ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року

Київ

справа №591/772/17

адміністративне провадження №К/9901/29608/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Голови комісії з ліквідації департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Чайченко О. В. на постанову Зарічного районного суду міста Суми від 15 травня 2017 року (суддя Шелєхова Г. В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді: Бартош Н. С., Курило Л. В., Присяжнюк О. В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, третя особа - Голова ліквідаційної комісії Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Чайченко О.В., про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі в розмірі 15368,76 грн з утриманням з вказаної суми при виплаті податків та інших обов`язкових зборів та платежів; стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Зарічного районного суду м. Суми від 21 вересня 2016 року поновлена на роботі в Департаменті містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на посаді завідувача сектору з правового забезпечення у сфері архітектури та містобудування. Вказане рішення суду підлягало негайному виконанню, але оскільки в добровільному порядку не виконувалось, вона вимушена звернутись до відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Сумській області. Під час примусового виконання рішення Департаментом містобудування та земельних відносин було надано державному виконавцю витяг з протоколу №15 від 29 вересня 2016 року засідання комісії з ліквідації, в якому зазначалось, що її поновлено на посаді завідувача сектору з правового забезпечення у сфері архітектури та містобудування департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради (поза штатом) з 07 травня 2016 року. Проте, формулювання «поза штатом», а також оформлення рішення про поновлення на роботі протоколом, а не наказом, не відповідало способу і порядку виконання, яке зазначено в рішенні суду. За таких обставин, державний виконавець двічі накладав на боржника штраф за невиконання рішення суду, а потім - направив подання до правоохоронних органів щодо притягнення керівника Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду і на даний час досудове розслідування по такому кримінальному провадженню триває. Враховуючи вказане, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 22044,08 грн, а також - 50000, 00 грн моральної шкоди, оскільки вказані обставини завдали їй моральних страждань, вона втратила душевний спокій, нормальні життєві зв`язки та вимушена була докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі за період з 22 вересня 2016 року по 11 січня 2017 року в розмірі 12108, 72 грн без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. В іншій частині вимог відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що прийняття протоколу № 15 засідання комісії з ліквідації департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 29 вересня 2016 року не може вважатися як виконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі, оскільки трудовим законодавством передбачено видання наказу про поновлення на роботі і лише прийняття такого рішення є правомірним способом відновлення порушеного права працівника про поновлення його посаді, що свідчить про те, що Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради постанова суду про поновлення позивачки на роботі не виконана у спосіб і порядок, що визначені законодавством про працю і самим рішенням суду. В частині стягнення з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь позивачки 50 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, суди дійшли висновку, що в цьому випадку відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивачки 50 000,00 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, оскільки позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених у позові обставин того, що у зв`язку з неправомірними діями відповідача вона зазнала моральних страждань, втратила нормальні життєві зв`язки і це вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Головою ліквідаційної комісії Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Чайченко О.В. подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 28 вересня 2016 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 30247,32 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що ліквідаційна комісії колегіальний орган і її рішення приймаються у формі протоколу, позивачку було поновлено на роботі, вона ознайомлена з протоколом, визначено робоче місце. Рішення суду ними виконано, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Скаржник заявляв клопотання про розгляд справи за його участю.

Позиція інших учасників справи.

Заперечення на касаційну скаргу від позивачки та відповідача до суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Від позивачки та інших учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Голови комісії з ліквідації департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Чайченко О. В. на постанову Зарічного районного суду міста Суми від 15 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, третя особа - Голова ліквідаційної комісії Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Чайченко О. В., про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/29608/18 (адміністративна справа№591/772/17) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Шарапи В. М., суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року № 532/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 грудня 2019 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 21 вересня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на роботі у Департаменті містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на посаді завідувача сектору з правового забезпечення у сфері архітектури та містобудування з 07 травня 2016 року та стягнуто з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14747,80 грн. При цьому, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року вказане рішення Зарічного районного суду м. Суми змінено в частині визначення дати поновлення позивача на посаді (дату « 07 травня 2016 року» змінено на « 06 травня 2016 року»), а також суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню ( суму « 14747,80 грн» змінено на « 14592,56 грн»). В іншій частині рішення залишено без змін.

19 жовтня 2016 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області на підставі заяви ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №591/3050/16-а від 13 жовтня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Вказана постанова департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради не оскаржувалась, а державному виконавцю 26 жовтня 2016 року боржником було надано витяг з протоколу №15 засідання комісії з ліквідації департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 29 вересня 2016 року, згідно п.1 якого поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючого сектору з правового забезпечення у сфері архітектури та містобудування (поза штатом) з 07 травня 2016 року.

Державний виконавець, отримавши вказані документи, дійшов висновку, що вказане в протоколі формулювання «поза штатом», а також зазначення у п.3 протоколу як робочого місця ОСОБА_1 : кабінету №4 будинку №2 пл.Незалежності,1 , яке не співпадало з фактичним місцем ведення діяльності та розташування Департаменту містобудування та земельних відносин - не відповідали способу і порядку виконання, яке зазначено у рішенні суду, не відновлювало порушеного трудового права ОСОБА_1 у той спосіб, який дозволив би їй перебувати не тільки безпосередньо на робочому місці, а й на території підприємства в робочий для цього працівника час, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку чи окремим розпорядженням роботодавця, виконувати свої повноваження, визначені положенням про управління, організовувати роботу управління, контролювати стан трудової дисципліни тощо.

Крім того, посилаючись на відсутність передбачених вимогами статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» документів, які б свідчили про виконання рішення суду щодо поновлення на роботі, а саме, виданого відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, державний виконавець дійшов висновку, що постанова Зарічного районного суду м. Суми від 21 вересня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконана боржником та постановою від 06 грудня 2016 року наклав на Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради згідно статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» штраф у розмірі 5100 грн.

В подальшому, оскільки боржником рішення суду у визначений спосіб і порядок не виконувалось, державним виконавцем на Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради постановою від 04 січня 2017 року накладено штраф у подвійному розмірі - 10200,00 грн та 12 січня 2017 року у відповідності до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» до прокуратури Сумської області направлено повідомлення про невиконання боржником рішення суду.

Зазначені постанови державного виконавця Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради також не оскаржувалась.

Отже, судами встановлено, що в резолютивних частинах рішень у справі №591/3050/16-а чітко вказано про необхідність поновлення ОСОБА_1 на конкретно визначеній посаді, а не «поза штатом», а у мотивувальних частинах - про те, що єдиною уповноваженою особою від Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з моменту створення комісії з ліквідації цього виконавчого органу є голова ліквідаційної комісії і саме він відповідно до вимог КЗпП України та визначеної компетенції має право приймати рішення в тому числі про поновлення на роботі, а не комісія з ліквідації протокольним рішенням

Однак, боржник всупереч вимогам статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не видав відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та не вніс на вказані дати в трудову книжку стягувача відповідного запису, що свідчить про невиконання рішення суду Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради.

Отже, постанова Зарічного районного суду м. Суми від 21 вересня 2016 року про поновлення позивача на роботі не виконана Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради у спосіб і порядок, що визначені законодавством про працю і самим рішенням суду.

Джерела права й акти їх застосування.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржником рішення судів оскаржуються в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції переглядаються судом касаційної інстанції лише в цій частині.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Належить відмітити, що вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, п. 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Положеннями частини четвертої статті 257 КАС України встановлено що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження, тощо), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем органу ДВС наданий Протокол №15 засідання комісії з ліквідації департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 29 вересня 2016 року, з п. 1 якого вбачається, що ОСОБА_1 поновлено на роботі на завідуючого сектору з правового забезпечення у сфері архітектури та містобудування Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради (поза штатом) з 07 травня 2016 року та попередження про наступне звільнення на підставі п. 1 статті 40 КЗпП України.

При цьому, cкаржник зазначив, що поновити позивачку за її колишнім робочим місцем у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_2 було не можливо, оскільки станом на вересень 2016 року нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (колишнє місце розташування Департаменту містобудування) були передані у користування іншим виконавчим органам Сумської міської ради, тому і було визначено робоче місце позивача у кабінеті 4 будинку 2, пл. Незалежності, у м. Суми.

Що стосується «конкретно визначеної посади, а не «поза штатом»», рішенням комісії з ліквідації (протокол № 15) позивачку було поновлено саме на посаді завідуючого сектору з правового забезпечення у сфері архітектури та містобудування Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради.

Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що прийняття протоколу № 15 засідання комісії з ліквідації департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 29 вересня 2016 року не може вважатися виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки трудовим законодавством передбачено видання наказу про поновлення на роботі і лише прийняття такого рішення є правомірним способом відновлення порушеного права працівника про поновлення його посаді, що свідчить про те, що Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради постанова суду про поновлення позивача на роботі не виконана у спосіб і порядок, що визначені законодавством про працю і самим рішенням суду.

Стосовно посилання скаржника на приписи статті 236 КЗпП України, а саме те, що у разі затримки виконання рішення суду, суд який розглядав трудовий спір про поновлення на посаді, виносить ухвалу про виплату середнього заробітку за час затримки, а не розглядає новий позов, Верховний Суд зазначає, що суд за приписами КАС України не наділений правом у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі приймати рішення про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, у межах розгляду справи щодо поновлення.

Тобто, позовна вимога публічних службовців про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі, фактично стосується інших обставин та розглядається судом окремо за відповідним позовом.

Верховним Судом також відхиляються доводи скаржника, що судом першої інстанції при вирішенні спору було не вірно застосовано статтю 236 КЗпП України, в той час як на його думку до даних правовідносин необхідно застосовувати статтю 99 КАС України, виходячи з такого.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, «...законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення».

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком і місячний строк для звернення до суду не застосовується.

Зміст вказаних вище правових норм свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Конституційним Судом України констатовано, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати.

Отже, підстави для застосування статті 99 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в даному випадку відсутні, оскільки приписи частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, а тому вони мають пріоритет над приписами статті 99 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі 591/772/17 (провадження №К/9901/29608/18).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22 вересня 2016 року по 11 січня 2017 року у розмірі 12108,72 гривень, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не переглядаються.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень в цій частині відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу голови ліквідаційної комісії Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Чайченка Олега Володимировича залишити без задоволення.

2. Постанову Зарічного районного суду міста Суми від 15 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов