Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.12.2020 року у справі №804/1714/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 804/1714/16

адміністративне провадження № К/9901/41725/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року (суддя Сидоренко Д. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 року (головуючий суддя Суховаров А. В., судді: Головко О. В., Ясенова Т. І.) у справі №804/1714/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд" до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними дій та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними дії податкового органу щодо нарахування пені за уточнюючими розрахунками з податку на додану вартість на загальну суму 155 011,29 грн. ; визнати протиправними і скасувати податкові вимоги від 28.12.2015 року №268-23 про сплату узгодженого податкового боргу в сумі 154 836,58 грн., від 30.03.2016 року №86-23 про сплату узгодженого податкового боргу в сумі 96 878,71 грн. та від 06.05.2016 року №142-23 про сплату узгодженого податкового боргу в сумі 90 018,69 грн. ; визнати протиправним і скасувати рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби від 03.03.2016 року №4677/10/28-10-23-16 про результати розгляду скарги.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій та вимог податкового органу з огляду на те, що уточнюючий розрахунок, яким до податкових декларацій за періоди червень, липень та серпень 2015 року був поданий в межах 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, та пеня, відповідно до змін, внесених Законом України від 17.07.2015 року №655-VІІІ, не нараховується. Вважає, що вказані зміни не можуть бути застосовані виключно до податкових декларацій, поданих з моменту чинності закону -
01.09.2015 року, оскільки статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України не містить жодних обмежень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії податкового органу щодо нарахування пені за уточнюючими розрахунками з податку на додану вартість підприємству за періоди: з
31.07.2015 року по 05.10.2015 року в розмірі 53913,81 грн., з 31.08.2015 року по
04.11.2015 року в розмірі 84 860,62 грн., з 01.10.2015 року по 04.11.2015 року в розмірі 16236,87 грн. Визнано протиправними та скасовано податкові вимоги податкового органу від 28.12.2015 року №268-23, від 30.03.2016 року №86-23, від
06.05.2016 року №142-23. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Судові рішення вмотивовані тим, що на час подачі уточнюючих розрахунків не пройшло 90 днів від граничної дати сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень-серпень 2015 року та вже діяли положення Закону України від 17.07.2015 року №655.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у неврахуванні судами, що податковий борг підприємства виник у зв'язку з несплатою пені, яка нарахована на заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів.

Вважає, що судами не враховано, що фактом погашення податкового боргу вважається фактична сплата боргу, а не подання уточнюючого розрахунку. Зазначає, що починаючи з 01.09.2015 року при самостійному виправленні помилок, допущених у податкових деклараціях, у порядку, визначеному статтею 50 Податкового кодексу України, не нараховують пеню, якщо таке виправлення здійснюється до спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного Податковим кодексом України. Вважає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, зокрема, не проведено сукупного аналізу усіх норм матеріального права. Не досліджені фактичні обставини справи та наявні матеріали у справі.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством 06.10.2015 року поданий уточнюючий розрахунок збільшення зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2015 року на суму 803 862 грн. та самостійно нараховані штрафні санкції в сумі 24 116 грн. В автоматизованій інформаційній системі "податковий блок" в автоматизованому режимі нарахована пеня в сумі 53913,80 грн. за прострочення строку сплати податкового зобов'язання.

Позивачем сплачені штрафні санкції в сумі 24116 грн. Також в цей же день підприємством поданий уточнюючий розрахунок зменшення суми податку на додану вартість за серпень 2015 року у розмірі 803 862 грн.

Товариством 30.10.2015 року донараховано та сплачено зобов'язання за декларацією з податку на додану вартість за вересень 2015 року в розмірі 4612409грн. В цей же день поданий уточнюючий розрахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2014 року у сумі 283 грн.

Підприємством 05.11.2015 року поданий уточнюючий розрахунок збільшення зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2015 року на суму 1 426 853
грн. та самостійно нараховані штрафні санкції в сумі 42 806 грн. В автоматизованій інформаційній системі "податковий блок" в автоматизованому режимі нарахована пеня в сумі 84860,62 грн. за прострочення строку сплати податкового зобовязання. Позивачем сплачені штрафні санкції в сумі 42806 грн.

Платником податків 05.11.2015 року поданий уточнюючий розрахунок збільшення зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2015 року на суму 623 575
грн. та самостійно нараховані штрафні санкції в сумі 18707 грн. В автоматизованій інформаційній системі "податковий блок" в автоматизованому режимі нарахована пеня в сумі 84860,62 грн. за прострочення строку сплати податкового зобов'язання. Позивачем сплачені штрафні санкції в сумі 16236,87
грн. Також в цей же день поданий уточнюючий розрахунок зменшення податку на додану вартість за вересень 2015 року на суму 2 050 428 грн. та сплачені штрафні санкції в сумі 61 513 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розмір нарахованої в автоматизованій інформаційній системі "податковий блок" в автоматизованому режимі пені за прострочення строку сплати податкового зобов'язання становить 155

011,29 грн.

З урахуванням сплати за інші періоди поточних платежів, на адресу позивача податковим органом направлені податкові вимоги від 28.12.2015 року №268-23 на суму 154 836,58 грн., від 30.03.2016 року №86-23 на суму 96 878,71 грн., від
06.05.2016 року №142-23 на суму 90 018,69 грн.

За вимогами статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені статті 49 Податкового кодексу України строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений статті 49 Податкового кодексу України звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог статті 49 Податкового кодексу України подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

За приписами підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Статтею 203 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Отже, що останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2015 року є 30.07.2015 року, за липень 2015 року -
31.07.2015 року, за серпень 2015 року - 01.10.2015 року.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Разом з тим, статтею 129 Податкового кодексу України врегульовано питання нарахування пені.

Відповідно до підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Законом України від 17.07.2015 року №655-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків" внесено зміни до статті 129 Податкового кодексу України та доповнено статті 129 Податкового кодексу України пеня, передбачена цією статтею, не нараховується, якщо зміни до податкової звітності внесені протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного статті 129 Податкового кодексу України.

Наведена норма набрала чинності з 01.09.2015 року.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що нарахування пені, передбаченої за наслідками виявлення заниження податкового зобов'язання, на суму такого заниження, за умови подання уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, є протиправним.

Касаційний Суд не погоджується з твердженнями скаржника, що юридичні особи при самостійному виправленні помилок, допущених у податкових деклараціях, мають право не нараховувати пеню до спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, лише до правовідносин, які виникли з 01.09.2015 року, тобто до відносин, коли граничний строк сплати грошового зобов'язання припадає на дату, починаючи з 01.09.2015 року, оскільки Законом України від 17.07.2015 року №655-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків" не встановлено будь-яких обмежень відносно звітного періоду, за який надається уточнюючий розрахунок, або відносно дати декларування зобов'язання чи уточнення такого зобов'язання шляхом подання уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань.

Саме з прийняттям наведеного Закону має застосуватись обмеження щодо нарахування пені, передбаченої за наслідками виявлення заниження податкового зобов'язання, на суму такого заниження, за умови дотримання визначених пунктом 129.9 статті 129 Податкового кодексу України умов.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дії податкового органу щодо нарахування пені за уточнюючими розрахунками з податку на додану вартість підприємства є протиправними.

Безпідставним є також зарахування податковим органом грошових коштів, які були спрямовані на погашення задекларованих податкових зобов'язань, в рахунок погашення протиправно нарахованої пені, внаслідок чого спірні вимоги є також протиправними та необґрунтованими та відповідно підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Верховний Суд не погоджується з посиланням скаржника на порушення судами норм процесуального права та не встановлення ними фактичних обставин справи, оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлені всі обставини, що підтверджуються належними доказами, судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 року у справі №804/1714/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник