Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року

Київ

справа №816/1623/16

адміністративне провадження №К/9901/1015/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року ( суддя - Канигіна Т.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (судді: Любчич Л.В., Сіренко О.І., Спаскін О.А.) у справі №816/1623/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 6 червня 2016 року №0037871305 та №0037811305.

В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначив про необґрунтованість висновків контролюючого органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, оскільки позивач здійснював підприємницьку діяльність з надання послуг з перевезення, тому придбання ним паливно-мастильних матеріалів пов'язано зі здійсненням господарської діяльності.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 6 червня 2016 року №0037871305 та №0037811305. Стягнуто на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 372,94 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо підтвердження правомірності формування позивачем витрат за операціями придбання паливно-мастильних матеріалів, оскільки при здійсненні господарської операції з надання послуг перевезення позивач мав на меті отримання прибутку і здійснював свою діяльність у відповідності із визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від нього причин, що спростовує висновки відповідача про здійснення ним негосподарської діяльності (без отримання доходу).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1

У доводах касаційної скарги відповідач обмежується дублюванням окремих положень акту перевірки позивача та посилається на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій обставинам справи, зважаючи на включення позивачем до складу витрат спірного періоду вартості придбаного дизельного пального, яке було використано для надання послуг із вантажних перевезень, дохід від надання яких позивачем не отримано у відповідні звітні періоди, а також віднесення до складу витрат вартість дизельного пального, яке ним не використовувалось у господарській діяльності, що свідчить про завищення витрат позивачем у спірний період, натомість доводів щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженою особою контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, про що складено акт №1520/16-01-13-05-10/НОМЕР_1 від 20 травня 2016 року, яким встановлено порушення вимог пунктів 138.1, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого, позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 32 106,38 грн; пункту 2 частини першої статті 7 та частини одинадцятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у результаті чого, позивачем занижено єдиний внесок на загальну суму 72 181,86 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 6 червня 2016 року №0037871305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 40 132,98 грн, з яких основний платіж - 32 106,38 грн, штрафні (фінансові) санкції - 8 026,60 грн та №00377811305, яким застосовано до позивача штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 9 991,99 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до положень пункту 177.1статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41), а тому, протягом 2013-2014 років позивачем укладались ряд договорів, згідно з якими позивач виконував перевезення вантажів на належному йому транспорті, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії договорів перевезень, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних з такими контрагентами: ТОВ "Лісвуглепром", ТОВ "Українське зерно", ТОВ "Ромак і Партнери", ТОВ "Фанн-Транс", ПП "Промприлад", ТОВ "Інбел", ТОВ "Фірма "Корадо-Імпекс", ТОВ "Оптікорм", ТОВ "ТД "Новакор" у 2013 році, та ТОВ "Лісвуглепром" - у 2014 році.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем придбано у спірний період у ТОВ «Євротрейд Україна» паливно-мастильні матеріали, про що свідчать податкові накладні.

Разом з тим, при проведенні перевірки контролюючий орган дійшов висновку про завищення витрат позивачем за період 2013-2014 роки у розмірі 62 719,34 грн, у зв'язку з включенням до їх складу вартості придбаного дизельного палива, яке було використано у власній господарській діяльності позивача, дохід від якої позивач не отримав у відповідні звітні періоди.

Однак, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції або отримати дохід у майбутніх періодах, про що обґрунтовано вказали суди попередніх інстанцій.

Крім того, контролюючий орган посилається на включення позивачем до складу витрат вартість дизпалива, яке не використано у господарській діяльності позивача у звітному періоді, оскільки згідно з актами списання паливно-мастильних матеріалів на витрати віднесено більше пального на суму 88 047,94 грн у кількості 10 895,70 л, ніж його фактично використано згідно з подорожніми листами.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що вказане паливо є залишками у баках вантажних автомобілів, оскільки специфіка підприємницької діяльності позивача - надання послуг з перевезення - передбачає безперервний процес купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів.

Посилання контролюючого органу на непідтвердження використання у господарській діяльності платника податків газу скрапленого на загальну суму 37 937,01 грн та бензину на загальну суму 15 681,80 грн, спростовується тим, що у позивача наявний транспортний засіб (Chevrolet Aveo SF69Y ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_2), який використовується ним як службовий автомобіль для здійснення власної господарської діяльності щодо укладення договорів, підписання актів виконаних робіт, закупівлі запчастин, проведення огляду автомобілів, що свідчить про наявність у позивача права на включення зазначених сум до складу витрат.

Крім того, зважаючи на те, що нарахування єдиного внеску пов'язано з розміром доходів (прибутку), отриманих від діяльності платника та враховуючи, що порушень позивача щодо завищення витрат, пов'язаних з придбанням паливно-мастильних матеріалів у 2013-2014 роках не встановлено, є безпідставним застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", за відсутності заниження суми єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року у справі №816/1623/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду