Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.09.2018 року у справі №826/6338/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №826/6338/16

адміністративне провадження №К/9901/27276/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2016 року (головуючий суддя - Качур І.А.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (Колегія суддів: головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Епель О.В., Кобаль М.І.)

у справі №826/6338/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (далі - Товариство) звернулось в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (далі - ДФС) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при визначені своїх податкових зобов'язань та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000333901 від 11.04.2016, яким позитвачу донараховано зобов'язань з ПДВ на суму 15 883 964, 00 грн. та за штрафними санкціями на суму 3 970 991 грн.;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000343901 від 11.04.2016, яким зменшено суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 72 270, 00 грн. та застосовано штрафні санкцій на суму 18 068, 00 грн.

- присуджено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» судовий збір у розмірі 299 179, 40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що надані позивачем первинні документи в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами підтверджують фактичне здійснення операцій за укладеними між позивачем та його контрагентами договорами та свідчать про правомірність формування Товариством своїх податкових зобов'язань.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неможливість виконання умов укладених між позивачем та його контрагентами договорів з урахуванням часу, відстаней між населеними пунктами, законодавчо встановленої тривалості робочого дня, фізичних та технічних можливостей.

09 лютого 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких останній вважає доводи, викладені в касаційній скарзі безпідставними та необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що відповідають закону.

22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Астер Трейд Україна» та ТОВ «СФС Трейд» за період з 01.03.2015 по 31.07.2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.03.2016 (том 1 а.с. 15-86).

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.2.4, п.2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 в результаті чого встановлено:

- заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 15 883 964 грн., в т.ч.: за березень 2015 року в сумі 5 544 002 грн.; за квітень 2015 року в сумі 6 688 495 грн.; за травень 2015 року в сумі 3 596 146 грн.; за червень 2015 року в сумі 55 321 грн.;

- завищення суми від'ємного значення, що зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 72 270 грн., в т.ч. за липень 2015 року в сумі 72 270 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 0000333901 від 11.04.2016, яким Товариству донараховано зобов'язань з ПДВ на суму 15 883 964, 00 грн. та штрафні санкції на суму 3 970 991, 00 грн., всього на суму 19 854 955, 00 грн.;

- № 0000343901 від 11.04.2016, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 72 270, 00 грн. та застосовано штрафні санкцій на суму 18 068, 00 грн., всього на суму 90 338, 00 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції за договорами, укладеними між позивачем та з ТОВ «Астер Трейд Україна» та ТОВ «СФС Трейд» не спричинили настання реальних правових наслідків. Як на підставу таких висновків відповідач посилається на те, що вказані контрагенти не мають матеріальних ресурсів, основних засобів, необхідних для здійснення діяльності, у останніх відсутні управлінський та технічний персонал. Зазначає про неможливість виконання укладених з зазначеними контрагентами угод з урахуванням часу, відстаней між населеними пунктами, законодавчо встановленої тривалості робочого дня, фізичних та технічних можливостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно зі статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань.

Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як видаткові накладні, акти приймання - передачі товару, платіжні доручення, що підтверджують факт оплати поставленого товару, товарно-транспортні накладні та митні декларації.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів.

Доводи контролюючого органу про неможливість здійснення поставки товарів з урахуванням часу та відстані між населеними пунктами, вірно не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що згідно наданих позивачем первинних документів поставки товарів відбувалися між населеними пунктами відстань між якими є незначною.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагентів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з ТОВ «Астер Трейд Україна» та ТОВ «СФС Трейд» сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова