Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.07.2018 року у справі №263/3644/17
Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №263/3644/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 263/3644/17

адміністративне провадження № К/9901/23479/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Бучик А. Ю., Гриціва М. І.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 263/3644/17

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Донецького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії;

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду (у складі суддів: Чебанова О. О., Ястребової Л. В., Компанієць І. Д.) від 05 грудня 2017 року, встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У березні 2017 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Донецького обласного військового комісаріату, в якому просила:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2, призначену за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 2009 року, довічно;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування недоотриманої пенсії ОСОБА_2 з 2009 року.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009), яким визнано неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, зазначає, що дії відповідача щодо відмови у поновленні йому виплати пенсії є неправомірними.

3. Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2017 року позов задоволено; визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області щодо відмови у поновлення виплати пенсії ОСОБА_2, призначеної за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 2009 року, довічно; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області здійснити нарахування недоотриманої пенсії ОСОБА_2 з 2009 року.

4. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року задоволено частково апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог за період з 2009 року до 17 вересня 2016 року, в цій частині позов залишено без розгляду; в решті постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2017 року, зокрема, в частині задоволення позовних вимог з 17 вересня 2016 року - залишено без змін.

5. Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та залишити в силі постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2017 року.

6. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

7. Від позивача до Верховного суду надійшо пять клопотань про прискорення розгляду справи.

8. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

9. Станом на 18 липня 2018 року відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з січня 1983 року поставлено на облік до Управління пенсійного фонду України Орджонікідзевського району м. Маріуполя та призначено пенсію за вислугу років у відповідності з діючим законодавством України, а саме згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992року № 2262-ХII.

11. У 2001 році ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання у державу Ізраїль, а з 01 березня 2002 року виплата пенсії йому припинена згідно його заяви про виїзд на постійне місце проживання у державу Ізраїль, і була виплачена пенсія за шість місяців наперед, пенсійне посвідчення здано на зберігання відповідачу.

12. З березня 2002 року відповідачем ОСОБА_2 припинено виплату пенсії за вислугу років на підставі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХII та п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, оскільки між Україною та Ізраїлем відсутній договір про виплату пенсійного забезпечення.

13. 24 травня 2013 року ОСОБА_4, діючи за довіреністю в інтересах ОСОБА_2, звернулась до ГУПФУ в Донецькій області з заявою поновити виплату пенсії ОСОБА_2, на яку отримала лист від 06 червня 2013 року № 2017-С-01, що пенсійна справа позивача до ГУПФУ в Донецькій області не надходила та із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 слід звертатися до Донецького обласного військового комісаріату.

14. 14 червня 2013 року ОСОБА_4, діючі за довіреністю в інтересах ОСОБА_2, звернулась до Донецького обласного військового комісаріату із заявою поновити виплату пенсії позивачу і надіслати пенсійну справу ОСОБА_2 до ГУПФУ в Донецькій області, на яку отримала лист від 26 червня 2013 року № ФС-65835, що заява для розгляду направлена до Департаменту фінансів Міністерства Оборони України.

15. 13 вересня 2013 року ОСОБА_4, діючі за довіреністю в інтересах ОСОБА_2, звернулась зі скаргою до Міністра Оборони України, копію якої надіслала до Донецького обласного військового комісаріату. З Департаменту Фінансів Міністерства Оборони України отримала відповідь від 04 жовтня 2013 року за вих. № 248/3/6/1668 та з Донецького обласного військового комісаріату отримала лист за вих. № 1122/2275 без дати із зазначенням переліку документів, які необхідно надати, щоб поновити виплату пенсії позивачу.

16. 25 вересня 2013 року ОСОБА_4 поштовим відправленням надіслала на адресу Донецького обласного військового комісаріату заяву з доданими документами, які були перелічені у листі за вих. № 1122/2275, для відправки заяви, документів і архівної справи до ГУПФУ в Донецькій області, задля того, щоб ГУПФУ в Донецькій області поновило виплату пенсії ОСОБА_2 Зазначена заява з документами (які перелічені у листі Донецького обласного військового комісаріату за вих. № 1122/2275) та архівна справа ОСОБА_2 з метою поновлення пенсії були направлені в ГУПФУ України в Донецькій області.

17. Відповіддю Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області від 22 листопада 2013 року за вих. № 6227/05 відмовлено позивачу у поновлені виплати пенсії за вислугу років з мотивів його фактичного проживання у державі Ізраїль.

18. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач звертався до Головного управління ПФУ і у 2016 році. Згідно відповідей, позивача повідомлено, що для призначення пенсії необхідна інформація про вислугу років, грошовий атестат, довідка про розмір грошового забезпечення та довідка про додаткові види грошового забезпечення. 05 серпня 2016 року ГУ ПФУ в Донецькій області отримано пакет документів від позивача для призначення пенсії. Також було повідомлено про відсутність інформації щодо пенсійного забезпечення позивача та матеріалів справи. 29 грудня 2016 року ГУ ПФУ в Донецькій області позивачу направлено відповідь, згідно якої, особа, яка звертається за призначенням пенсії, повинна пред'явити уповноваженій особі органу, що призначає пенсію, паспорт громадянина України.

19. Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у поновленні виплати пенсії, призначену за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» неправомірними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що позивача - громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України, що передбачено приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009, а тому пенсія останньому має бути поновлена з настанням обставин для відновлення її виплати.

21. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову та залишення без розгляду частини позовних вимог, виходив з того, що позивач має право на поновлення виплати пенсії за віком, однак позов може бути задоволено в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

- позивач звернувся 17 березня 2017 року з позовом до суду за захистом прав в свобод, шляхом оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26 грудня 2016 року № 1400-С-01 та від 29 грудня 2016 року № 1429-С-01, а тому строк для звернення до суду не пропущений;

- строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 2009 року по 17 вересня 2016 року слід визнати пропущеним з поважних причин та таким, що підлягає відновленню, оскільки починаючи з 2004 року позивач постійно і поступово звертався до органів ПФУ, військомати, МО України, Конституційний Суд України та інші органи, із заявою про відновлення виплати пенсії за вислугу років, які залишені без задоволення; а також постійне проживання за кордоном з 2001 року, без відвідування України, похилий вік - 82 роки, тяжке матеріальне становище, поганий стан здоров'я та інше;

- заробітна плата та пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, прибутком і власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Протоколу); згідно ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у випадку порушення законодавства про оплату праці робітник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком;

- рішення КС України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 є безумовною підставою для поновлення позивачу виплати раніше призначеної пенсії, починаючи з 2009 року;

- апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення позову без розгляду за період з 2009 року по 17 вересня 2016 року; висновок суду не відповідає обставинам справи.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

24. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

25. Згідно із ст. 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

26. Рішенням № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

27. Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

28. Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

29. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

30. Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплату якою було припинено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

31. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, про що вказано у Рішенні № 25-рп/2009, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу як особі, яка проживає за межами України.

32. Також, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що виходячи з положень ст. 99, 100 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду.

33. Так, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», і цього часу держава був зобов'язана відновити виплату пенсії громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання за кордон.

34. Проте наявність обов'язку у держави відновити виплату пенсії не позбавляє позивача можливості щодо захисту свого права у випадку відсутності такого відновлення. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак відлік строку звернення до суду розпочався саме з дати опублікування Рішення № 25-рп/2009.

35. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року у справах №№ 21-180а15, 21-168а15, від 08 червня 2016 року у справі № 21-174а16, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 523/5348/17 (К/9901/247/17), від 24 квітня 2018 року у справі № 127/15035/17 (К/9901/37014/18), від 08 травня 2018 року у справі № 201/8846/16-а(2-а/201/943/2016) (К/9901/20484/18) та від 12 червня 2018 року у справі № 577/50/17-а (К/9901/15661/18).

36. Щодо доводів касаційної скарги про поважність причин пропуску строку звернення до суду з поважних причин, колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску такого строку можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

37. У матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення позивача, як він зазначає у касаційній скарзі до різних органів державної влади, починаючи з 2004 року, за винятком повідомлення Конституційного Суду України від 08 грудня 2004 року № 18/3677, 18/3678 /а. с. 27/. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача у листопаді 2009 року до Управління ПФУ в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя із заявою про поновлення йому виплати пенсії.

38. Проте в матеріалах справи наявні докази про звернення представника позивача 24 травня 2013 року до ГУПФУ в Донецькій області. Подальші вимоги ГУПФУ в Донецькій області, Донецького обласного військового комісаріату, Департаменту Фінансів Міністерства Оборони України щодо необхідного переліку документів, які необхідно надати, щоб поновити виплату пенсії позивачу представник без зволікань виконувала.

Між тим, отримавши відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області за вих. № 6227/05 від 22 листопада 2013 року у поновленні виплати пенсії позивач звернувся до суду з адміністративним позовом тільки у березні 2017 року.

39. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про зазначені скаржником поважні причини пропуску строку звернення до суду в період з листопада 2013 року по березень 2017 року.

40. Колегія суддів звертає увагу, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, а також елементом правової визначеності. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням процесуальними правами, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

41. Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про залишення без розгляду позовних вимог позивача, заявлених поза межами шестимісячного строку. Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують його висновків та ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм.

42. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

44. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

45. Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст.139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст. 242, 341, 343, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 263/3644/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя А. Ю. Бучик

Суддя М. І. Гриців