Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 січня 2019 року

Київ

справа №826/19730/16

адміністративне провадження №К/9901/24428/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року (суддя - Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді: Грибан І.О., Губська О.А.) у справі № 826/19730/16 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про скасування постанови від 18 листопада 2016 року ВП № 52362677, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі - відповідач), в якому просила:

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №52362677 від 18.11.2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року, яку залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, в задоволені позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом виконавчого провадження є звернення стягнення на предмет іпотеки у сумі 114655283, 43 грн., тобто виконавчий документ містить майнову вимогу до стягувача. Також, суди дійшли висновку, що виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, в свою чергу, Закон № 606 не визначає випадків у яких виконавчий документ позбавляє права боржника добровільно виконати зобов'язання, всупереч твердженню позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення судів скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема, скаржник вказує, що добровільно виконати виконавчий напис нотаріуса у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття провадження є неможливим. Також, скаржник вказує про те, що державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження не зазначив, яким чином скаржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Клопотання про розгляд справи за участі скаржника не заявлено.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Як було встановлено судами попередніх інстанційта підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А. Л. розглянув заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису № 859, виданого 21.04.2011 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І., про звернення стягнення на земельну ділянку, розміром 5,55 гектарів, яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер: НОМЕР_1, цільове призначення: для ведення садівництва, яка належить на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого Комінтернівським районним відділом земельних ресурсів Одеської області 30.07.2007 р. та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010752400241, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М. 23.07.2007 р. за реєстром № 2453, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 23.07.2007 р., номер правочину: 2234395, громадянці ОСОБА_3, адреса постійного проживання та реєстрації: АДРЕСА_1. за рахунок коштів, отриманих від реалізації вищезазначеної земельної ділянки, якою запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «ВТБ Банк» станом з 02.08.2007 р. по 16.02.2011 р. у розмірі: 9000000 доларів США - сума заборгованості за кредитом; 3109825 доларів США - не сплачені відсотки за користування кредитом за період з 25.09.2008 р. до 16.02.2011 р.; 1464657,53 доларів США - сума відсотків річних за несвоєчасне погашення кредиту; 237108,07 доларів США - сума пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів; 4932913,50 грн., по курсу НБУ станом на 16.02.2011 р. - 621000 доларів США - сума інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту, 10000 грн. - витрати за вчинення виконавчого напису. Всього до стягнення: 13811590,60 доларів США, що в еквіваленті складає 109712369,93 грн. за курсом НБУ станом на 16.02.2011 р. (1 долар США = 7,9435 грн.) та 4942913, 50 грн.,

В результаті чого, відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.09.2016 р. (ВП № 52362677), якою, зокрема, встановлено боржнику строк для самостійного виконання рішення, який складає до семи днів з моменту винесення отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згодом, 18.11.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А. Л. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 11465528, 34 грн. у зв'язку з ненаданням боржником документального підтвердження виконання виконавчого напису нотаріуса у добровільному порядку.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Конституція України.

Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV)

Відповідно до стаття 1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 12 Закону № 606-XIV визначено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Стаття 25 Закону № 606-XIV говорить про те, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 27 Закону № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Статтею 28 Закону № 606-XIV встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною восьмою статті 54 Закону № 606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Підпункт 3.7.1 пункту 3.7 розділу III. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Закон України від 05.06.2003 р. № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV )

Статтею 1 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодавець - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника; боржник - це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.

За змістом статті 42 Закону № 898-IV боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов'язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов'язаний прийняти таке виконання. Майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 №5 "Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Аналіз статей 25, 27, 28, 31 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави для висновку, що виконавче провадження розпочинається з моменту винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

У такій постанові боржника повідомляється про необхідність виконання рішення суду та надається строк для його добровільного виконання.

Законом передбачено, що така постанова надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що добровільно виконати виконавчий напис нотаріуса у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття провадження є неможливим. Також, скаржник вказує про те, що державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження не зазначив, яким чином скаржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" до обов'язків сторін виконавчого провадження, серед іншого, належать письмове повідомлення державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно, доводи касатора про те, що державним виконавцем не було зазначенго, яким чином скаржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також строк наданий скаржнику був недостатній, що унеможливило добровільне виконання ним рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме на боржника закон покладає обов'язок щодо повідомлення державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.

Добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження", є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат , пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, в свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.

При цьому Закон не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Зважаючи на те, що рішення суду виконано не було, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що постанова державного виконавця №52362677 від 18.11.2016 року "Про стягнення з боржника виконавчого збору" винесена на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" та відповідає йому, а тому підстав для її скасування немає.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа