Історія справи

Постанова КАС ВП від 16.12.2025 року у справі №300/4942/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 300/4942/24

адміністративне провадження № К/990/11998/25

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 (головуючий суддя - Шавель Р.М., судді: Бруновська Н.В., Хобор Р.Б.) у справі №300/4942/24.

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 12.03.2024 № 006539/0706.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 в позові відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 та залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024.

Підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду від 22.01.2024 по справі №420/12275/22.

У поданій касаційній скарзі відповідач зазначає, що якщо платником податку в якого здійснюється фактична перевірка щодо питань ведення в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, то він зобов`язаний саме на початок такої перевірки надати документи на товар який знаходиться в реалізації за місцем продажу. За доводам контролюючого органу, оскільки в підтвердження походження товарів, були відсутні первинні документи на товар, який знаходився у місці продажу, де здійснено перевірку, та які є невід`ємною частиною обліку такого товару, вказане є підставою встановлення факту не ведення позивачем обліку товарних запасів, які знаходилися у місці їх реалізації у магазині, де здійснював свою діяльність позивач, на час проведення фактичної перевірки. Таким чином, в порушення положення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» позивач на початок проведення перевірки не надав контролюючому органу накладні та/або інші документи, що підтверджують походження товару та обліку у встановленому порядку товарних запасів, у зв`язку з чим відповідачем правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 100% вартості не облікованих товарів за цінами реалізації в сумі 1 425 483,00 грн.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Зокрема зазначає, що касаційна скарга фактично ґрунтується на аналізі реальності здійснення господарської операції за Договором комісії, яка, може бути перевірена контролюючим органом під час проведення відповідної перевірки платника податків. Апеляційним судом в повній мірі досліджено обставини справи щодо надання відповідачу на підтвердження обліку товарів роздрукованої електронної форми обліку, до змісту якої податковий орган не висловлював зауважень. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Верховний Суд, переглядаючи рішення суду апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач ОСОБА_1 зареєстрований 10.06.2020 як фізична особа-підприємець, РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. та є платником податків і зборів, установлених законом. ФОП ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність з реалізації ювелірних виробів в магазині за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача визначено: 47.77 Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах.

Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування (ІІІ група), є платником єдиного податку за ставкою 5 відсотків, веде облік доходів і товарних запасів.

13.02.2024 у проміжку часу з 14 год. 56 хв. до 16 год. 35 хв. відповідно до наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. № 371-п від 13.02.2024р. та на підставі направлень №№ 667, 668 від 13.02.2024 проведена фактична перевірка магазину за адресою: АДРЕСА_2 , де ФОП ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність. За результатами перевірки контролюючим органом складено акт фактичної перевірки № 3153/09/15/РРО/ НОМЕР_1 від 13.02.2024.

Під час фактичної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації; здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою в установленому порядку.

Зокрема, до перевірки надано роздруковану електронну форму обліку, однак не представлено первинні бухгалтерські документи (їх копії), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу в магазині за адресою: АДРЕСА_2 ,. Вибірковою перевіркою встановлено, що вартість товарів, не облікованих в установленому порядку, становить 1425483 грн. (додаток № 3 до акту перевірки).

Не погодившись з висновками перевірки, позивач подав до ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. заперечення на акт перевірки, однак згідно листа відповідача № 2434/6/09-19-07-06 від 07.03.2024. в їх задоволенні відмовлено.

За результатами фактичної перевірки, на підставі акту № 3153/09/15/РРО/ НОМЕР_1 від 13.02.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. прийнято податкове повідомлення-рішення № 006539/0706 від 12.03.2024, яким за порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями), наказу Міністерства фінансів України № 496 від 03.09.2021. «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку», до нього застосовано штраф в розмірі 1425483 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ДПС України, однак рішенням № 16756/6/99-00-06-03-02-06 від 05.06.2024 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. № 006539/0706 від 12.03.2024 - без змін.

Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції дійшов висновку, що під час судового розгляду порушень з боку контролюючого органу при здійсненні перевірки позивача та оформленні його результатів не встановлено. Окрім цього, на час проведення спірної перевірки і подання скарги підтверджуючі документи щодо товарів, які перебували на реалізації в магазині, позивач надав частково, зокрема, представив роздруковану електронну форму обліку, однак не надано первинні документи чи їх копії, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходились у місці продажу на загальну суму вартості товарів за цінами реалізації станом на 13.02.2024 в сумі 1425483 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними і допустимими доказами факт порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; в свою чергу, позивач під час проведення перевірки надав докази ведення обліку товарних запасів, а після завершення перевірки вжив легітимних заходів для доведення до податкового органу первинних документів щодо придбання товарів.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Щодо наявності підстав проведення перевірки позивача слід зазначити наступне.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За положеннями підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 Податкового кодексу України.

Пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За змістом наведених норм, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови наявності у контролюючого органу інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкової дисципліни у сферах здійснення розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, таких документів: копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах Податкового кодексу України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Застосовуючи такі висновки до спірних у цій справі правовідносин, Суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, виходить з того, що у даному випадку ДПС України листом від 12.01.2024 за №1103/7/99-00-07-04-02-07 повідомлено, зокрема і відповідача, про можливе порушення законодавства, серед іншого, позивачем у магазині за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Бельведерська, 2. Фактична перевірка позивача проведена на підставі наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 13.02.2024 за №371-п та направлень на проведення перевірки від 13.02.2024 за №667, №668. При цьому, у наказі від 13.02.2024 за №371-п та направленнях від 13.02.2024 за №667, №668 визначено об`єкт перевірки, мету перевірки, зазначено строк її проведення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень з боку контролюючого органу при здійсненні перевірки позивача та оформленні його результатів.

Щодо правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення № 006539/0706 від 12.03.2024, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкції у розмірі 1425483 грн. за порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, слід зазначити наступне.

Згідно позиції відповідача в розглядуваному випадку позивач допустив порушення, яке полягає в недотриманні позивачем встановленого порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійсненні продажу необлікованих товарів.

При цьому, під час проведення перевірки ревізорам надано роздруковану електронну форму обліку, однак не представлено первинні бухгалтерські документи (їх копії), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходилися в місці продажу в магазині за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Бельведерська, буд.2.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Дія цього закону поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Розділ ІІ Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов`язків, які висуваються законодавцем до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

До 01 січня 2022 року пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачав, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Законом №1914-IX, який набрав чинності 01 січня 2022 року, пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» викладено в наступній редакції: «Суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті)».

Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення.

Разом з тим, відповідальність за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» унормована приписами розділу V цього Закону.

Стаття 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами, внесеними Законом №1914-IX) передбачає, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

До 01 січня 2022 року зазначена норма передбачала, що фінансова санкція має застосовуватись у подвійному розмірі вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Законом №1914-IX у статті 20 слово "подвійної" було виключено.

Таким чином, за змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Наведені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №420/12275/22.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією ГУ ДПС в Івано-Франківській області що ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб підприємців, у тому числі платників єдиного податку затверджений наказом Міністерства фінансів України № 496 від 03.09.2021.

Зазначений Порядок визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП.

Розділом II Порядку № 496 встановлено порядок ведення обліку товарних запасів. Зокрема, облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку.

ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку.

Первинні документи, на підставі яких внесені записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.

Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП.

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час проведення перевірки продавець-консультант магазину надав ревізорам роздруковану електронну форму обліку, до змісту якої податковий орган не висловлював зауважень.

Накладні на внутрішнє переміщення товарів були представлені ревізорам під час проведення перевірки, однак такі не враховано останніми, що підтверджується змістом акта перевірки, пояснення продавця-консультанта.

З огляду на вказані обставини, судом апеляційної інстанції вірно враховано, що позивачем на підтвердження ведення обліку товарних запасів в місці їх реалізації надано роздруковану електронну форму обліку.

В подальшому під час надання заперечень на акт фактичної перевірки (вхідна дата відповідача 26.02.2024р.), подання скарги на податкове повідомлення-рішення (дата здачі органу поштового зв`язку 01.04.2024р.) суб`єкт господарювання надав копії первинних документів щодо придбання товарів, що стверджується визначеними додатками до заперечення на акт перевірки (додаток на 27 аркушах - а.с.11-13) та до скарги на податкове повідомлення-рішення.

Зазначені первинні документи долучені до матеріалів судової справи, під час судового розгляду будь-яких зауважень до цих документів відповідач не навів.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не довів належними і допустимими доказами факт порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; в свою чергу, позивач під час проведення перевірки надав докази ведення обліку товарних запасів.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про їх невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення про задоволення позову є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі №300/4942/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.Я.Олендер