Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

справа № 200/9076/24

адміністративне провадження № К/990/18311/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Маріупольського комунального підприємства Зеленого Будівництва на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (суддя Духневич О.С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (судді: Компанієць І.Д., Гайдар А.В., Сіваченко І.В.) у справі за позовом Маріупольського комунального підприємства Зеленого будівництва до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

27 грудня 2024 року Маріупольське комунальне підприємство Зеленого Будівництва (далі - МКП Зеленого будівництва, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (ГУ ДПС у Донецькій області, відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 03 липня 2024 року № 2611/05-99-04-11/03361845 про застосування штрафу в сумі 2 122 472,19 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 03 липня 2024 року № 2609/05-99-04-12/03361845 про застосування штрафу в сумі 7480,00 грн.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 31 грудня 2024 року позовну заяву залишив без руху та запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено, а позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги твердження позивача, що фінансування МКП Зеленого будівництва після початку війни здійснюється за рахунок бюджетного фінансування та використання додаткових коштів на залучення особи, яка б надала професійну правничу допомогу щодо оскарження спірних податкових повідомлень-рішень потребували додаткових узгоджень.

Зазначає, що кримінальне провадження № 12022041640000682 за фактом пошкодження майна позивача зареєстроване 06 вересня 2022 року, натомість обставини із пошкодженням майна не змінились до теперішнього часу.

Наголошує, що ним визнається факт, встановлений судами, що ОСОБА_1 , як керівник, несе відповідальність за здійснення господарської діяльності підприємства, однак обставини пов`язані із руйнуванням адміністративних будівель та знищенням документів призвели до порушення звичайного графіку роботи підприємства та зупинення трудових договорів з його фаховими працівниками, що унеможливило своєчасно подати позовну заяву до суду.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ГУ ДПС у Донецькій області просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача та залишити рішення судів попередніх інстанцій в силі, посилаючись на дотримання ними норм матеріального та процесуального права.

Зауважує, що неналежна організація процесу щодо звернення з позовною заявою до суду з боку відповідальних осіб суб`єкта господарювання, виникнення організаційних складнощів для своєчасного подання позовної заяви є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Крім того вказує, що відсутність фінансування позивача, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог КАС України щодо оформлення позовної заяви, та, як наслідок, не є поважною підставою для поновлення строку звернення із позовною заявою.

Судами встановлено, що ГУ ДПС у Донецькій області щодо позивача 03 липня 2024 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 2611/05-99-04-11/03361845 про застосування штрафу в сумі 2 122 472,19 грн та № 2609/05-99-04-12/03361845 про застосування штрафу в сумі 7 480,00 грн.

З метою досудового вирішення спору позивач 15 липня 2024 року звернувся до ДПС України зі скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення.

ДПС України рішенням від 05 вересня 2024 року № 26982/6/99-00-06-03-01-06 скаргу позивача від 15 липня 2024 року залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. Вказане рішення ДПС України отримано позивачем 05 вересня 2024 року.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2024 року № 2611/05-99-04-11/03361845 та № 2609/05-99-04-12/03361845 протиправними позивач 26 грудня 2024 року звернувся до суду з цим позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Положеннями частини першої статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга наведеної статті встановлює, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення- рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

У постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Отже, за сформованою судовою практикою, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за умови попереднього використання досудового порядку вирішення становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку за загальним правилом починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позивач наголосив, що не міг вчасно звернутися до суду із цим позовом у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Щодо посилання позивача на таку обставину колегія суддів виходить з того, що питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку та наданих на їх підтвердження доказів. Позивач має обґрунтувати неможливість звернення до суду у передбачені процесуальним Законом строки та надати відповідні докази, які б підтверджували наявність об`єктивних причин, які перешкоджали своєчасно подати позовну заяву. Сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з позовом у всіх абсолютно випадках.

На обґрунтування поважності підстав позивач посилався на факт пошкодження під час бойових дій будівлі, де знаходилось підприємство, території, яка перебувала на його балансі та знищення первинних документів бухгалтерського обліку та комп`ютерної техніки, з приводу чого зареєстроване кримінальне провадження № 12022041640000682 від 06 вересня 2022 року.

Крім того, судами встановлено, що згідно з витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань від 06 вересня 2022 року № 12022041640000682, 19 квітня 2022 року невстановленими особами в місті Маріуполі було пошкоджено паркани, сквери, які були на балансі Маріупольського комунального підприємства Зеленого будівництва.

Разом з тим, доказів знищення первинних документів бухгалтерського обліку та комп`ютерної техніки на якій вона виготовлялась та зберігалась у електронному вигляді, на які посилається позивач, судам не надано.

Проте суди факту надали оцінку таким твердженням позивача, зазначивши, що обставини, які відбулися у 2022 році не впливають на перебіг строку звернення до суду у 2024 році і не можуть слугувати універсальною обставиною для його поновлення, оскільки такий строк звернення до суду обчислюється з 05 вересня 2024 року, - дня отримання позивачем рішення ДПС України № 26982/6/99-00-06-03-01-06 за результатами розгляду скарги позивача. Жодних об`єктивних причин, що унеможливлювали звернення позивача з позовом у цей період, судам не наведено і не доведено.

Щодо посилання позивача на зупинення трудових договорів з головним бухгалтером, його заступником та юрисконсультом як на причину пропуску строку звернення до суду, судами вказано, що відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником Маріупольського комунального підприємства Зеленого будівництва є ОСОБА_1 , який несе відповідальність за здійснення господарської діяльності підприємства, дотримання податкового законодавства, а також фінансову, адміністративну і кримінальну відповідальність за вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством.

Також, судами враховано, що обставини, на які посилається позивач, не завадили йому вчасно звернутись до ДПС України з метою досудового порядку вирішення спору, проте наводяться як об`єктивні перешкоди для судового оскарження.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені положеннями статті 123 КАС України, частиною першою якої визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи оскаржувані рішення, виходили з того, що позовна заява у цій справі подана зі значним пропуском строку, а наведені позивачем обставини не є поважними.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що об`єктивними перешкодами є лише ті обставини, що унеможливили звернення до суду, натомість неналежна якість такого звернення не охоплюється і не зумовлюється тими обставинами, на які особа посилається на обґрунтування поважності причин пропуску строку.

В свою чергу, висновок судів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із таким, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

При цьому жодних нових аргументів чи обґрунтувань, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права при вирішенні судами цього питання, у касаційній скарзі не наведено і не доведено.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська