Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2019 року

Київ

справа №243/4995/17

адміністративне провадження №К/9901/16735/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ) на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2017 року (суддя Мінаєв І.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (судді Васильєва І.А., Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у частині припинення виплати пенсії; визнати протиправною бездіяльність в частині невиплати пенсії з жовтня 2016 року; зобов'язати ГУ ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії; сплатити заборгованість за період з жовтня 2016 року.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримував пенсію за вислугою років.

Згідно з довідкою від 11 серпня 2015 року № 1445015274 ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме з АДРЕСА_1).

З листопада 2016 року ГУ ПФУ припинило виплату пенсії позивачу на підставі протоколу управління соціального захисту населення Слов'янської райдержадміністрації (далі - управління соцзахисту) від 06 грудня 2016 року № 23 з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, згідно з яким встановлено, що ОСОБА_1 не проживає за адресою переселення як внутрішньо переміщена особа.

Вважаючи права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області постановою від 15 червня 2017 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з листопада 2016 року. Зобов'язав ГУ ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплатити заборгованість за період, починаючи з листопада 2016 року на рахунок ОСОБА_1, відкритий позивачем раніше у акціонерному товаристві «Ощадбанк».

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2017 року це рішення залишив без змін.

ГУ ПФУ не погодилося із рішеннями судів попередніх інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. У скарзі посилається на неправильне застосування судами матеріальних норм права. Зокрема, зазначає, що 09 грудня 2016 року ГУ ПФУ отримало протокол № 23 управління соцзахисту у якому зазначено про фактичне не проживання ОСОБА_1 за адресою у селі Карпівка та про відмову у відновленні соціальних виплат. Відповідно до пункту 5 статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-VІ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV) передбачено припинення виплати пенсії в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив зібрані у справі докази, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на неправомірність таких дій відповідача.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко