня 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/58/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариство «Актабанк» Приходько Ю.В. на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року за позовом ТОВ «Колор Систем Плюс» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариство «Актабанк» Приходько Ю.В. про визнання протиправним та скасування рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06 серпня 2014 року між ТОВ «Колор Систем Плюс» та фізичними особами: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 були укладені договори позики, за умовами яких фізичні особи отримують від позивача у власність грошові кошти у загальній сумі 1334500,00 грн в якості фінансової допомоги строком на 5 (п'ять) років, які вони зобов'язані повернути на умовах та в порядку, визначених договором.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Актабанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16 вересня 2014 року прийнято рішення № 90 про запровадження з 17 вересня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Актабанк» Приходько Ю.В.

01 грудня 2014 року ТОВ «Колор Систем Плюс» отримало від Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Актабанк» Приходько Ю.В. повідомлення про нікчемність договору в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якому зазначено, що 07 серпня 2014 року відповідно до платіжних доручень з поточного рахунку ТОВ «Колор Систем Плюс» № НОМЕР_1 були перераховані грошові кошти на поточні рахунки фізичних осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (група рахунків 2620) в сумі 1334500,00 грн, призначення платежу - «Поворотна фінансова допомога, згідно договору позики без ПДВ», проте правочини від 07 серпня 2014 року щодо перерахування позивачем грошових коштів фізичним особам є нікчемними з підстав, передбачених пунктами 2, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Також у повідомленні відповідач вимагав від ТОВ «Колор Систем Плюс» відновлення стану розрахунку з ПАТ «Актабанк» по поточному рахунку № НОМЕР_1, який існував до укладення договорів позики від 06 серпня 2014 року та перерахування грошових коштів на поточні рахунки фізичних осіб, зазначеним вище.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що укладений правочин між позивачем та фізичними особами фактично збільшило зобов'язання ФГВФО, оскільки законодавством не передбачено відшкодування коштів за вкладами юридичних осіб за рахунок Фонду, відповідно, такий правочин має ознаки нікчемності, передбачені пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, Уповноважена особа Фонду посилається на правову позицію Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яка, на думку скаржника, не була врахована судами першої та апеляційної інстанцій.

Від учасників заперечення або відзиву на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить

Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є державний орган чи юридична особа публічного права, що здійснює функції суб'єкта владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання договорів (правочинів), укладених між ТОВ «Колор Систем Плюс» та фізичними особами про надання позики, нікчемними.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень мають право:

вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом;

продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону № 4452-VI, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю та інше (статті 4, 37 Закону № 4452-VI).

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а пов'язані з управлінням банком у якості виконавчого органу (адміністрації).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Отже, спори, пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні зі справами щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема, повідомлення про застосування наслідків нікчемності.

Оскільки позивач оскаржує повідомлення про віднесення правочинів до нікчемних, виданий уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління ПАТ «Актабанк», що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ТОВ «Колор Систем Плюс» та ПАТ «Актабанк» в особі Уповноваженої особи Фонду, тобто між двома юридичними особами.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 ГПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

ГПК України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови), також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Згідно з положеннями частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа «Сокуренко і Стригун проти України» (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом» (Zand v. Austria № 7360/76); фраза «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути «встановленим законом» є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк» підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариство «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колор Систем Плюс» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариство «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко