Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 640/4633/22

адміністративне провадження № К/990/17874/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Єзерова А.А. та Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року (постановлене суддею-доповідачем Білоноженко М.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року (ухвалена суддями у складі колегії: судді-доповідача: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за фактом настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з пораненням, під час виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії;

зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу за фактом настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з пораненням та захворюванням під час виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії в розмірі, визначеному частиною другою статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (у редакції, чинній на час встановлення ІІ групи інвалідності - 22 червня 2021 року), в сумі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено інвалідність ІІ групи, в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок № 975).

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 2007 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення та захворювання під час виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії. У подальшому, 22 червня 2021 року йому встановлено ІІ групу інвалідності. Для реалізації прав передбачених статті 16 Закону № 2011-XII позивач звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, однак отримав відмову у зв`язку із тим, що зміна причин інвалідності відбулась у понад дворічний термін з первинного встановлення інвалідності. Позивач вважає вищенаведену відмову протиправною та просить суд зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи в сумі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено інвалідність ІІ групи, в порядку встановленому Порядком №975.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки 30 травня 2007 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, а 22 червня 2021 року йому встановлено ІІ групу інвалідності, тобто, між цими подіями минуло понад два роки, то як наслідок, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII.

7. Скаржник просить Верховний Суд відступити від висновку, викладеного у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19.

8. Позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України

9. Крім того, Законом №2489-IX від 29 липня 2022 року (набув чинності 25 серпня 2022 року) внесено зміни до пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII викладено в такій редакції:

10. «Якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).»

11. Таким чином, скаржник вважає, що з 25 серпня 2022 року має місце нове правове регулювання вказаних правовідносин, яке не передбачає дворічний термін настання інвалідності вищої групи упродовж 2 років, як обов`язкову умову до виплати одноразової допомоги.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

12. Касаційна скарга надійшла до суду 28 квітня 2025 року.

13. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/4633/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.

14. Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 жовтня 2025 року.

15. При розгляді цієї справи в касаційному порядку іншими учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

16. Основні мотиви відзиву, поданого відповідачем, зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову, оскільки рішення Комісії Міністерства оборони від 02 вересня 2021 року № 133 ґрунтувалося на двох самостійних підставах: 1) інвалідність була встановлена позивачу пізніше ніж через три місяці після звільнення зі строкової військової служби; 2) зміна групи інвалідності відбулася більш ніж через два роки після первинного встановлення. Позивач оспорював лише другу підставу, але не спростував першої. З огляду на частину шосту статті 16 Закону № 2011-ХІІ у редакції 2007 року та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499), право на виплату одноразової допомоги виникало лише у разі встановлення інвалідності під час служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення, що у випадку позивача не дотримано.

17. Додатково Міністерство оборони вказало, що на час повторного огляду у 2021 році діяли положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, які передбачали дворічний строк для зміни групи інвалідності як підстави для отримання допомоги в більшому розмірі. Встановлення інвалідності ІІІ групи у 2008 році та ІІ групи у 2021 році розділені більш ніж чотирнадцятьма роками, тому право на доплату не виникло. Конституційний Суд України (Другий Сенат) рішенням від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 визнав пункт 4 статті 16-3 зазначеного Закону неконституційним, однак ця норма втратила чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення і не має зворотної дії в часі. Отже, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга є безпідставною.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

18. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 24 червня 1983 року позивач звільнений зі строкової військової служби та 30 травня 2007 року під час первинного огляду органами МСЕК його визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією довідки МСЕК серія ЛВА-1 №350427 від 03 березня 2008 року.

19. 22 червня 2021 року під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією довідки МСЕК серія 12ААБ №360743 від 22 червня 2021 року.

20. У зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Міністерства оборони України з проханням про призначення йому одноразової грошової допомоги в сумі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено інвалідність ІІ групи.

21. Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02 вересня 2021 року №133, відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оскільки зміна позивачу групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, а також через встановлення інвалідності пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, а тому відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

22. Позивач, вважаючи протиправною відмову у призначенні одноразової грошової допомоги в сумі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено інвалідність ІІ групи, звернувся до суду із цим позовом.

Позиція Верховного Суду

23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

24. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

25. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково обґрунтованими з огляду на таке.

28. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

30. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

31. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

32. Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі також - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час звернення позивача за отриманням допомоги) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

33. Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

34. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності відповідач вказав, що:

(1) первинне встановлення інвалідності відбулось поза тримісячний строк звільнення позивача зі строкової військової служби;

(2) встановлення вищої групи інвалідності відбулось у понад дворічний строк її первинного встановлення.

Аналізуючи твердження відповідача про те, що встановлення інвалідності відбулось поза тримісячний строк звільнення позивача зі строкової військової служби, колегія суддів вказує таке.

35. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

36. Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

37. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

38. Пунктом 2 наведеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності цим Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги - допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

39. Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинно інвалідність ІІІ групи позивачу встановлена 30 травня 2007 року.

41. Так, частинами другою та шостою статті 16 Закону № 2011-XII, в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено: 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; 6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

42. Аналогічні положення викладені також і у абзаці четвертому пункту 2 Порядку № 499, про що правильно вказав відповідач у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

43. Суд наголошує, що важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону №2011-XII в редакції, чинній з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року, є розуміння видів військової служби, визначених Законом № 2232-XII.

44. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII (в редакції до 01 січня 2014 року) існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

45. Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

46. В контексті спірних правовідносин саме частина шоста статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

47. Отже, частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

48. Вказаний висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17, а також неодноразово застосовано Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 640/23667/19, від 13 січня 2022 року у справі № 813/2430/18 та від 22 червня 2023 року у справі № П/320/1189/20.

Щодо встановлення інвалідності ІІ групи у строк понад два роки після первинного встановлення ІІІ групи, колегія суддів зазначає таке.

49. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

50. Пунктом 8 Порядку № 975 передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

51. Обидві ці норми (абзац перший пункту 4 статті 16-3 Закону та пункт 8 Порядку № 975) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, або причини інвалідності, можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

52. Як правильно вказує позивач, Конституційний Суд України (Другий сенат) Рішенням від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнав такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

53. У Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими і такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022).

54. Оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються із засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3 8 17 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022).

55. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вже розглядав справу, у якій вирішувалось питання щодо застосування положень частини четвертої статті 7 КАС України до положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, які за Рішенням Конституційного Суду від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України, та питання відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21.

56. У постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 Верховний Суд вказав:

«У разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.

Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України в цілому або частково.

Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із врахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.

Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.

Оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною, відповідно виникає необхідність відступу від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.

Тому Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:

на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;

установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022.»

57. Отже, незважаючи на те, що позивачу первинна ІІІ група інвалідності встановлена 30 травня 2007 року, а ІІ група встановлена у понад дворічний строк - 22 червня 2021 року, і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022, колегія суддів дійшла висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.

58. Застосовуючи указані вище висновки до обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ та пункт 8 Порядку № 975 у зв`язку із тим, що заявнику групу інвалідності змінено після спливу двох років з дня виставлення первинної групи інвалідності, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.

59. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12 грудня 2024 року у справі № 520/15566/21, від 23 грудня 2024 року у справі № 640/8580/21, від 04 лютого 2025 року у справі № 200/3538/20-а.

60. З огляду на це, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень. При цьому довід скаржника про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19, не бере до уваги, оскільки Суд вже фактично здійснив таке відступлення у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21, сформулювавши інший підхід щодо застосування дворічного строку, встановленого пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII.

61. На підставі вищезазначеного, колегія суддів вказує, що суди попередніх інстанцій, аналізуючи підставу щодо застосування дворічного строку, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки останній не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та суперечить конституційним засадам соціального захисту військовослужбовців. Водночас колегія суддів звертає увагу, що встановлення інвалідності ІІ групи у строк понад два роки після встановлення ІІІ групи інвалідності не є єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги. Судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки виду військової служби, яку проходив позивач, а також спеціальним положенням законодавства, що визначають умови виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової служби, зокрема щодо тримісячного строку після звільнення зі служби, протягом якого настання інвалідності може бути підставою для призначення такої допомоги.

62. Верховний Суд наголошує, що саме цей аспект - належна кваліфікація виду військової служби та дотримання спеціальних умов для строковиків - залишився поза увагою попередніх інстанцій. При цьому наявність чи відсутність «дворічного» строку, скасованого рішенням Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022, не усуває необхідності врахування положень частини шостої статті 16 Закону № 2011-ХІІ у відповідній редакції 2007-2013 років (інвалідність повинна настати під час служби або не пізніше трьох місяців після звільнення, і саме внаслідок відповідних подій у період служби). Встановлення саме цього критерію є визначальним для правильного вирішення спору.

63. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

64. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

65. Разом з тим, згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

66. Однак без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, що відповідно до статті 353 КАС України є достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

67. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

69. Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило з`ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили такі обставини без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

70. Під час нового розгляду справи суд повинен взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 242 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді А.А. Єзеров

С.М. Чиркін