Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.04.2018 року у справі №810/2632/16
Ухвала КАС ВП від 20.02.2020 року у справі №810/2632/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

17 квітня 2018 року

справа №810/2632/16

адміністративне провадження №К/9901/3306/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 - за дов. від 25 вересня 2017 року,

від відповідача - Кальковець В.Л. - за дов. від 14 грудня 2017 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року у складі судді Дудіна С. О. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кузьминишиної О. М., Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. у справі № 810/2632/16 за позовом ОСОБА_3 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_4 (далі - платник податків, позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби (далі - податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 лютого № 0015621702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 17 426 738,04 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 356 684,51 грн, з мотивів його безпідставності.

6 жовтня 2016 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності дій податкового органу щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки, а також безпідставності віднесення податковим органом до додаткового блага, яке включається в базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб, сум списаної банком кредиторської заборгованості за рахунок свого страхового резерву.

27 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій він, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме підпункту 163.1.1. пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відзив позивача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

У жовтні 2015 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з отриманого податкового блага за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт №1781/17-3/НОМЕР_2 від 30 жовтня 2015 року (далі - акт перевірки).

Висновками акту перевірки встановлено порушення пунктів 49. 1, 49.2 статті 49, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, а саме неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік та недекларування суми отриманого додаткового блага у вигляді боргу, анульованого кредитором, на загальну суму 102 511 656,69 грн. та несплата до бюджету податку на доходи фізичних осіб з отриманого доходу у сумі 17 426 738,04 грн.

08 грудня 2015 року на підставі акта перевірки податковим органом винесено спірне податкове повідомлення-рішення №0015621702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 17 426 738,04 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 356 684,51 грн. В матеріалах справи спірне податкове повідомлення рішення, як акт індивідуальної дії, який є предметом розгляду у справі відсутній, натомість до матеріалів справи долучений корінець податкового повідомлення - рішення, з якого не вбачаються правові підстави його прийняття, підстави визначення грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відтак, судами попередніх інстанцій оцінений акт індивідуальної дії відсутній в матеріалах справи. Докази втрати податкового повідомлення рішення (не вручення його позивачу) та заходи щодо створення дублікату відповідачем під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не вжиті.

Наявність складу податкового правопорушення податковим органом обґрунтовано інформацією, яка міститься у листі Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» від 20 серпня 2015 року, щодо визнання безнадійною заборгованості позивача за кредитним договором № 92 від 01 листопада 2007 року та списання за рахунок сформованих резервів суми у розмірі 102 511 659, 69 грн, з них кредит - 3 780 000 дол. США та 12 558 000 грн; відсотки - 1 816 284,19 дол. США та 6 490 012,76 грн, комісія - 5 725 805, 75 грн.

На виконання абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України банк включив суми боргу до податкового розрахунку за формою № 1-ДФ з ознакою доходу « 126» за 3 квартал.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області 31 травня 2015 року у справі № 2-69-12 повністю задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного банку «Київ» та стягнуто на користь позивача заборгованість у сумі 5 869 792,61 доларів США та 50 205 956,79 грн. Відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно боржника із забороною його відчуження.

Склад податкового правопорушення, передбаченого пунктами 49. 1, 49.2 статті 49, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, доводиться податковим органом на підставі того, що платнику податків у звітному періоду анульовано (прощено) борг з урахуванням сум кредиту, відсотків, комісії.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток.

За змістом положень підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпунктів 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага в якості оподатковуваного доходу повинні бути нарахованими (виплаченими, наданими) платнику податків.

До бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб підпунктом 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України, підпунктом «д» віднесений дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій виходили з того, що прощення (анульованого) суми боргу (кредиту) не відбулося, при цьому обставини щодо прийняття рішення кредитором, у спірних відносинах банком про прощення анульованого боргу (кредиту) або про факт не прийняття цього рішення судами не встановлювались. Не витребовувався та не досліджувався податковий розрахунок суми доходу направлений банком податковому органу, а також розрахунок збільшеного (визначеного) грошового зобов'язання з податку на доходи фізичної особи (позивача у справі), виходячи із суми анульованого тіла кредиту, суми відсотків та комісії. Судами попередніх інстанцій не вирішувалось також питання про доцільність залучення кредитора (банку) у якості третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, Верховний Суд вважає, що відповідачем не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано у сторін документів та інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, пунктом 1 частини 2 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі № 810/2632/16 скасувати.

Адміністративну справу № 810/2632/16 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Васильєва

В.П.Юрченко