Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.07.2018 року у справі №815/1851/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року

м. Київ

справа №815/1851/16

адміністративне провадження №К/9901/43732/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик Ю.А., Гімона М.М., -

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/1851/16

за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Заєць Костянтина Вікторовича (далі - Державний реєстратор), управління Державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у складі судді Танцюра К.О. та

ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Турецької І.О., суддів Стас Л.В., Косцової І.П., -

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням змінених позовних вимог, просила:

- скасувати рішення Державного реєстратора від 29 травня 2015 року № 21709598 в частині перенесення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - заборони за № 9860909 на відчуження нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1;

- скасувати рішення Державного реєстратора від 29 травня 2015 року № 21709598 в частині перенесення з Державного реєстру іпотек до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - іпотеки за № 9860960 на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_2.

- зобов'язати внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування рішення Державного реєстратора від 29 травня 2015 року №21709598, в частині перенесення заборони та іпотеки за № 9860909 та заборони за № 9860909 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на порушення Державним реєстратором Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, які зобов'язують посадову особу ідентифікувати об'єкт нерухомого майна при перенесенні записів з даних Реєстрів до Державного реєстру прав.

Позивач вважає, що недотримання посадовою особою реєстраційної служби вказаних правових норм, призвело до того, що об'єкт, на який було накладено заборону та який передавався в іпотеку, не відповідав за ідентифікацією об'єкту на який було перенесено заборону на іпотеку.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4; загальною площею 49,1 кв.м., у тому числі є предметом договору іпотечних договорів, які є чинними, основне зобов'язання договору кредиту не погашене, тому відповідно до положень статті 23 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Відтак, дії Державного реєстратора щодо перенесення до Державного реєстру прав записів про обтяження речових прав на нерухоме майно. При цьому відповідно до пункту 6 Порядку перенесення записів з Реєстрів до Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором прав у разі, коли наявні у Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об'єкт нерухомого майна або суб'єкта речових прав, їх обтяжень.

20 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що оскільки скасоване рішення суду, на підставі якого було зареєстровано право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_5 та перенесено записи про заборону та іпотеку, то відсутня підстава для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. При цьому скаржниця зазначає, що об'єкт, на який було накладено заборону та який передавався в іпотеку (нежитлові приміщення) не відповідає за ідентифікацією об'єкту, на який було перенесено заборону та іпотеку (квартиру, яка в теперішній час належить ОСОБА_1.).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

10 березня 2017 року від Управління державної реєстрації до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких воно просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на їх законність та обґрунтованість. А також те, що на момент вчинення реєстраційних дій Державним реєстратором, Управління державної реєстрації не існувало, тому воно є неналежним відповідачем.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, укладених 07 липня 2006 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Антарктика» став власником нежилих приміщень під АДРЕСА_3

21 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - Банк, Кредитор відповідно) та ОСОБА_4 (далі - Позичальник) укладено договір кредиту №2007/13-2.06/786 (далі - Кредитний договір), яким надав Позичальнику грошові кошти у сумі 190 000 доларів США, зі сплатою 13% річних та з кінцевим терміном повернення - 20 грудня 2017 року.

Згідно з пунктом 1.3 зазначеного Кредитного договору в якості забезпечення Позичальником виконання своїх обов'язків щодо погашення кредиту, сплати процентів, Кредитор уклав з майновими поручителями ОСОБА_3 та ОСОБА_5 іпотечні договори, за умовами яких, Поручителі передають Кредиторові нерухоме майно (Т. 1, а.с.133-135).

Зокрема, 21 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_3, що є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_4, укладені іпотечні договори: №2703, №2704.

Підпунктами 1.1 та 2.2. вказаних Іпотечних договорів передбачено, що Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем основного зобов'язання нежилі приміщення АДРЕСА_15, загальною площею 47,3 кв.м., нежилі приміщення АДРЕСА_16, загальною площею 47,00 кв.м., що належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу від 07 липня 2006 року (т.1 а.с.136-143).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року у справі №1522/26678/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 було встановлено, що позивач у 2006 році надав відповідачу на придбання нежитлових приміщень АДРЕСА_3 за договором позики 60 000 доларів США.

У зв'язку з неповернення боргу, позивач просив визнати за ним право власності на придбане відповідачем нерухоме майно.

Водночас, враховуючи, що в результаті реконструкції нежитлові приміщення АДРЕСА_7 стали складати одне ціле нежитлове приміщення, площею 107,8 кв.м., рішенням суду визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 107,8 кв.м. (Т.1, а.с.50-51).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року дане рішення скасовано та прийнято нове - про відмову ОСОБА_6 в задоволенні позову (Т.1, а.с.52-53).

Проте, ОСОБА_6, набувши право власності на спірне нежитлове приміщення за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року, подарував його своєму синові ОСОБА_7 Договір дарування посвідчений нотаріально - 27 грудня 2012 року.

У подальшому ОСОБА_7 зазначене нежитлове приміщення розділив на дві самостійні квартири за №№210 та 310, й на підставі декларацій про готовність об'єкта до експлуатації від 14 березня 2013 року, перевів їх до складу жилого фонду (Т.1, а.с. 221-228).

23 квітня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_6; загальною площею 49,1 кв.м.(Т.1, а.с. 246).

У той же день, приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 за ОСОБА_1 (Т.1, а.с. 253).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2014 року у справі №522/11737/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність, за участю третіх осіб - Банку, ОСОБА_6, позов ОСОБА_3 був задоволений.

Зокрема, суд витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_8; виселив ОСОБА_1 з вказаної квартири АДРЕСА_2 та повернув власність позивача спірне нерухоме майно (Т.1, а.с.54-58).

При цьому, суд першої інстанції, встановив порядок виконання рішення суду, зазначивши, що воно є правовстановлюючим документом на нерухоме майно та є підставою для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_9.

Після реєстрації ОСОБА_3 02 квітня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на спірне житло, а саме квартири АДРЕСА_9, Державним реєстратором 29 травня 2015 року перенесено у вказаний Реєстр записи з Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №9860960 та за №9860909.

20 липня 2015 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси задоволені заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення від 26 грудня 2014 року та його скасування.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2015 року, яке набрало законної сили, у задоволенні частини позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність - відмовлено (Т.1 а.с.61-64).

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем нерухомого майна, придбала його на відплатній підставі, а також придбала майно, яке не вибувало поза волею позивача, оскільки нею придбано квартиру, а не нежиле приміщення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2015 року у даній справі здійснено поворот виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2014 року у справі №522/11737/14-ц в частині витребування з чужого незаконного володіння та виселення ОСОБА_1 з квартири під АДРЕСА_2 (колишнє нежитлове приміщення АДРЕСА_10.

Судом скасовано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_11 на підставі рішення Приморського райсуду м. Одеси від 26 грудня 2014 року та відновлена реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 23 квітня 2013 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за №3088 (т.1 а.с.60).

Дана ухвала суду була виконана державним реєстратором 28 січня 2016 року.

Також суди встановили, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4; загальною площею 49,1 кв.м. у тому числі є предметом договору іпотечних договорів від 21 грудня 2007 року , які є чинними, основне зобов'язання по Кредитному договору не погашене.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За правилами частин першої та п'ятої статті 3 Закону № 898-IV іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Як визначено в статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто, державній реєстрації підлягають саме факти виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, а так само факти виникнення, переходу та припинення обтяження таких прав, зокрема, іпотеки, як іншого речового права.

Відповідно до статті 9 Закону № 1952-ІV державний реєстратор прав на нерухоме майно, зокрема, встановлює:

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Стаття 21 Закону № 1952-ІV передбачає, що у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. Водночас для кожного з новостворених об'єктів нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав і нова реєстраційна справа, кожному з таких об'єктів присвоюється новий реєстраційний номер.

Записи про речові права та їх обтяження щодо об'єкта, який поділяється, або при виділі частки із цього об'єкта переносяться до розділів Державного реєстру прав, що відкриті на кожний новостворений об'єкт. Якщо правочином або актом відповідного органу встановлено, що речові права та їх обтяження не поширюються на всі новостворені об'єкти нерухомого майна, записи про такі права та обтяження переносяться лише до розділів, відкритих для новостворених об'єктів, яких вони стосуються.

У разі об'єднання об'єктів нерухомого майна відповідні розділи Державного реєстру прав та реєстраційні справи закриваються, реєстраційні номери таких об'єктів скасовуються. Водночас для новоствореного об'єкта нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав і нова реєстраційна справа, такому об'єкту присвоюється новий реєстраційний номер.

Записи про речові права та їх обтяження щодо об'єктів, що об'єднуються, переносяться до розділу Державного реєстру прав, відкритого для новоствореного об'єкта, із зазначенням тієї його частини, щодо якої вони були зареєстровані.

Положеннями статті 23 Закону № 898-IV передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Міністерство юстиції України наказом від 14 грудня 2012 року № 1844/5 затвердило Порядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі - Порядок № 1844/5), який визначає процедуру використання та перенесення державним реєстратором прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Пункт 3 Порядку № 1844/5 встановлює, що відомості Реєстрів використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі обтяжень податковою заставою, під час проведення державної реєстрації прав з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

Пошук записів про обтяження речових прав на нерухоме майно у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек здійснюється за такими ідентифікаторами:

- за реєстраційним номером запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек;

- за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- за кадастровим номером земельної ділянки;

- за місцезнаходженням об'єкта нерухомого майна;

- за ідентифікаційними даними фізичної або юридичної особи (особи, щодо майна якої встановлено обтяження/боржника).

Пошук записів про державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно здійснюється за такими ідентифікаторами:

- за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- за місцезнаходженням об'єкта нерухомого майна;

- за суб'єктом речового права на об'єкт нерухомого майна:

для фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства) - прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, податковий номер (крім громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України);

для юридичної особи (резидента та нерезидента) - найменування юридичної особи та податковий номер (пункт 4 Порядку № 1844/5).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1845/5 перенесення записів з Реєстрів до Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором прав у разі, коли наявні у Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об'єкт нерухомого майна або суб'єкта речових прав, їх обтяжень.

За результатом перенесення записів щодо об'єкта нерухомого майна, наявних у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, державний реєстратор, відповідно до пункту 8 Порядку, робить у відповідних реєстрах відмітку про перенесення відомостей таких записів.

У разі коли у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявні записи щодо суб'єкта обтяжень речових прав (особи, щодо майна якої встановлено обтяження/боржника), державний реєстратор одночасно з перенесенням до відповідного розділу Державного реєстру прав, відкритого на об'єкт нерухомого майна, записів, що стосуються такого об'єкта, переносить до спеціального розділу Державного реєстру прав записи щодо суб'єкта обтяжень речових прав та робить у відповідному реєстрі відмітку про перенесення таких записів.

Аналіз наведений норм права свідчить про те, що перенесення записів щодо об'єкта нерухомого майна, наявних у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек у разі, коли наявні у Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об'єкт нерухомого майна або суб'єкта речових прав, їх обтяжень, є обов'язком державного реєстратора, покладеного на нього Законом № 1952-ІV та Порядком № 1844/5 для забезпечення визнання та захисту державою прав, які підлягають реєстрації, зокрема, обтяження.

У справі, яка розглядається суди встановили, що квартира АДРЕСА_14, та яка раніше мала статус нежитлового приміщення АДРЕСА_13, у тому числі є предметом Іпотечних договорів, які є чинними, основне зобов'язання по Кредитному договору не погашене.

За таких обставин, на думку колегії суддів, дії Державного реєстратора щодо перенесення до Державного реєстру прав записів про обтяження речових прав на нерухоме майно є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 815/1851/16 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

ОСОБА_10

ОСОБА_11,

Судді Верховного Суду