Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 640/549/21

адміністративне провадження № К/990/17161/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року (головуючий суддя - Кузьменко А.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року (головуючий суддя - Губська Л.В., судді: Епель О.В., Карпушова О.В.)

у справі №640/549/21

за позовом ОСОБА_1

до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,

третя особа: ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 липня 2020 року про відмову в реєстрації її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації зареєструвати місце її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення відомостей до її паспортного документу про її місце проживання за вказаною адресою та внесення цих даних до Єдиного державного демографічного реєстру.

2. На обґрунтування позову зазначила, що вона є наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з ордером від 12 жовтня 1990 року №18659. Внаслідок необдуманого належним чином рішення 17 лютого 2020 року вона знялась з реєстрації у вказаній квартирі, не втративши при цьому статусу прав наймача, та надала письмову згоду її сину - ОСОБА_2 на приватизацію квартир, однак в подальшому відкликала таку згоду, усвідомивши, що це не відповідає її інтересам. Звернувшись до відповідача з заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , отримала відмову, оскільки відповідно до підпункту 1 пункту 11 Правил реєстрації місця проживання, відсутня згода наймачів зареєстрованих за вказаною адресою. Вважає, що вказане рішення суперечить положенням підпункту 4 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, оскільки згода зареєстрованого наймача на реєстрацію місця проживання іншої особи вимагається лише у разі відсутності документів, що підтверджують право на проживання такої особи в житлі. Враховуючи те, що вона є наймачем вказаної квартири згідно з ордером на жиле приміщення №18659 серії Б від 12 жовтня 1990 року, то вона має законне право на реєстрацію свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , і жодної згоди інших наймачів не вимагається.

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року, провадження у справі №640/549/21 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

4. Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

6. Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність житлового спору і, як наслідок, необхідність його розгляду в порядку цивільного судочинства.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

7. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення ними норм процесуального права.

8. Зокрема, вказує, що цей позов подано до суду на захист права на реєстрацію місця проживання, яка є необхідною для реалізації окремих цивільних, трудових, соціальних та інших права, а не на поновлення права у сфері житлових відносин.

9. Спір виник в даному випадку між нею та відповідачем, як органом публічної влади, з приводу достатності поданих позивачем документів для реєстрації місця проживання.

10. Зокрема, відповідач послався в спірному рішенні на підпункт 1 пункту 11 Правил реєстрації місця проживання, а саме: «відсутня згода наймачів, зареєстрованих за даною адресою» проігнорувавши положення підпункту 4 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, відповідно до якого згода зареєстрованого наймача на реєстрацію місця проживання іншої особи вимагається лише у разі відсутності документів, що підтверджують право на проживання такої особи в житлі.

11. Таким чином, спір у вказаній справі лежить в площині дотримання процедури (порядку) розгляду відповідних документів державним органом влади та не містить ознак спору про право цивільне, оскільки є адміністративним та має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

13. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

14. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині надання правової оцінки обґрунтованості підстав закриття провадження у справі, необхідно вказати таке.

15. Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

16. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

17. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

18. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

20. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

21. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

22. Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

23. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

24. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 12 жовтня 1990 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, ОСОБА_3 (матері позивача) та позивачу видано ордер №18659 на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . 02 грудня 1999 року у вказану квартиру зареєстровано ОСОБА_2 (сина ОСОБА_3 ).

25. 26 лютого 2016 року Шевченківської районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження №95 «Про зміну договору найму жилих приміщень», яким зокрема внесено зміни до договору найму житлового приміщення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 у зв`язку зі смертю матері позивачки - ОСОБА_3 . Наймачем визначено позивача, разом з тим ОСОБА_2 отримав письмову згоду матері на приватизацію.

26. Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 липня 2020 року відмовив позивачу у реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб у згаданій квартирі, на підставі підпункту 1 пункту 11 Правил реєстрації місця проживання, а саме: «відсутня згода наймачів, зареєстрованих за даною адресою», оскільки відсутня згода наймачів, зареєстрованих за вказаною адресою, а саме ОСОБА_2 .

27. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України регулює Закон України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон №1382-IV).

28. Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

29. Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні визначають Правила реєстрації місця проживання, на виконання вимог статті 10 Закону №1382-IV затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 (далі - Правила).

30. Приписами підпункту 1 пункту 11 Правил реєстрації місця проживання передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, зокрема якщо особа не подала необхідних документів або інформації.

31. Верховний Суд вважає необхідним зауважити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

32. Враховуючи, що предметом спірних правовідносин є рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 липня 2020 року про відмову позивачу в реєстрації місця проживання та зобов`язання зареєструвати місце її проживання цей позов подано на поновлення права позивача у сфері житлових відносин і він має приватноправовий характер.

33. Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

34. На підставі частини першої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

35. Оскільки спір про відмову в реєстрації місця проживання позивача може впливати на майнові права та інтереси як позивача, так і третьої особи, реалізацію її права на приватизацію вказаної квартири, то цей спір стосується приватноправових відносин та, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

36. Суть та характер спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності зводяться до того, що предметом спору у цій справі є вимоги про захист права власності на нерухоме майно або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

37. Захист цього права можна здійснити одним із способів, передбачених цивільним законом, за правилами цивільного судочинства.

38. Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.

39. Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

40. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

41. Таким чином правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цьому випадку існує спір про майнове право, а саме: про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із права власності та права на житло.

42. Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду в тотожних за змістом і суб`єктним складом правовідносинах, викладених у постановах від 21 вересня 2020 року в справі № 260/1539/19, від 22 травня 2019 року в справі №826/10011/16, від 18 червня 2019 року в справі №537/3653/16-а, від 30 липня 2019 року в справі №826/7335/17, від 31 липня 2019 року в справі №2340/3949/18, від 18 вересня 2019 року в справі №826/15287/17, від 05 серпня 2020 року в справі №265/3034/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі №826/15287/17.

43. Отже, суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, предмет і підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про те, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

44. Доводи скаржника про те, що у спірних правовідносинах вона не оспорює своє право на користування квартирою, а лише її право на реєстрацію місця проживання, на підтвердження чого надає договір найму та ордер на жиле приміщення, які, як свідчать матеріали справи, фактично були отримані позивачем до зняття її з реєстрації у цій квартирі. При цьому, причини та підстави такого зняття її з реєстрації місця проживання, Суду невідомі, що потребує встановлення і перевірки обставин в рамках цих правовідносин під час розгляду справи, яка має приватно-правовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

45. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

46. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно застосував вимоги пункту 1 частини першої статті 238 КАС України та закрив провадження у цій справі, оскільки суть та характер описаних спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності зводяться до того, що предметом спору у цій справі є вимоги про захист права власності на нерухоме майно або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цього права можна здійснити одним із способів, передбачених цивільним законом, за правилами цивільного судочинства.

47. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі.

48. Отже, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

49. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року у справі №640/549/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова