Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.05.2019 року у справі №460/2565/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

18 червня 2019 року

справа №460/2565/18

адміністративне провадження №К/9901/11552/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у складі судді Дорошенко Н.О.

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у складі суддів Шавеля Р.М., Улицького В.З., Запотічного І.І.

у справі № 460/2565/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Рівненській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

8 жовтня 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач у справі) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в частині податкових зобов`язань, що перевищують податкові зобов`язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна у відповідності до її розрахунку, затвердженого рішенням сільської ради, з врахуванням мінімальної заробітної плати 1378 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

При прийнятті рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Висоцької сільської ради від 27 січня 2017 року № 107, яким зменшено ставку податку на інші будівлі (приміщення) нежитлової нерухомості із 2% до 1,5%, може застосовуватися контролюючим органом у 2018 році для визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, з урахуванням законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року.

У квітні 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

13 червня 2019 року на адресу Верховного Суду від податкового органу надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач наполягає на своїй позиції щодо правомірності рішення, оскаржуваного в цій справі, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, судові рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 2 серпня 2018 року позивач зареєстрований як фізична особа підприємець з 18 жовтня 2016 року, основний вид економічної діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 серпня 2016 року №65880098 позивачу належить на праві власності об`єкт нерухомого майна: корівник, загальною площею 1905,3 м2.

Факт належності позивачу об`єкта нерухомого майна, що підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визнається позивачем.

Податковим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 березня 2018 року №0035271/5202-1705, яким визначено позивачу грошове зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» на загальну суму 91 454,4 грн за 2017 рік.

Податок розрахований податковим органом за ставкою 1,5% від мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2017 року за квадратний метр, тоді як позивач вважає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по нежитловій нерухомості повинен бути визначений у розмірі 2 % від мінімальної заробітної плати у 2015 році за квадратний метр.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Висоцької сільської ради Рівненської області № 419 від 27 січня 2015 року встановлено на території Висоцької сільської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатками 1-3. Згідно з додатками №1 та №2 до рішення сільської ради №419 встановлено ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості - інші будівлі в розмірі:

- 1 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2015, за 1 кв. м. площі об`єкта на 2015 рік;

- 2 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2016, за 1 кв. м. площі об`єкта на 2016 рік .

Рішенням Висоцької сільської ради Рівненської області №30 від 16 вересня 2016 року «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради» встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Рішення набрало чинності з 1 січня 2017 року.

В подальшому рішенням Висоцької сільської ради Рівненської області №107 від 27 січня 2017 року «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради» встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Рішення набрало чинності з 1 січня 2017 року. Рішення №30 від 16 вересня 2016 року «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради» визнано таким, що втратило чинність.

Згідно з додатком №3 до рішення сесії сільської ради № 107 від 27 січня 2017 року встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, зокрема, інші будівлі (приміщення), а також сільськогосподарські споруди, які не використовуються безпосередньо у господарській діяльності - 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року.

Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 26 вищезазначеного Закону (тут та надалі нормативно-правові акти в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

20 грудня 2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» № 1791-VIII.

Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Як встановлено пунктом 4.5 статті 4 Податкового кодексу України при встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року.

За приписами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що рішення Висоцької сільської ради від 27 січня 2017 року №107, яким зменшено ставку податку на інші будівлі (приміщення) нежитлової нерухомості з 2% до 1,5%, може застосовуватися контролюючим органом у 2018 році для визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, з урахуванням законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року.

Суд також зауважує, що прийняття Закону № 1791-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Частиною 2 статті 346 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Суд при вирішенні даної справи не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 825/1496/17, на яку посилається позивач у клопотанні про передачу справи на розгляд до об`єднаної палати.

В аналогічних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Отже відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про передачу справи на розгляд об`єднаної палати.

Суд визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі № 460/2565/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер